2. Словникова робота.

Історична поема — це ліро-епічний твір, в якому діють реальні історичні особи та художньо зображуються певні історичні події.

Іван Вишенський — реальна особа, що перебувала на Афоні і прийняла найвищі чернечі випробування.

Афон — незалежна чернеча держава, заснована в 972 р. У наш час — Патріархія Константинополя. У бібліотеках монастирів, що містяться на Афоні, зберігається понад 12000 стародруків. Вважають, що серед них є книги із бібліотеки Ярослава Мудрого. Афон — місце паломництва християн.

3. Виразне читання поеми «Іван Вишенський» з посиланнями на тлумачення слів (I—VI ч.)

4. Евристична бесіда:

— Де відбуваються події, описані у творі?

— Чому протиставляється райська природа строгому чернечому життю?

— Як ви ставитеся до рішення І. Вишенського решту життя прожити в печері над морем, будучи відрізаним від усього світу?

— Чому 1. Вишенський не обірвав павутину? Яка легенда спала на думку старцеві?

— Яких спокус земного світу найбільше боїться аскет Вишенський? Про що це свідчить?

— Як ви оцінюєте факт, що милосердний аскет не врятував муху під павука?

5. Робота з ілюстрацією С. Караффи-Корбут «Старець Йван».

— Які почуття й роздуми викликає у вас цей малюнок?

— Складіть словесний портрет І. Вишенського на основі ілюстрації.

— Зачитайте проілюстрований епізод поеми.

6. Практичне завдання.

Пригадайте епіграфи до уроку. Поясніть, як ви їх розумієте.

IV. Підбиття підсумків.

V. Домашнє завдання.

Дочитайте поему «Іван Вишенський»; підготуйте відомості про цього письменника-полеміста. Опрацювати статтю у підручнику на с. 126-128.

 

Додаток до уроку 26

Іван Франко (1856-1916)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці-Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881р.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877 р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы» (1876 p.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення із в'язниці (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча з Олексою». Четвертий — останній номер журналу вийшов під назвою «Молот». В ньому закінчив І. Франко друкування повісті «Boa constrictor», сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю «Література, її завдання і найважніші ціхи».

У кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів «Ргаса» і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов'янського альманаха» ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона і т. д.

У березні 1880 року I. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І. Франко в оповіданні «На дні».

Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І. Франко у газеті «Ргаса» латинськими буквами опублікував свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

У 1881 p. І. Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цього ж року він починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється» (повість так і не була закінчена в зв'язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка».

У журналі «Світ» І. Франко друкує ряд своїх поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». У цей період І. Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут«, велику статтю «Іван Сергійович Тургенев».

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської «Громади» матеріальну допомогу.

В 1886 році в Києві, в колишній колегії Ґалаґана «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хоружинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».

В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Росії. І. Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Заарештований разом з студентами, І. Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду.

У 1890 році разом з М. Павликом І. Франко видає двотижневик «Народ», що став органом заснованої цього року Української радикальної партії. Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою М. Драгоманова та автобіографією І. Франка.

I. Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам, та працює над докторською дисертацією.

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О. Огоновський, не взяв написану 1. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста професора Ягича і пише свою докторську дисертацію «Варлаам і Йоасаф» — старохристиянський духовний роман і його літературна історія». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин».

1894 року, коли помер професор О. Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.

На останнє п'ятиріччя XIX ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: «Зів'яле листя» (1896 p.), «Мій Ізмарагд» (1898 р.) та «Із днів журби» (1900 р.)

В цей період 1. Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові, поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» та сатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічної поезії та інші. Журнал «Житє і слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось і російське «Этнографическое обозрение». В цей же період галичани тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874—1898», зроблений М. Павликом. У збірнику взяли участь Леся Українка, І. Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей «Енеїди» I.П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І. Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми «Похорон» (1899 p.).

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900 р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші.

На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro» (згадаймо хоч би вірш «Конкістадори»), закликаючи «на все підле й гидке бистрії стріли пускать» («Стріли», 1903 p.).

В 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку»), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона «Южнорусская литература».

В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.

Моральну підтримку знаходить письменник у громадських колах Наддніпрянської України. В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності. М.М. Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом «Іван Франко», у якому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цього слова.

В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році — повість «Великий шум», в 1910 році — «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.»

В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання.

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913 p.), коли йому ставало легше, знову гаряче брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І. Франко написав 1914 p., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

За весь час своєї діяльності 1. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів зі світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г. Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника споруджено пам'ятник: висічена на камені фігура робітника-каменяра.

