• Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову.

Анатомія людини має клінічні підрозділи:

• нормальна анатомія — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла в нормі.

• патологічна анатомія — вивчає вражені хворобою органи та тканини.

• хірургічна анатомія вивчає будову тіла по ділянкам, з врахуванням положення органів та їх взаємовідношень відносно одне одного та відносно скелету людини.

Завдання анатомії як науки полягає у системному підході до опису форми, будови і положення (топографії) частин та органів тіла в єдності з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. У зв’язку із зазначеним, анатомію поділяють на:

- описову анатомію (опис органів, які вивчали під час розтину трупів);

- системну анатомію (вивчення організму за системами – кістковою, м’язовою, внутрішніми органами тощо);

- топографічну анатомію (вивчає взаємне розміщення органів, судин і нервів у різних ділянках тіла, що має значення для хірургії);

- пластичну анатомію (досліджує статику і динаміку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розглядає переважно для того, щоб зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини, тобто вивчає пропорції тіла і його форми; її викладають переважно у художніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників). Пластичну анатомію ще називають прикладної анатомією.

- функціональну анатомію (вивчає окремі органи і системи органів у зв’язку з їх функцією);

- динамічну анатомію (вивчає не лише будову опорно–рухового апарату, але й динаміку рухів, і має значення для правильного розуміння фізичного розвитку людини);

- вікову анатомію (вивчає вікові зміни органів і тканин в індивідуальному розвитку людини – онтогенез, а похилого віку – геронтологія). Розвиток людини до народження, зокрема, у зародковому періоді, розглядає ембріологія;

- порівняльну анатомію (вивчає подібності та відмінності будови органів тварин та людини, досліджує особливості будови тіла тварин на різних етапах еволюції, що допомагає з’ясувати історичний розвиток організму людини філогенез).

Суміжні дисципліни:

1. Ембріологія (вивчає зародок від моменту запліднення до народження)

2. Гістологія (вивчає тканини)

3. Цитологія (вивчає клітини)

4. Фізіологія (функції які відбуваються в організмі)

Морфологія людини — вчення про будову людського тіла у зв'язку з його розвитком і життєдіяльністю; включає анатомію, ембріологію і гістологію людини.

Методи дослідження:

1. Антропометрія ( метод за допомогою якого вимірюють тіло людини, ріст, вагу, тиск, температуру, розміри і вагу внутрішніх органів)

2. Репарування (за допомогою розтину)

3. Ін’єкцій

4. Просвічування (обробка органів рідинами, які роблять їх прозорими) (метод корозій)

5. Забарвлення (солі важких металів)

6. Рентгенологічний метод

7. Пальпація

8. Перкусія (ударний)

9. Аускультація (вислухування)

10. Оптичний (за допомогою оптики) (бронхоскоп, гастроскоп, ректоскоп, цистоскопія)

3. Тканина – сукупність клітин і міжклітинної речовини, які схожі за будовою та виконуємою функцією.

Види тканин:

1. Епітеліальна

2. Сполучна

3. М’язова

4. Нервова

Постклітинні структури – еритроцити, рогові лузки епітелію, волосся, нігті

Симпласт – багатоядерна структура яка має спільну оболонку, м’язове волокно

Тканини здатні до регенерації.

4. Епітеліальна тканина (вистилає зовнішню поверхню тіла. Шкіра – найбільший орган. Вистилає внутрішні органи. Епітелій утворює залози)

Епітелій

Покривний

• Захисна Залозистий 1) утв залози (секреторна)

• Прикордонна

• Обмін речовин

• Всмоктувальна

• Видільна

• Умови для рухливості органів

Залози:

• Мерокринові ( потові – не руйнуються)

• Апокрифові (молочні – руйнуються частково)

• Голокринові ( сальні – повністю руйнуються)

Епітеліальні тканини:

5. Одношаровий (в якому всі клітини контактують з базальною мембраною)

6. Багатошаровий (в якому нижній шар контактує з базальною мембраною)

Одношаровий епітелій:

11. Однорядний ( в якому всі ядра знаходяться на одному рівні)

12. Багаторядний ( на різних рівнях)

За формою клітин:

5. Одношаровий-кубічний ( в бронхах, щитоподібних залозах, канальні нирок)

6. Одношаровий плоский ( мезотелій – виділяє серозну речовину яка запобігає тертю) (плевра, очеревина, перикард)

7. Одношаровий стовпчастий (в кишечнику, шлунку, в дихальній системі) на поверхні є війки, на поверхні кишечнику – ворсинки.

