1.2. Склад і структура фінансових ресурсів підприємства

На сучасному етапі розвитку підприємств України важлива роль відводиться фінансам. Фінанси відображають певні економічні відносини, за допомогою яких у грошовій формі, шляхом формування і використання цільових фондів у суспільстві здійснюються процеси розподілу сукупного продукту і національного доходу. Наявність фінансових відносин дає змогу підприємствам сфери матеріального виробництва забезпечити вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого функціонування.

Управління процесами формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які утворюють для опосередкування розподільчих відносин на усіх стадіях суспільного відтворення, складає зміст фінансової діяльності як держави в цілому, так і окремих суб’єктів господарювання. З точки зору визначення фінансової діяльності як управлінської функції і її меж важливе має те, що розуміють під терміном «фінансові ресурси» [21].

Фінансові ресурси складають централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту та національного доходу і призначені для використання у відповідності з завданням соціально-економічного розвитку суспільства і колективів окремих підприємств.

Дослідження в області визначення сутності фінансових ресурсів показали, що деякі вчені-економісти вважають доцільним використання терміну «економічні ресурси». Дається визначення, що за нормальних умов функціонування підприємства економічні ресурси є його зобов’язаннями перед кредиторами та власниками. Економічні ресурси підприємства розглядають як його активи, а зобов’язання – як пасиви. Ресурси підприємства формуються внаслідок обороту капіталу або на основі його вартісного циклу.

Введення в науковий обіг поняття «фінансові ресурси» дає змогу точніше визначити об’єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу відокремити фінанси із інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальними носіями. Ця особливість характерна для будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів [25,с.74].

Фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів є об’єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків.

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їх теоретичне обґрунтування як економічної категорії.

Для наукового обґрунтування визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерело створення, форми виявлення, цільового призначення.

Виходячи з цього можна узгодитись із твердженнями, що фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення задоволення інших соціальних потреб.

Наведене вище значення фінансових ресурсів дає змогу пов’язати їхній обсяг і склад із вартісною структур рою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа і зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що в свою чергу дає змогу визначити їх склад і структуру [28,с.36].

Фінансові ресурси є необхідною умовою процесу відтворення на всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення досягається на стадіях розподілу, де формуються пропорції між фондами відшкодування, споживання й нагромадження, здійснюється розподіл доходів між підрозділами суспільного виробництва, галузями господарства, соціальними групами, безпосередніми виробниками матеріальних благ.

На стадії розподілу фінанси набувають самостійної форми руху. Вони зумовлюють появу своїх специфічних категорій, важелів, інструментів, що регулюють процес створення доходів і грошових фондів, їхній розподіл і перерозподіл [31,с.19].

У своїй сукупності вони складають основу фінансового механізму. Дослідження ролі фінансів у розподільчих процесах має важливе значення для виявлення їхньої сутності, оскільки саме тут в результаті руху фінансових ресурсів формуються економічні відносини щодо їх створення і використання, які по своїй суті є фінансовими. Удосконалення фінансових відносин - головна умова посилення впливу фінансів на процес відтворення. Однак, розглядаючи фінанси не як теоретичну абстракцію, а як складову господарського механізму, треба зазначити, що їхній вплив на розширене відтворення проявляється там і тоді, де й коли відбувається процес створення й використання фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси спрямовуються на формування основних та оборотних засобів підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливість підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими та матеріальними є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємства.

За кругообігом визначаються початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені - отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу - прибутку.

За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси - вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті що знаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл – оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів.

За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницької структури (залежно від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуванням з централізованих фондів та позичені - отримані кредити.

Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств виступають: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити [35,с.176].

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися у трьох формах: самофінансування, кредитування і державного фінансування. Самофінансування ґрунтується на використанні власних ресурсів, а у разі їх недостатності потрібно або скорочувати свої витрати, або шукати інші джерела. Кредитування – це одержання позики на умовах терміновості, забезпеченості, платності, повернення та цільового використання. Державне фінансування проводиться на безповоротній основі за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів. На практиці всі перелічені форми фінансування витрат можуть застосовуватись одночасно. Головною умовою є досягнення оптимального для певного періоду співвідношення між ними. Досягнення такого оптимуму можливе лише на основі активної фінансової стратегії [35,с.82].

