1. Податкове право як правовий інститут становить сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу встановлення, стягнення податків та Інших обов'язкових платежів податкового характеру, а також інші відносини в галузі оподаткування.

Предметом податкового права є система визначених, однорідних, специфічних правовідносин у сфері оподаткування, яка регулює податкові відносини державних податкових органів і платників податків щодо встановлення, зміни та стягнення з платників податків частини їхніх доходів у відповідний бюджет (державний, місцевий) в грошовій формі, а також визначає відповідальність, права і повноваження цих податкових органів та права й обов'язки платників податків. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер.

Методом податкового права є система прийомів (способів) впливу на суспільні правовідносини, які складають предмет податкового права, на поведінку учасників цих відносин. Основним методом податкового права, як і фінансового права, є метод владних приписів, який характеризується особливими засобами впливу, заснованими на нерівності суб'єктів, і передбачає використання в основному Імперативних норм. Це обумовлено самим змістом податкових правовідносин - забезпечення формуванням бюджетів відповідних рівнів та державних цільових фондів. При регулюванні податкових відносин цей метод набуває своєї специфіки, яка полягає у змісті податкових правовідносин, а також залежить від правового статусу їх суб'єктів.

Виділяють наступні ознаки податкового права:

1) однорідність фактичного змісту, що полягає в регулюванні чітко визначеного різновиду суспільних відносин, пов'язаних з рухом податків:

2) єдність норм податкового права, які утворюють податкове право і становлять єдину систему, визначену однорідним фактичним змістом, що не виключає спеціалізацію юридичних норм всередині податкового права;

3) законодавча відокремленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень податкового права в його нормах1. Це має виразитися в прийнятті кодифікованого нормативно-правового акту (Податкового кодексу), що сприятиме відмежуванню податкового права як галузі законодавства.

Джерело права — це зовнішні форми виявлення правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця. 

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.    I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів):     1) загальнодержавні нормативні акти;    2) республіканські (Автономна Республіка Крим);    3) місцеві нормативні акти.    II. За характером правових норм:    1) нормативні — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;    2) ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.    III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:    1. Звичай, який санкціонують компетентні органи у встановленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.    2. Прецедент дістав широкого поширення в правових системах англо-саксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що правозастосовний орган фактично є нормотворчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку до Конституції США, що надавала право відмовитися від дачі показань, бо це могло призвести до “самозвинувачення”. Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ з податкових правопорушень.     Подібні ситуації приводять до необхідності систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США.    3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і до системи законодавства міжнародні договори включаються нарівні з законами США. Це зумовлює проблеми як забезпечення правового регулювання таких норм, так і системи гарантій їх забезпечення.     4. Правова доктрина притаманна для мусульманських країн, де вона як одне з важливих джерел шаріату заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.    5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядають як похідні від нормативного акту.

2. Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

Види податкових правовідносин:

1)загально-регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2)конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб'єктів);

3)комплексні (що виникають на стику загально-регулятивних і конкретно-регулятивних відносин);

4)охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру).

Особливості податкових правовідносин:

1) мають публічно-правовий характер, оскільки є формою реалізації публічних інтересів;

2) це майнові відносини, оскільки їх об'єктом є майнові блага фізичних і юридичних осіб:

3) є відносинами владного характеру, що обумовлено формою реалізації податкової норми, яка має імперативний характер, а тому однією зі сторін в податкових правовідносинах завжди виступає орган влади, наділений відповідними повноваженнями у сфері оподаткування (він має право видавати владні приписи, здійснювати контрольну діяльність):

4) виникають, змінюються і припиняються виключно у сфері фінансової діяльності держави на стадії формування державних і місцевих доходів;

5) характеризуються однобічною спрямованістю фінансових ресурсів—від платників податків до бюджетів і державних цільових фондів у формі обов'язкових платежів податкового характеру.

Об'єктом податкових правовідносин є те, з приводу чого між суб'єктами податкових правовідносин виникає правовий зв'язок. Об'єктом податкових правовідносинах виступають грошові кошти платників, які надходять до бюджетів та державних цільових фондів.

Суб'єкт податкових правовідносин — це реальний учасник податкових правовідносин. Суб'єкти податкових правовідносин наділені податковою правосуб'єктністю.

Зміст податкових правовідносин включає:

1) юридичний зміст, що виражений у системі прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин;

2) фактичний (матеріальний) зміст, який проявляється в реальній поведінці суб'єктів у сфері оподаткування.

