82.Літературна діяльність Клима Смолятича.

Клим Смолятич — другий на Русі після Іларіона русич-митрополит, видатний церковний і суспільно-політичний діяч, автор послання до смоленського священика Фоми.

Клим Смолятич — ставленик і однодумець київського князя Ізяслава. Завдяки його підтримці у 1147 році Клим посів митрополичу кафедру Русі.

У єдиному творі письменника, церковного і суспільного діяча Клима Смолятича «Послання» знайшла яскраве відображення суспільна політика князя Ізяслава, осмислена і репрезентована релігійним діячем. Самостійність руської церкви тут постає як невід’ємна частина загальнодержавної політики. Клим Смолятич талановито вводив політичні питання у контекст церковних і суто релігійних питань, надаючи таким чином їм великого значення, і впливав на свідомість віруючих, роблячи їх прихильниками Ізяславової ідеології.

Клим культивував прагнення зняти висунуті проти нього звинувачення у марнославстві та пихатості, довести своє право очолювати руську церкву. Головне релігійне питання полеміки Клима і Фоми — чи можна дозволяти символічне, широке тлумачення тексту Святого Письма? Клим переконаний, що Біблію слід розуміти і тлумачити як світ символів.

85. Галицько-Волинський літопис.

Г.-В. літопис є заключною частиною Літопису Руського, яка подає відомості про перебіг подій після фактичного занепаду Києва. Основне місце дії – Гальцько-Волинське князівство. Назву літопису дав М. Костомаров – в оригіналі її не було.

Літопис охоплює події 1200-1292 рр і поділяється на 2 частини, перша з яких (до 1260 р.) – Галицький літопис, а друга – Волинський, де акцентується увага на Волині і волинських князях.

Яскравим прикладом поєднання героїчного начала та морально етичних засад християнства є Галицько-Волинський літопис, в якому синтезувалися дві тенденції — героїчна (втілена в образі Данила) і філософсько-релігійна (втілена в образі Володимира Васильковича).

Життєпис Данила Галицького — це цілісна біографічна оповідь, а образ князя є стрижнем і навіть причиною для творення дружинної повісті, в основі якої — героїчні подвиги і мудра політика князя-рицаря, князя-героя. Починається повість про Данила Галицького своєрідним заспівом у формі поетичної похвали на честь Романа Галицького.

Перед читачем постає увесь життєвий шлях Данила — від народження до смерті. У епізоду, де йдеться про битву на річці Калка, Данило показаний в образі ідеального лицаря героя доби Середньовіччя.

Волинська частина Галицько-Волинського літопису — це філософсько-релігійна повість про князя Володимира Васильковича, історія життя, особливо останніх років князя, що був смертельно хворим.

Коли з часом відкрили труну для псрепоховання Володимира, то побачили його тіло нетлінним. Це було чудо, здійснене князем після смерті, що свідчило про можливість його канонізації, що й було зроблено пізніше.

Г.-В. літопис можна назвати останньою найяскравішою пам’яткою руської літератури, яка знаменувала собою закінчення фактичного періоду державності.

90. Творчість Луки Жидяти.

Лука Жидята (p. н. н. — 15.10. 1059) — релігійний діяч, проповідник. 1036 p. поставлений волею кн. Ярослава Мудрого єпископом Новгородським. Один з Ярославових книжників.

Псевдонім «Жидята» пов'язаний з течією «зжидовілих», які прагнули робити власні переклади книг Старого Заповіту із староєврейської мови.

З творів Л. Ж. збереглося лише "Повчання до братії" (знайдено й опубліковано 1815 р. Р. Ф. Тимковським) — одна з найдавніших пам’яток вітчизняної етичної думки і перший зразок проповідницької літ-ри. "Повчання" Л. Ж. ґрунтується переважно на Старому Завіті й містить перелік моральних сентенцій, що засуджують лінощі, закликають відвідувати церкву, благочестиво молитися, бути добрим і незлопам’ятним, милосердним, дотримуватись християнських заповідей тощо.

Автор закликає читача жити в мирському світі, але з орієнтацією на моральні ідеали чистоти, викладені у Святому Письмі.

Байки Г. Сковороди

Григорія Сковороду можна назвати «батьком» українського байкарства, адже до нього цей специфічний жанр не був властивий давній українській літературі. У 1769 — 1774 рр. Г.Сковорода написав 30 прозових байок, що склали знамениту збірку "Байки харківські".

Байки Г. Сковороди відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет, композиційно складається з двох частин — основного сюжету і "сили", тобто моралі. В окремих байках "сила" переростає у невеличкі трактати. Тексти байок пересипані народними фразеологізмами, прислів'ями і приказками, літературними афоризмами.