Для забезпечення безперебійного фінансування процесу виробництва велике значення мають фонди фінансових резервів. Фінансові резерви спроможні забезпечити кругообіг коштів у відтворювальному процесі навіть у разі виникнення значних втрат або непередбачених обставин. Фінансові резерви можуть створюватись самими підприємствами за рахунок власних фінансових ресурсів, управлінськими структурами, спеціалізованими страховими організаціями [48].

Вибір джерел покриття витрат підприємства у разі нестачі власних фінансових ресурсів залежить від цілей інвестування коштів. Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в оборотних коштах доцільно використовувати позики кредитних установ. Здійснюючи значні капітальні вкладення в розширення, технічне переозброєння або реконструкцію виробництва, можна залучити довгостроковий кредит або випускати цінні папери. Головна умова – це раціонально використовувати вільні фінансові ресурси, знаходити найбільш ефективні напрямки інвестування коштів, які приносять підприємству додатковий прибуток.

Варто зауважити, що максимізація частини чистого прибутку від звичайної діяльності може відбуватися як під впливом макроекономічних факторів (податкова площина), так і під впливом політики підприємства щодо функціонування основних елементів витратного механізму.

Виходячи зі структури бізнесу, джерела фінансування коштів поділяють на внутрішні та зовнішні або власні та залучені [52,с.74].

Внутрішні фонди - після продажу продукції підприємство отримує гроші, які воно використовує на покриття витрат, фонди, що залишаються на підприємстві, утворюються за рахунок прибутку. Внутрішні фонди складаються із прибутку та амортизації.

Зовнішні фонди - обсяг продажу змінюється протягом року. Бувають випадки, коли підприємство одержує більше коштів, ніж йому необхідно, але трапляється і навпаки, коли не вистачає коштів на покриття поточних витрат.

У цьому випадку підприємство може: взяти кредит, позику; продати цінні папери; зменшити витрати фірми.

Прибуток є головним джерелом збільшення фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку у розмірах, які забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, у першу чергу для фінансування заходів, спрямованих на зміщення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери [38,с.61].

Не менш важливе значення належить амортизації. Амортизаційні нарахування входять до складу собівартості продукції, а після її реалізації накопичуються в амортизаційних фондах. Нарахування знаходяться в постійному

русі. Вони є джерелом розширеного виробництва в певний статичний термін. До зазначеного часу амортизаційні нарахування будуть функціонувати як фінансові ресурси, що здатні спонукати отриманню прибутку.

Джерела формування фінансових ресурсів знаходять своє відображення в балансі, які призначені для формування активного капіталу. Якщо розглядати структуру пасиву з точки зору джерел фінансування, то можна відзначити, що до власних відносять суму власного капіталу підприємства. До його структури входить показник нерозподіленого прибутку як один із елементів фінансових ресурсів. Слід зазначити, що джерелом формування фінансових ресурсів є увесь прибуток, що отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності. Отже, в балансі за специфікою його побудови не знаходять осібного відображення всі структурні елементи фінансових ресурсів [27, с.80].

Досить важливим джерелом формування фінансових ресурсів виступає амортизація. Амортизоване майно підприємства бере участь у багатьох виробничих циклах. Процес амортизації представляє собою спосіб відшкодування капіталу, витраченого на створенні і придбання з амортизованих активів, що переносять свою вартість на готовий продукт вроздріб. Амортизаційні відрахування здійснюються підприємствами щомісячно та щоквартально. Величина амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів, норм відрахувань та методів нарахування. Баланс підприємства у першому розділі активу включає позиції зносу основних засобів та нематеріальних активів. Відомо, що знос основних засобів і нематеріальних активів представляє собою суму амортизації, яка накопичилася з початку корисного їх використання.

Сума амортизації відповідного звітного періоду відображається у другому розділі форми № 2 «Звіт про фінансові результати» у складі операційних витрат та у формі № 3 «Звіт про рух грошових коштів».

Таким чином, фінансові ресурси можна вважати початковою основою формування підприємства та фундаментальною базою його подальшого функціонування.