Юридичний зміст є ширшим за значенням і включає комплекс можливих варіантів поведінки. Фактичний зміст означає конкретні форми поведінки суб'єктів, тобто реалізацію одного з варіантів можливого юридичного змісту правовідносин. Наприклад, податкові злочини й проступки виражають юридичний зміст, а конкретне правопорушення — фактичний зміст.

Підставою виникнення, зміни й припинення податкових правовідносин є юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми податкового права пов'язують виникнення, зміну або припинення податкових правовідносин. Вони класифікуються за наступними критеріями:

1) за наслідками:

- правоутворюючі, на підставі яких виникають податкові правовідносин;

- правозмінюючі, на підставі яких податкові правовідносин змінюються;

- правоприпиняючі, на підставі яких податкові правовідносин припиняються.

2) за ознакою волі суб'єкта:

- юридичні дії—це вольова поведінка суб'єктів податкових правовідносин;

- юридичні події — це обставини, що не залежать від волі суб'єктів податкових правовідносин.

За ознакою узгодження з приписами правових норм юридичні факти — дії — поділяються на правомірні і неправомірні.

3. Податкова система це об'єктивно зумовлена внутрішня організація податкового права, яка представлена сукупністю норм податкового права, що узгоджені й згруповані в Інститути податкового права. Всі норми й Інститути податкового права утворюють Загальну та Особливу частину податкового права.

Загальна частина податкового права містить норми й інститути податкового права, які закріплюють загальні підходи до регулювання системи оподаткування, що стосуються всіх видів податків, інших обов'язкових платежів податкового характеру, всіх норм та інститутів Особливої частини. Положення Загальної частини застосовуються до інститутів Особливої частини, проте вже в конкретному випадку, зумовленому певним обов'язковим платежем податкового характеру.

До Загальної частини включені норми, що визначають поняття податку та елементи правового механізму податку: закріплюють принципи, ознаки й функції податків; встановлюють повноваження органів влади у сфері оподаткування; визначають поняття, принципи й структуру податкової системи; закріплюють основні права й обов'язки сторін податкових правовідносин; регулюють питання здійснення податкового контролю та застосування заходів юридичної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Особлива частина податкового права складається з норм та інститутів, які конкретизують податкову систему в цілому й визначають конкретні механізми окремих обов'язкових платежів податкового характеру. Особлива частина містить норми, що регламентують порядок стягнення податкових платежів, коло платників по кожному податку, об'єкти оподаткування, порядок нарахування й сплати конкретного податку тощо.

Особливості податкової системи України:

Податкова система України включає три основних підсистеми:

• підсистема оподаткування юридичних осіб;

• підсистема оподаткування фізичних осіб;

• збори в державні цільові фонди.

Згідно з чинним законодавством податкові платежі поділяються на дві групи:

• загальнодержавні податки і збори;

• місцеві податки і збори.

Особливості системи оподаткування:

Обовязкові платежі це:

1) податок — узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

2) збори — платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти (наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо);

3) мито — платежі, що стягуються з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії, за видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.

Класифікація:

1. Залежно від компетенції органа , що вводить дія податкового платежу на відповідній території, податки й збори діляться на :

а) загальнодержавні — податки й збори, установлювані вищим органом державної влади , що вводять у дію винятково законами й діючі на всій території держави;

б) регіональні — податки й збори, перелік яких встановлюється вищим органом державної влади , що діють на території відповідного регіону;

в) місцеві — податки й збори, перелік яких встановлюється вищим органом державної влади ; уводяться в дію актами представницьких органів місцевого самоврядування й діють на території відповідних територіальних громад.

2. Залежно від каналу надходження класифікація податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей побудови бюджетної системи. Податкові платежі надходять у різні види бюджетів, на підставі чого їх можна розділити на закріплені й регулюючі.

3. Залежно від персоніфікації зобов'язаної особи (платника податків) всі податки й збори можна розділити на:

а) податки з юридичних осіб — (на  прибуток і т.д.);

б) податки з фізичних осіб — (податок на доходи фізичних осіб і т.д.);

в) податки, що припускають змішаного платника, — (податок із власників транс портних засобів, земельні податки й т.д.).

4. Одним з найбільш принципових підстав диференціації складових податкових систем є розподіл залежно від форми обкладання . Використовуючи даний критерій, податки можна розділити на:

а) прямі — податки, які знімаються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта оподатковування, включаються в ціну виробництва й сплачуються виробником або власником.

