3.Виробничий та науково-технічний потенціал регіонів України, їхня суть та складові.

Виробничий потенціал регіону – наявні і потенційні можливості вир-ва, наявність факторів вир-ва, забезпеченість його певними видами ресурсів; можливість забезпечення якісних та кількісних хар-ик розвитку вир-ва в регіоні шляхом раціон.викор. всіх видів ресурсів для задовол.потреб споживачів та при найменшій шкоді навкол.середов.

Наук.-техн. потенц. регіону – сукупн. наявних можливостей та ресурсів певного регіону для реалізації наук-техн.програм.

Виробничий та науково-технічний потенціал є важливою складовою економ. потенціалу сусп-ва. Вироб. і наук.-техн. потенціал знаходить своє відбиття у сукупній спроможності галузей народ.госп-ва та регіонів виробляти промислову і с/г продукцію, здійснювати інвестиційну та інноваційну діял., надавати послуги населенню та вир-ву. Частиною виробничого потенціалу України є основні виробничі фонди, які включають засоби праці, що функціонують у сфері матеріального вир-ва і використовуються у вир-ві матеріальних благ. Кількісний та якісний рівень основних виробничих фондів характеризують виробничий потенціал госп-ва країни. Виробничі фонди нині становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства країни. Одним з головних показників, що характеризує основні виробничі фонди, є виробнича потужність – здатність засобів праці виробляти максимальну к-ть продукції. Виробничий потенціал територіально розподіляється у вигляді заводів, фабрик, транспортних засобів, с/г підприємств, що є важливою умовою р-ку й РПС. Основою наук-техн розвитку країни є наук-техн потенціал, що являє собою сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої с-ми ефективно вирішувати завдання соц.-ек р-ку країни та її регіонів. Він включає: матеріально-технічну базу науки; кадри наукової системи; інформаційну систему; організаційно-управлінську підсистему. Важливою складовою наукового потенціалу є матеріально технічна база – осн. фонди, що знаходяться в розпорядженні наукових та науково-технічних організацій, у тому числі наукове обладнання, машини, устаткування, за допомогою яких здійснюються дослідження та розробки.  Розвинутий наук-техн потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнар. наук-техн. зв’язків.

4.Водні ресурси України, їх значення та регіональні проблеми раціонального використання.

Водні ресурси – поверхневі та підземні води певної території, які придатні для використ. в господ. комплексі. Всі вони є складовою єдиного державного водного фонду.

Найбільш водоносні, економічно важливі за значенням ріки України —Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, Десна, Дунай, Прут. Основна водна артерія — Дніпро, стік якого дорівнює близько 65% стоку всіх річок України.

Нерівномірний розподіл по території пояснюється неоднаковими кліматичними умовами, різним характером рельєфу, геологічною структурою окремих районів тощо. Уся річкова мережа, що забезпечує водними ресурсами всі регіони, складається з дев'ятьох основних водозабірних басейнів: Вісли (на північний захід); Дунаю (сюди відносяться ріки Закарпаття); Дністра; Південного Бугу; Дніпра; Сіверського Дінця; водозабірні басейни між Дунаєм та Південним Бугом; між Дніпром і Доном. Окремий басейн утворюють річки Криму.

Значення. Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього нар. госп-ва та у життєдіяльності населення.  Використання. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку (50м3), наявністю підземних і морських вод. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у західних і північних областях України. Територіальний розподіл водних ресурсів України не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя, АР Крим, південні області України.

Основними споживачами води є промисловість (електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), с/г, комунальне господарство.  Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України полягають у:

- забрудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами; - інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; - недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем;  - незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції. Перспективи вирішення цих проблем полягають у: - формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання;  - запровадженні водозберігаючих форм господарювання, - створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води,  - забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел.  У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.