28. Розкрийте методику вивчення інтимної лірики у 7-8 класах.

В. СОСЮРА. «ВАСИЛЬКИ» - ВЗІРЕЦЬ ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ

Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом В.Сосюри, повторити відомості з теорії літератури (поняття про інтимну лірику, віршовані розміри); опрацювати ідейно-художній зміст твору поета «Васильки».Розвивати пам’ять, логічне мислення, увагу, спостережливість, уміння виразно і вдумливо читати твори висловлювати власні думки; робити висновки, виховувати почуття пошани до творчості В.Сосюри, повагу до щирого почуття – кохання.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет В.Сосюри, бібліотечка творів письменника, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда за питаннями

- Дайте визначення віршу як літературному жанру. (Вірш (лат. versus – повтор, поворот) – 1) Ритмічний рядок художнього твору.

2) Художній твір, написаний такими рядками)

- Яким чином твори письменників пов’язані з їх життям?

- Які поезії про відтворення краси природи вам відомі?

- Назвіть рослини-символи. З якою метою письменники використовують їх у своїй творчості?

- Чому людина і природа становлять єдине ціле?

- Дослідіть, яким чином природа впливає на внутрішній світ людини?

- Які квіти ви полюбляєте? Чим вони привабливі?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності школярів

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Широкоплечий, кремезний, обличчя смагляве, задумливі вишнево-карі очі. Швидка хода. Голос високий, ніжний. Таким був В.Сосюра – виразник поетичної душі свого народу. Творчість Володимира Миколайовича назавжди залишилася однією з найяскравіших сторінок рідної України.

2. Життєвий і творчий шлях В.Сосюри (Матеріал для вчителя й учнів)

ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ СОСЮРА

(06.01.1898–08.01.1965 р.)

2.1. Дитинство Володимира Миколайовича Сосюри.

Народився Володимир Сосюра 06.01.1898 р. на станції Дебальцеве Донецької області. Своє походження родина пов’язує з французькою лінією Соссюрів, представником якої був відомий мовознавець Фердинанд де Соссюр, або з козацьким родом, від кубанських Сосюр.

Сім’я була великою: батько з матір’ю і восьмеро дітей. Батько – Микола Володимирович: «Цей феномен і жертва свого часу, – як писав про нього поет, – був людиною лагідною і здібною. За фахом кресляр, але на своєму віку змінив багато професій. Вчителював по селах, був сільським адвокатом (за п’ятак писав селянам «прошеніє» до суду, був землеміром, будівничим, чорноробом, брався за кайло і спускався в шахту. Часто конфліктував з начальством, тому й міняв роботи. А відтак і сім’я змушена була переїжджати з місця на місце.

Батько чудово малював, особливо аквареллю, грав на гітарі й гарно співав. А ще пробував писати вірші російською та українською мовами. Скрута й нестатки гнітили його, він став часто випивати і рано помер».

Мати поета – Марія Данилівна, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і вихованням дітей. В молодості була дуже красивою, навіть на загальноміським балу в Луганську одержала перший приз за красу.

Після народження Володимира сім’я переїжджає в селище Третя Рота (тепер місто Верхнє), де й минуло його дитинство.

З дитинства запам’ятав Сосюра і білу крейдяну гору, і все в акаціях село, і терпкий смак кислиць. Згадувалась йому й бідна материна кофта, і стоптані батькові чоботи.

2.2. Роки навчання. Любов до літератури.

Перші роки навчання пройшли під наглядом батька. Коли хлопчик звертався до нього з проханям розв’язати задачу, тато навмисне відмовлявся допомагати, пояснюючи це тим, що таких задач він ніколи не розв’язував. Володя був «круглим відмінником». А коли він після другого класу за відмінне навчання приніс додому похвальний лист і повне зібрання творів М. Гоголя, батько від радості заплакав.

Після смерті батька доводилось навчання поєднувати із заробітками, щоб самому жити, та й допомагати матері. Працював у бондарному цеху, телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Злидні та скрута не дали змоги здобути середню освіту. Після двокласної сільської школи вчився у ремісничому училищі на слюсаря, а потім – у Кам’янській сільськогосподарській школі, яку змушений був покинути, бо після смерті батька (1919) на нього, старшого в сім’ї, лягли турботи про матір та сімох менших братиків і сестричок.

З ранніх літ хлопчик багато читає. Особливо його захоплює пригодницька література. Позаяк грошей на книжки не було, то він навіть у перехожих запитував, чи немає у них чогось цікавого про нишпорок. Аж поки не «наткнувся» на Сергія Лукича Зубова, завідувача заводської бібліотеки, який став постачати його літературою.

