6. Нарешті у 1117 або 1118 році створена третя редакція «Повісті», або шоста початкового кодексу. Автор її вніс до літопису «Поученіє» Володимира Мономаха дітям. 17

«Повість минулих літ» становить, так би мовити, перший цикл старого українського літописання. Другий цикл становить так званий Київський літопис, який обіймає 1113-1200 роки й оповідає головним чином про події київського князівства на протязі ХІІ століття. 19 Майстерний аналіз цього літопису, проведений М.Грушевським, показує, що Київський літопис, складаючись з кількох окремих, розложених хронологічно оповідань (повість про кн.. Ізяслава Мстиславовича, про Ігоря Ольговича, про половецькі напади, про події в Галичині, про похід Ігоря Сіверського на половців і т.д.) містить в собі виразні сліди дружинного лицарського епосу про найбільш улюблених або популярних київських князів.

Може ще вище з літературно-художнього погляду ніж київський літопис, стоїть третій цикл нашого старого літописання, так званий Галицько-Волинський літопис, який охоплює майже ціле ХІІІ століття (1209-1292 рр.) і оповідає головним чином про події Галицько-Волинської держави.

54. Книжники Києво-Печерського монастиря.

1051 – заснування монастиря, антоній оселяється у печері, приєднувалися інші. Теодосій печерський, Никон, Нестор, Кирило Турівський. Цей осередок книжників розробляв історіософське осмислення проблем, що тісно пов’язане з морально-етичними категоріями, та руську церковну ідеологію, визначальними рисами якої були духовність та утвердження незалежного статусу руської церкви.

У Києво-Печерському монастирі особливе значення надавалося створенню рукописних книг, яке досягло тут дуже високого рівня. За свідченням того ж таки Києво-Печерського патерика, діяльну участь у переписуванні, а фактично виготовленні, книг брав колишній митрополит Київський у 1051–1053 рр., а нині києво-печерський Схимник Іларіон.

Первісний учений гурток, до якого входили ігумен Феодосій Печерський, Никон Великий та Іларіон Схимник, робив велику справу для Києво-Печерської обителі та для всієї Давньоруської держави. З часом до цього гуртка книжників долучилися й інші ченці, зокрема Іоан ігумен та Нестор Літописець.

Книжники Видубицького монастиря.

Після смерті великого князя Святополка Ізяславича літописання було перенесено з Печерського монастиря до Видубицького.

У цьому монастирі зібралися інтелектуальні й культурні сили того часу цей осередок книжників в основному працював на Володимира Мономаха, на утвердження його ідеології.

У Видубицькому монастирі працював ігумен Сильвестр, який 1116 року створив нову редакцію "Повісті врем'яних літ". Він певною мірою змінив ідеологічні орієнтири пам'ятки, поставивши на перше місце постать і діяльність князя Володимира Мономаха.

Саме за часів князювання Володимира Мономаха та завдяки його активній співдії Видубицькии монастир став одним із найбільших і найважливіших центрів Київської писемної школи, де продовжувалося літописання, створювалися оригінальні літературні твори, переписувалися книги, існувала книгозбірня.

60. «Моління» Данила Заточника

Д. Заточник є однією із найзагадковіших постатей ДУЛ. Відомостей про автора ми не маємо, але деякі уривки з твору, де він звертається до князів неначе до рівних свідчить про його досить високий соціальний статус.

Моління – твір перед ренесансний, вперше у книжності на перше місце ставиться людина. Немає точної дати написання твору, найбільш імовірним є те, що Моління було написане на поч. 13 ст.

Моління є суто літературним твором, призначеним не для певного князя, а для читача. Для автора – головна риса – розум, інтелект, мудрість. Багато пише про власні думки, емоції, почуття, викликані посадженням його у в’язницю.

Твір Данила знаменує собою якісно новий етап у розвитку літератури Середньовіччя. Його визначальними рисами є індивідуальне начало і духовна розкутість у характері людини. Автор прагне утвердити абсолютний і беззаперечний авторитет і силу розуму, інтелектуального начала, його переваги над фізичними якостями особистості, він постійно підкреслює перевагу мудрості над войовничістю.

У творі звучать ідеї та настрої перед ренесансної літератури. Данило творить образ ідеального правителя – розумного, віруючого.