4. Робота з підручником.

— Опрацюйте статтю про драматичний твір, його основні особливості та жанри. Якими новими відомостями про драму як літературний рід та його жанри ви доповнили свої знання?

(Матеріал для вчителя. Драматичним називається такий художній твір, в якому життя розкривається не через авторську розповідь, а через безпосередню дію, через розмову і вчинки дійових осіб.

Основні особливості драматичного твору — це:

— єдність місця і дії;

— зображення персонажів через "їхні вчинки, поведінку, висловлювання;

— відтворення подій як живого процесу;

— наявність ремарок;

— призначення для вистави на сцені;

— поділ тексту на дії, картини, яви;

— діалогічна мова.

Діалог — це розмова двох або кількох осіб. Наприклад:

Герасим. Що б ви зробили, якби гроші викопали?

Копач. Зараз би поїхав у Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать? Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.

Копач. О, я їм скажу ... Та все одно ви не зрозумієте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть!

Кожне окреме висловлювання, з яких складається діалог, називається реплікою (від лат. replico — заперечую, відповідаю, розкриваю).

У драматичних творах є й монологи.

Монолог — це роздум дійової особи вголос. Він найчастіше ні до кого не звернений або звернений до глядачів чи до відсутньої на сцені особи. В одних монологах персонажі висловлюють свої потаємні мрії, прагнення (Невідомий — про «нову комерцію», Копач — про скарби, Калитка — про землю і гроші та ін.) або розповідають про те, що відбулося раніше, до початку дії в п'єсі чи по ходу дії, але за межами сцени (Роман — про відвідання Пузиря, Калитка — про купівлю мішка з грішми).

Проте дійові особи п'єси не тільки говорять, а й щось роблять, певним чином поводяться. Єдність висловлювань та дії персонажів у драматичному творі нерозривні.

Мова автора в п'єсі посідає невелике місце. Це список дійових осіб, описи вигляду сцени, імена персонажів перед їхніми висловлюваннями. У списку дійових осіб вказується, ким є кожний з персонажів, часом описується їхній зовнішній вигляд, розкриваються деякі риси характеру.

До мови автора належать також зауваження в дужках (рідше — між рядками) про те, з якою інтонацією, з якими почуттями, жестами, мімікою говорить персонаж, що при цьому робить, як поводиться.

Наприклад:

Параска (на дверях з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш?

Такі авторські пояснення у п'єсі називаються ремарками (від фр. Remarque — помітка, примітка). Наявність ремарок також зумовлена вимогами й особливостями сценічного мистецтва. Вони допомагають створити сценічний образ, який втілював би задум автора; костюмеру, гримеру — надати актору зовнішнього вигляду, відповідного ролі; декораторам — відтворити авторські описи сцени в інтер'єрах та пейзажах. Читачеві ремарки допомагають краще уявити зображене в п'єсі.

В ремарках дієслова мають форму теперішнього часу — так створюється враження, немовби дія в п'єсі відбувається тепер, на очах глядачів.

Вимогам сцени підпорядкована й будова драматичного твору.

Текст п'єси ділиться на частини, які називаються діями, або актами, оскільки події, зображені в кожній з них можуть відбуватися в різних місцях, і сцена повинна мати відповідний вигляд. Між діями під час вистави робляться перерви (антракти), які потрібні акторам і глядачам для відпочинку, а декораторам — для переобладнання сцени.

Дії поділяються на яви, або сцени чи картини, що зв'язано з появою на сцені або виходом з неї дійової особи.

Наприклад, у III яві другої дії на сцені знаходиться Копач, Герасим і Клим. На виклик Герасима на сцену виходить Параска — починається IV ява.

Обсяг драматичних творів такий, щоб вистава тривала не більше чотирьох годин.

За характером конфлікту драматичні твори поділяються на жанри: драма (у вужчому розумінні), трагедія, комедія та трагікомедія.

Комедія — це драматичний твір, в якому викриваються, висміюються і засуджуються недоліки та негативні явища суспільного життя або побуту, шкідливі звички, вади характеру людей.

Трагікомедія — це драматичний твір, що поєднує в собі ознаки як комедії, так і трагедії: у ньому комедійний конфлікт набуває рис глибокого драматизму. В основу трагікомедії покладене відчуття відносності існуючих критеріїв життя; одне й те саме явище драматург подає і у комічному, і в трагічному висвітленні.

Твір І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» — трагікомедія.