Володимир багато читав. Його серце окрилювали Шевченкові вірші.

Захоплювався він і творами Франка, Лесі Українки, Пушкіна, Лермонтова. Сам почав писати з чотирнадцяти років. Взявшись за перо в далекі дні юності, митець не випускав його з рук понад сорок років.

Упродовж 1922–1923 років Сосюра вчиться в Харківському комуністичному університеті імені Артема, а потім два роки – на робітфаці Харківського інституту народної освіти (університету).

2.3. В.Сосюра у вирі історичних подій.

У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив у полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, й поет вижив. Судив

В.Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

У 1920 р. В.Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У 1920–1921 рр. В Сосюра воює з білополяками та армією Н.Махна.

У 1941 р. поет був евакуйований до Башкирії, 1942 р. працював в Українському радіокомітеті в Москві, 1943 р. входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини».

Поет помер від гіпертонії 8 січня 1965р.

2.4. Літературна діяльність митця.

Перші поетичні спроби були російською мовою, очевидно, під впливом перчитаних російських книжок. Коли писав першого вірша, то, як згадує поет, у нього було таке «ідіотське обличчя», що бабуся, проходячи повз нього, сказала: «Кинь писати, бо з розуму зійдеш».

Та вирішальний вплив на формування майбутнього поета мала російська і українська класика (Пушкін, Лермонтов, Шевченко, Франко), народна пісня.

Славу принесли В. Сосюрі вже перші збірки — «Поезії» (1921) та «Червона зима» (1922). Син шахтарського краю, Сосюра став натхненним співцем рідного краю і людської праці.

Лірику Сосюри років Вітчизняної війни (збірки «В годину гніву»,

1942; «Під гук кривавий», 1942; числені публікації в періодиці) проймають два мотиви: віра в перемогу й водночас неретушований показ людської біди.

Повоєнна творчість поета — це повний злет його таланту. За збірку поезій «Щоб сади шуміли» Сосюрі присуджена Державна премія І ступеня (1949), а за книги «Ластівка на сонці» та «Щастя сім’ї трудової» — Державна премія імені Т. Г. Шевченка (1963).

Поет відгукувався на всі актуальні питання сучасності, тонко відчував нове в житті. На його тексти створено багато чудових пісень.

Поезія Сосюри сама по собі є чарівною мелодією.

2.5. Особливості поетичного слова В. Сосюри.

Щирість ліричного голосу письменника, безпечність його почуттів хвилює нас до глибини душі. Усе своє життя він жив і дихав поезією. Вона була часткою його самого.

Його слово має магічну дію, бо зіткане з палкого й ніжного поетового почуття. Найскладніші теми з народного життя поет умів зігріти щирим теплом свого серця. Для стилю Сосюри притаманні схвильованість, емоційність, реалістична образність, уміння задушевно вести розмову з читачем.

Рідна мова стала невичерпною криницею поетичного слова, звідки він черпав скарби, укладаючи їх у віршовані рядки. В. Сосюра завжди дбав про точність і красу слова, афористичність вислову. Він надовго ввійшов до українських сердець, оскільки вся творчість поета — зразок вірного служіння народові.

3. Теорія літератури. Інтимна лірика.

Віршовані розміри

3.1. До інтимної лірики належать ті поезії, в яких виявляються найрізноманітніші почуття, зв’язані з особистими переживаннями людини (кохання, радість, дружба, сум).

3.2. Віршовані розміри.

В залежності від кількості складів у стопі і від того, на якому складі стоїть наголос, вірші мають різні віршові розміри. Основних віршових розмірів п’ять — ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест.

3.2.1. Ямб — віршовий розмір, що складається з двоскладових стоп з наголосом на другому складі.

3.2.2. Хорей — віршовий розмір, що складається з двоскладових стоп з наголосом на першому складі.

3.2.3. Дактиль — віршовий розмір, що складається з трискладових стоп з наголосом на першому складі.

3.2.4. Амфібрахій — віршовий розмір, що складається з трискладових стоп з наголосом на другому (середньому складі).

3.2.5. Анапест — віршовий розмір, що складається з трискладових стоп з наголосом на третьому складі.

4. Опрацювання йдейно-художнього змісту поезії В.Сосюри «Васильки» (1938)

4.1. Вступна промова.

Улюблений колір письменника — голубий. Голуба ріка поезії Сосюри напуватиме ще не одне покоління шанувальників його таланту.