Багатошаровий епітелій:

1. Зроговілий (утворює шкіру)

8. Базальний шар

9. Шипуватий

10. Зернистий

11. Блискучий

12. Роговий

2. Не зроговілий (ротова порожнина, пряма кишка, піхва)

13. Базальний

14. Шипуватий

15. Плоскі епітеліоцити

3. Перехідний (органи сечової системи)

16. Базальний

17. Поверхневі епітеліоцити

5. Сполучна тканина – характеризується різними клітинами і добре вираженою міжклітинною речовиною (містить волокна: колагенові, еластичні і аморфну речовину)

Функції:

• Механічна

• Утворює каркас органів (паренхіматозні, порожнисті)

• Трофічна функція (обмін речовин)

• Захисна

• Пластична ( регенерація і загоєння ран)

Види сполучної тканини:

• Власне сполучна складається з клітин і міжклітинної речовини. :

7. Пухка з'єднує шкіру зі структурами, які лежать під нею, вкриває кровоносні судини та нерви.

Клітини:

18. Фібробласти ( утв міжклітинну речовину)

19. Макрофаги (відповідають за фагоцитоз)

20. Плазматичні клітини (відповідають за антитіла)

21. Ліпоцити (жирові)

22. Пігментні (накопичують меланін)

23. Фіброкласти ( руйнують міжклітинну речовину)

24. Тканинні базофіли (виділяють гістамін)

25. Тучні клітини ( виділяють гепарин – запобігає зсіданню крові)

13. Щільна тканина утворює дерму, сухожилки, зв'язки.:

26. Оформлена (волокна розташовану паралельно) (сухожилки, зв’язки )

27. Неоформлена (в різних напрямках) (сітчастий шар шкіри)

• Еластична сполучна тканина складається з товстих, округлих або сплющених волокон, які часто розгалужуються і утворюють крупно петлясту витягнуту сітку. Ця тканина утворює каркас великих судин, трахеї, бронхів тощо.

• Пластинчаста волокниста сполучна тканина складається з різної товщини колагенових волокон, що йдуть у різних напрямах, переплітаються і утворюють пластинки, які щільно прилягають одна до одної. В деяких пластинках можна виявити тонку сітку з еластичних волокон. Пластинчаста сполучна тканина покриває деякі органи й утворює, зокрема, оболонку нервових стовбурів — периневрій.

• жирова тканина основну масу якої складають кулясті жирові клітини, або ліпоцити, дуже великого розміру . Функція жирової тканини в організмі остаточно не вивчена, однак вважають, що вона бере активну участь в обміні речовин, виконує опорну, захисну та деякі інші життєво необхідні функції.

• Хрящова тканина складається з великих витягнутих клітин та значної кількості аморфної міжклітинної речовини, виконує лише опорну функцію і тому досить міцна й еластична. Залежно від структури міжклітинної речовини розрізняють три види хрящової тканини: гіаліновий, еластичний та волокнистий хрящі.