б) непрямі (на споживання) — податки, які стягуються у процесі реалізації матеріальних благ, визначаються розмі ром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації й сплачуються споживачем.

5. Залежно від способу стягнення податки й збори можуть бути розмежовані на дві групи :

а) часткові ( кількісні ) — платежі, що встановлюють розмір податку для кожного платника окремо

б) розкладкові — податки, що нараховують на цілу корпора цію платників, які самостійно здійснюють межі остаточного розподіл податкового тягаря.

6. Залежно від характеру використання податки й збори можуть бути розділені на платежі:

а) загального призначення

б) цільові податки — податки, зачислювані в позабюджетні фонди й призначені для цільового використання. 7. Одним із критеріїв диференціації податків є періодичність їхнього стягнення . Відповідно до цього податки можуть бути розділені на наступні групи:

а) разові — податки, що сплачують один раз протягом певного часу при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних засобів ; податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування).

б) систематичні ( регулярні ) — податки, що стягують через певні проміжки часу й протягом всього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, поквартально).

В окрему підсистему можна виділити групу загальнодержавних зборів. Класифікація їх може бути проведена за принципом цільового характеру платежу, оскільки при порівнянні податків і зборів цільове призначення останніх є однієї з їх принципових відмітних характеристик. Виходячи із цього, загальнодержавні збори можуть бути диференційовані в такий спосіб:

а) збори економічного характеру;

б) збори соціального характеру;

в) збори природо ресурсного характеру.

4. Податок це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

За ПКУ Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

За змістом податки відображають фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Суть-

Функції:

• Фіскальна функція оподатковування — основна функція оподатковування. Реалізація функції здійснюється за рахунок податкового контролю й податкових санкцій, які забезпечують максимальне збирання встановлених податків і створюють перешкоди до ухилянню від сплати податків. Простіше кажучи, це збір податків на користь держави. Завдяки даній функції реалізується головне призначення податків: формування й мобілізація фінансових ресурсів держави. Всі інші функції оподатковування — похідні від фіскальної.

• Розподільна (соціальна) функція оподатковування — полягає в перерозподілі суспільних доходів (відбувається передача коштів на користь слабших і незахищеніших категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на сильнші категорії населення).

• Регулююча функція оподатковування — спрямована на вирішення за допомогою податкових механізмів тих або інших завдань економічної політики держави. На думку видатного англійського економіста Джона Кейнса, податки існують у суспільстві винятково для регулювання економічних відносин.

• Контрольна функція оподатковування — дозволяє державі відслідковувати своєчасність і повноту надходжень у бюджет коштів і зіставляти їхню величину фінансових ресурсів.

• Стимулююча функція оподатковування — спрямована на підтримку розвитку тих або інших економічних процесів. Вона реалізується через систему пільг і звільнень.

• Дестимулююча функція оподатковування — спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції коштів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду й т.д.

Накопичувальна функція — узагальнення усіх функцій.

Правова природа податку-

5. Співвідношення податку, збору, мита. Поняття та ознаки податку:

Податок це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

За ПКУ Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Ознаки:

-- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

-- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безпо-воротний. Сплата платником податку не породжує зустріч-ного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

-- на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

-- категорія не тільки правова, але й економічна, оскіль-ки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесен-ні до бюджету обов'язкових платежів державними підприєм-ствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

-- виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обо-в'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Поняття та ознаки збору:

Збір -- це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо.

Ознаки: Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, збір.

Поняття та ознаки мита:

Мито — непрямий податок, різновид митних платежів, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Ознаки: ---

Спільні та відмінні риси податку, збору та мита.

Податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

1. Обов’язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди.

2. Чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені.

3. Стягування їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження.

4. Примусовий характер стягнення.

5. Здійснення контролю єдиними податковими органами.

6. Безеквівалентний характер платежів.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. Значенням. Податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань— менше.

2. Метою. Податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір -певні потреби чи витрати установ.

3. Обставинами. Податки є безумовними платежами, а мито, збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. Характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру.

5. Періодичністю. Збори, платежі, мито часто є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю.

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом. Воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням з боку єдиного органу - державної податкової адміністрації). Одначе, поряд із спільними ознаками, між ними існують і певні відмінності. Податки на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його доходної частини. Мета податків - задоволення потреб держави, тоді як збори та мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори або мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори й мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю. Різниця між збором і митом полягає в тому, що збір є платежем за наявність певного права, а мито - за здійснення на користь платника дій, які мають юридичне значення.