Лірична героїня любовної лірики Сосюри при всій її варіантності завше зберігає зовнішню і внутрішню красу. Це неодмінно — красуня з блакитними очима.

Вірш «Васильки» написаний поетом під впливом однойменної народної пісні. Це невеличка поетична мініатюра — роздум про вічну красу життя. Вірш має всього дванадцать рядків, але наповнені вони багатством асоціацій, виразністю образів і глибиною поетичного бачення.

4.2. Виразне й осмислене читання поезії.

4.3. Тема. Оспівування щирого почуття, щасливої миті у душі закоханих.

4.4. Ідея: возвеличення кохання — смисл життя кожної людини.

4.5. Основна думка: «…і синіє щастя у душі моїй».

4.6. Жанр: інтимна лірика.

4.7. Римування: перехресне.

4.8. Віршоний розмір: шестистопний хорей з широким використанням пірихію (парних ненаголошених складів). Цей розмір відповідає народнопісенному.

4.9. Зміст вірша.

Сині васильки автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву художники-живописці вважають холодною. А під пером поета вона наповнюється теплом: «І синіє щастя у душі моїй».

Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли він усвідомлює конечність людського життя. На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й нетлінними зостаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання людини з природою:

Так же буде поле, як тепер, синіти і хмарки летіти в невідомий час,і другий, далекий, сповнений привіту,з рідними очима порівняє нас.

У вірші немає суму, що таке недовговічне людське буття. Оптимістична і філософська в своїй основі поезія вічно молодого співця допомагає людям жити й любити.

4.10. Художні особливості твору.

Повтори: «Васильки у полі»

Метафори: «гаї синіють», «щастя синіє у душі…», «осіяють роки»,«синіє поле», «хмарки летять».

Порівняння: «Васильки у полі… — васильки з-під вій», «одсіяють роки, мов хмарки на небі».

Епітет: «рідні очі».

4.1.Аналізування поезії. Бесіда за питаннями:

- Про що свідчить початок вірша?

- Чому поет порівнює очі коханої з васильками?

- Що, на ваш погляд, уособлюють васильки?

- Яким чином краса коханої і природи пов’язані між собою? Для чого В.Сосюра порівнює ці образи?

- У чому поет вбачає щастя? Від чого воно залежить?

- Вмотивуйте, що васильки — символ щастя, кохання, посилаючись на факти з вірша.

- Чому кохані можуть перетворитися на квіти?

- Що відбуватиметься з героями впродовж життя?

- Що символізує плинність часу?

- Яким чином внутрішні почуття героя гармоніюють з красою василькового поля?

- Чи буває кохання перешкодою до щастя? Наведіть переконливі приклади з художніх творів, кінофільмів, власного життя.

- З якою метою написана дана поезія? Над чим вона змушує задуматися читача?

4.11. Завдання.

4.11.1 Доберіть до слів «щастя» і «любов» синоніми.

4.11.2. Мікрофон. Від кого (чого) залежить щастя людини?

4.11.3. Робота у малих групах. На кожній пелюстці волошки у стислій письмовій формі висловити думку: «Кохання — це…».

4.12. Прислів’я про щастя.

- Всякий свого щастя коваль.

- Хто горя не бачив, той і щастя не знає.

- Від щастя не вмирають.

- Не родись у платтячку, а родись у щастячку.

- Не родись красна, а родись щасна.

- Хто доброго чоловіка минає, той щастя не має.

- Тільки нещасливі щастя шукають.

- Щастя скоро покидає, а надія — ніколи.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

1. Колір, який переважає у творі: а) червоний; б) білий; в) синій; г) зелений.

2. Визначте римування поезії: а) паралельне; б) кільцеве; в) перехресне; г) верлібр.

3. Жанр лірики «Васильки»: а) інтимна; б) пейзажна; в) філософська; г) громадянська.

4. Васильки росли: а) біля лісу; б) на клумбі вдома; в) неподалік від річки; г) у полі.

5. Квітки ліричний герой порівнює з кольором: а) очей коханої; б) неба; в) річки; г) раннім туманом.

6. На видноколі можна було побачити: а) село; б) луки; в) гаї; г) кохану ліричного героя.

7. «Одсіяють роки, мов…» — продовжте рядок поезії: а) мить; б) хмарки на небі; в) ранішній сонячний промінь; г) вечірня зоря.

8. Кохання з роками може перетворитися на: а) тополі край дороги; б) джерельце біля лісу; в) солов’їв — митців співу; г) квітки.

9. У невідомий час летять: а) незабутні роки; б) щасливі хвилини; в) хмарки; г) журавлі.