• Кісткова тканина складається з клітин та кісткової основної речовини. З цієї тканини в хребетних тварин та людини побудований твердий остов, який підтримує м'які тканини, захищає внутрішні органи та утворює складну систему важелів, які забезпечують переміщення тіла в просторі. У кістковій тканині можна виділити три типи клітин: остеобласти, остеоцити та остеокласти. Остеобласти звичайно знаходяться на поверхні кісткової тканини, що росте, і утворюють комплекси, які нагадують епітелій. Вони бувають пірамідальної, кубічної або кулястої форми і мають відростки. Остеобласти поступово змінюються і перетворюються на остеоцити. Остеоцити — кісткові клітини дорослих осіб з добре розвиненими відростками. Внаслідок великої щільності кісткової основної речовини кожен остеоцит розміщується в особливій порожнині, яка точно відповідає його формі. Остеокласти — дуже великі клітини (до 75—80 мкм), в цитоплазмі яких від 2 до 50 ядер. На поверхні цитолеми, яка обернена до кісткової основної речовини, є численні, щільно розміщені відростки різної довжини. Остеокласти беруть активну участь у руйнуванні обвапнованого хряща та кістки.

• 6.М’язова тканина.

• М'язи виконують рухову функцію .Клітини м'язової тканини називають міоцитами. У цитоплазмі міоцитів розташовуються міофібрили, що складаються зі скоротливих білків. Завдяки міофібрилам м'язова клітина здатна скорочуватися під впливом нервових імпульсів.

• Існує дві класифікації м'язових тканин — морфофункціональна та генетична:

• Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладенька (непосмугована) та поперечносмугаста (посмугована), яка в свою чергу поділяється на скелетну та серцеву. Ще відокремлюють спеціалізовану м'язову тканину.

• Згідно з генетичною класифікацією (М. Г. Хлопін) за походженням виділяють п'ять гістогенетичних типів:

  1. соматичний (походить з міотомів мезодерми — це скелетна м'язова тканина);

  2. целомічний (походить з вентральної мезодреми — це серцева м'язова тканина);

  3. вісцеральний (розвивається із мезенхіми — це гладенька м'язова тканина стінок внутрішніх органів);

  4. невральний (походить з нервової трубки — це гладенькі міоцити м'язів райдужної оболонки);

  5. епідермальний — із шкірної ектодерми, містить міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, сальних, молочних, слинних та слізних залоз.

• Гладенька м'язова тканина складається з дуже дрібних (до 500 мкм) видовжених клітин. Ядро таких міоцитів розташовується в центральній частині, а тонкі міофібрили тягнуться від одного кінця клітини до іншого. Гладенька м'язова тканина утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів (травного тракту, сечового міхура, матки). Вона забезпечує перистальтику кишечника, зміну серцевих судин, пологи, сечовипускання та інші життєво важливі процеси.

• Поперечносмугаста м'язова тканина утворює поперечносмугасту скелетну і серцеву мускулатуру. Структурною одиницею скелетної посмугованої м'язової тканини є м'язове волокно.

• Типи м'язів

• М'язи людини поділяються на 3 типи в залежності від їх будови.

• Перша група м'язів - скелетні, або поперечносмугасті м'язи. Скелетних м'язів у кожного з нас понад 600. М'язи цього здатні довільно, за бажанням людини, скорочуватися і разом зі скелетом утворюють опорно-рухову систему. Загальна маса цих м'язів становить близько 40% ваги тіла, а у людей, що активно розвивають свої м'язи, може бути ще більше. За допомогою спеціальних вправ розмір м'язових клітин можна збільшувати до тих пір, поки вони не виростуть в масі та обсязі і не стануть рельєфними. Скорочуючись, м'яз коротшає, потовщується і рухається відносно сусідніх м'язів. Скорочення м'яза супроводжується зближенням його кінців і кісток, до яких він прикріплюється. У кожному русі беруть участь м'язи, які вчиняють його і протидіють йому, що надає руху точність і плавність.

• Другу групу м'язів становить серцева поперечносмугаста (покреслена) м'язова тканина (міокард). Вона складається з кардіоміоцитів. Скорочення серцевого м'яза не підконтрольні свідомості людини, вона іннервирується вегетативною нервовою системою

• І третій тип м'язів, який входить до складу клітин внутрішніх органів, кровоносних судин та шкіри, - гладка м'язова тканина, що складається з характерних м'язових клітин (міоцитів). Повільні і тривалі їх скорочення відбуваються мимоволі, тобто незалежно від бажання людини.