45. Література українського Ренесансу.

Початок доби українського Ренесансу варто віднести до кінця 15 століття, а закінчення – до початку 17.

На заміну теоцентризму прийшов антропоцентризм, а відтак і гуманізм, який виявлявся в тісному культурному обміну між Україною та країнами Європи.

Відбувається секуляризація: література стає світською. Поширюється книгодрукування. Ренесансна література відроджує античний культ краси, в літературі помітні впливи античних сюжетів. Визначальна риса – космополітизм – прагнення кожної національної літератури інтегрувати у світовий контекст і в результаті цієї інтеграції обмінятися досвідом і традиціями.

Павло Русин із Кросна. Народився в м.Кросно. Автора називають першим гуманістичним поетом України та Білорусії. 1509р. у Відні вийшла його збірка «Пісні Павла Русина із Кросна». У творі автор дав власне розуміння поезії як синтез глибокої асоціативності та підтексту. Він писав, що поезія повинна всередині показати свою сутність. Твори є глибоко автобіографічними. Він посилається на власний досвід. Він створює неперевершені зразки ностальгічної лірики, оскільки все його життя пройшло не на Україні.

Микола Гусовський. Білорусько-український поет, мислитель, державний діяч, дипломат. Автор латино мовної поеми «Пісня про зубра» 1523р. А також написав твір «Перемога над турками під Теребовлею 2 липня 1524р.» У «Пісні про зубра» змалював білорусько-українські традиції. Зокрема, традиції державності. Характеризується твір тим, що опис реальних речей є визначальними і саме на основі них твориться естетичний дискурс твору. Присутні у творі колоритні описи природи, традиції народів.

Григорій Чуй Русин із Самбора. Автор поем духовно-релігійного змісту, панегіриків. Писав латиною. Ввів жанр буколіка або «Еклога», тобто пастуша пісня. У творі розповідається про зустріч двох на пасовиську, далі іде суперечка між ними, яка закінчується змаганням у співі чи грі. Герої «Еклоги» Чуя змагаються у майстерності поетичного прославлення померлого учителя-пастора і новоприбулого, чи новопризначеного львівського архієпископа Павла Тарла.

Дійсні особи та їхні діла, оспівані в «Еклозі» Г. Чуя, - це новаторство, вдала спроба розширити можливості класичного античного жанру.

Севастян Кленович «Роксоланія». Роксоланією С.Кленович називає землі Галицької та Київської Русі. Автор опоетизовує Русь-Україну як рідну поетові «наша багата земля», «наша країна», її ліси і випаси, міста, люди, їх мистецький хист, звичаї, побут і заняття, віра і вірування. Все це, на думку Кленовича, гідне уваги богів і муз, бути проповідником яких по рідній землі він береться. Більше того він закликає муз осісти в містах його Роксоланії. Гідними божественних покровительок і самого Аполлона є Львів, «перше серед Руських міст», Київ «колишня княжа велика столиця», Замостя, де мешкає сам поет, Кам’янець і т.д. С.Кленович звеличує русів за їх вірність законам прадідів і православній вірі. Багато приділяє уваги описам природи, звичаям тощо.

Станіслав Оріховський. Був українсько-польським письменником, який народився на Україна, але життя провів у Польщі. Він був наближений до польського короля, займав високі посади і створював цікаві зразки ренесансної прози. Зокрема, він написав рад послань і повчань о пльського короля Сизігмунда. Залишив низьку філософських і релігійних праць.

Головні ідеї С.Оріховського:

1.Формування образу ідеального правителя:гуманного, демократичного, не авторитарного, який приймає рішення не одноосібно, а радячись із сенатом.

2.С.О. один із перших ставив питання про необхідність скасування целібату у польській церкві. Тобто ідея людських прав є визначальною.

46. Жанрові особливості драматургії 17-18 ст.

Українська драма розвивалася поступово, а в епоху бароко досягла свого найвищого розвитку.

Викладачі теорії літератури поділяли драматичні твори на трагедію, комедію і трагедокомедію. За тематикою шкільні драми поділялись на кілька груп. До різдвяного і пасхального циклів належали п’єси, сюжети для яких запозичували з біблійних книг. Драми-міраклі мали теми, спільні з агіографічними легендами. Твори, в яких дійовими особами виступали персоніфіковані абстрактні поняття – любов, плач, надія, гордість називалися драмами-мораліте. Також окрему групу становили драми на історичну тематику.

Найдавнішою датованою п’єсою укр.-го театру є міракл «Олексій…». Вона написана на сюжет житійної літ-ри. В основу змісту п’єси покладено широко відому легенду про сина римського сенатора Євфіміана, олексія, який керуючись вченням християнської церкви втік відразу ж після одруження з дому, довго був відсутній, згодм повернувся до батьків, де жив ще 17 років як невпізнаний жебрак.

Слово про збурення пекла - великодня драма-містерія. В основі драми – сюжет із апокрифічного Никодимового Євангелія. Усі образи представлені у світлі апокрифів, а не у традиційній біблійній інтерпретації.

До найвідоміших шкільних драм ХVІІ ст. належить перша історична п’єса в українській літературі «Володимир» Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові І. Мазепі (новаторська – автор відходить від біблійної тематикою, яка була присутня у традиційній шкільній драмі). Новаторським є жанр трагедокомедії – жанр, у якому гармонійно поєднуються високий і низький стилі. Новаторство – перше звернення до нац. Історії. Автор проектує історичне минуле на сучасну йому епоху. Образ Володимира віддзеркалює образи сучасників Ф.Прокоповича - івана мазепи та Петра.

В українській драматургії XVII — XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні п’єси — так звані інтермедії, або інтерлюдії на гумористично-анекдотичні сюжети. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п’єсі. Основна відмінність від драми: специфіка сюжету (з народного життя; жива народна мова). З інтермедій розвинувся жанр сучасної комедії.

«Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.).

За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Анонімний автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, анонімний автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність». Книга складається з ІІІ частин:

• Частина І-ша складається з Передмови і Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна Казимира до України;

• Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;

• Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.