65. «Повчання» Володимира Мономаха.

Твір писався протягом тривалого часу, кожна частина була написана у певний період життя.

Перша частина твору нап прибл 1099 у час, коли мономах розпочав серйозну боротьбу за київський стіл. Це фактично виклад головних світоглядних засад князя, які будув на христ принципах

Друга част була завершена 1117. Це своєрідний літопис-автобіографія, у якому викладено історію князювання і походв Мономаха.

Третя частина була написана в ост рік життя мономаха – у 1125. Це духовний заповіт князя своїм синам і нащадкам

«Повчання дітям» - скоріш символічна назва, твір можна назвати широким за спрямуванням.

В творі можна виділити три окремі частини:

- релігійні вказівки;

- правила, що торкаються обов’язків князя;

- життєпис самого автора, що має служити дітям прикладом і наукою.

73.Поетика «Слова о полку Ігоревім».

Твір наповнений витонченими фігурами; у ньому майже немає слова, яке б не мало якогось додаткового значення, не несло б якоїсь функції в поетичній будові твору. Може, найхарактернішою рисою стилю є складний символізм «Слова». Поруч з оповіддю про реальний хід подій, зустрічаємо цілі відтінки , що розповідають про події лише в символах.

Звичайних порівнянь небагато. Дійсність майже зникає під серпанком символіки.

Іншим способом символічного зображення є введення в твір «знаків» - снів, передчувань, зловісних віщувань майбутнього; таким є сон Святослава.

Фактично у схему старої лицарської поеми вкладено нову форму, яка дає змогу передати не тільки суспільно-політичні настрої, а й ліричне тепло, драматичний рух. У стилістиці «Слова» гармонійно поєднується висока книжна літературна культура того часу з уснопоетичною стихією.

75. Книжники кола Ярослава Мудрого.

Приходячи на київський престол, кожен князь прагнув утвердити свою власну ідеологію, довести законність свого знаходження на престолі і прихилити на свою сторону якнайбільшу кількість народу. Репрезентантами князівської ідеології ставали книжники, які продовжували провадити політику свого патрона навіть після його смерті.

Книжники кола Ярослава Мудрого: сам Ярослав Мудрий, Іларіон, Григорій, Данило Заточник, Лука Жидята, Іаков Мних, Іоан (укладач Ізборника 1076 року), Нестор, поет Янь, Данило Ігумен, Клим Смолятич та ін. Це була частково світська школа, що християнські категорії тлумачила в тісному зв’язку з тогочасним суспільно-політичним і культурним життям.

Осередок цей сформувався в стінах Софійського собору.

79. Біблія і давня українська література.

“Біблія була активно присутня у всій давній українській літературі упродовж ХI — ХVIII ст. Вона стояла біля витоків нашого давнього письменства і супроводжувала його історичний розвиток до його природного завершення. Давні українські автори сприйняли Біблію не лише як основу християнської релігії, Святе Письмо, а й як видатний твір усієї християнської культури, Книгу книг, з якої черпали теми, сюжети, ідеї, образи, мудрість”.

Важливу роль відіграла Біблія і у становленні української літератури. Загальновідомо, що поштовхом до заснування писемної літератури стало християнство, а найпершим її джерелом було Святе Письмо. Письменники давньої української літератури запозичували із Біблії теми, ідеї, сюжети, образи, жанри.

Українська барокова література — чи не найцікавіша сторінка художнього освоєння біблійних ідей, тем, сюжетів, образів і колізій в історії національного письменства давньої доби. Найвищим виявом і своєрідним підсумком рецепції Книги книг літературою українського бароко стала творчість великого знавця і справжнього “любителя священної Біблії” Г.Сковороди.

Видатний поет і філософ застерігав “від буквального прочитання Біблії, бо вважав, що це породжує різні забобони.

Абсолютно протилежної думки дотримувався Теофан Прокопович. Він, очевидно, під впливом протестантської християнської ідеології, обстоює буквальне прочитання Біблії, із жахом зазначає, що останнім часом Святе Письмо стали тлумачити кожен на власний розсуд: скільки інтерпретаторів — стільки й значень”.