10. Ліричний герой звертається і описує красу: а) весняного поля; б) гаїв; в) милої; г) хмар сонячного ранку.

11. Другий, невідомий час буде сповнений: а) радістю; б) привітом; в) бадьористю; г) золотом.

12. У тексті поезії васильки порівнюються з: а) очима коханої; б) внутрішнім почуттям ліричного героя; в) красою і привабливістю поля; г) намистом молодої.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Яким чином, на вашу думку, дана поезія пов’язана з особистим життям В. Сосюри? Свої міркування аргументуйте.

2. Зважаючи на зміст поезії, чи можемо ми бути впевненими, що любов — це вічне? Відповідь вмотивуйте.

3. Поле синітиме від: а) туману; б) диму від вогнища; в) васильків; г) барвінків.

Картка № 2

1. Стисло опишіть, якими ви уявляєте героїв поезії. Що сприяло створенню цих портретів?

2. Прокоментуйте, що мав на увазі В.Сосюра, висловлюючись:

«…і синіє щастя у душі моїй».

3. У душі ліричний герой відчуває: а) тривогу; б) смуток; в) розчарування; г) щасливу мить.

Картка № 3

1. Дослідіть, від чого ліричний герой уважає себе щасливим. Чи можна вважати щастя тривалим в житті кожної людини? Наведіть переконливі аргументи.

2. Що, на ваш погляд, у творі уособлюють васильки? Чи є ці квіти символічними? Відповідь вмотивуйте.

3.Поезія «Васильки» В.Сосюри написана у: а) 1938 р.; б) 1928р.; в) 1918 р.; г) 1939 р.

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VІІІ. Домашнє завдання

Скласти питання до поезій В.Сосюри «Любіть Україну», «Сад».

29. Розкрийте методику вивчення драматичного твору у 8 класі. Змоделюйте фрагмент уроку,

Тема. Трагікомедія І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» — класичний взірець українського «театру корифеїв». TЛ: драматичний твір (поглиблено), комедія, трагікомедія.

Мета: розпочати роботу над трагікомедією «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого; дати поняття про драматичний твір (поглиблено), комедію, трагікомедію; розвивати навички роботи з драматичним твором; виховувати театральні здібності учнів під час виразного читання окремих епізодів твору.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, видання його творів,ілюстрації до п'єси «Сто тисяч».

Епіграф.

Сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене!

І. Карпенко-Карий

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Фронтальна бесіда.

— Як ви гадаєте, що вплинуло на зародження і розвиток інтересу І. Карпенка-Карого до театрального мистецтва?

— Якою була роль митця у створенні українського «театру корифеїв»?

— Чому, на вашу думку, драматичні твори І. Карпенка-Карого мали великий успіх на сцені?

— Які п'єси драматурга ви читали чи бачили? Яке враження вони справили на вас?

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Слово вчителя.

— Першою п'єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного погляду», була комедія «Гроші», написана у 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч». У 1890 р. її було поставлено на сцені. Роль головного персонажа Герасима Калитки виконував сам автор.

Сюжетну канву для твору драматург взяв із реального життя. В самому Єлисаветграді та навколишніх містах і селах у 80-х роках XIX століття активно діяли зграї шахраїв, які оббирали засліплених жадобою до багатства місцевих «хазяїв», продаючи їм фальшиві гроші. Саме ці факти і використав драматург для сюжету п'єси.

(Можна також зачитати учням уривок із спогадів дружини І. Карпенка-Карого Софії Тобілевич:

«У п'єсі «Сто тисяч», чи вірніше «Гроші», Іван Карпович підкреслив одну рису, дуже характерну для селян, з якими йому доводилось зустрічатись, а саме: чим більше був охоплений чоловік жадобою до набуття багатства, тим охочіше він ішов заради наживи на злочини, тим настирливіше прикидався богомольним, молився й навіть силкувався завербувати до себе в помічники самого Бога. Ходить до церкви, молиться, ставши навколішки, б'є численні поклони і обіцяє Богові нагороду, аби тільки той допоміг йому закінчити благополучно злі діла ...

Малювати головного персонажа п'єси Герасима Калитку Тобілевичу було з кого. Внаслідок збіднення панів-поміщиків на селі з'явилося в ті часи чимало нових багатіїв, здебільшого з людей селянської верстви ...

Відсилаючи вже готову п'єсу до цензури, Іван Карпович вирішив, що назва «Сто тисяч» буде краще відповідати сюжету п'єси. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п'ять.

Треба сказати, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких «калиток». Це було тоді звичайним явищем. Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замість фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий. Таким чином, нічого вигаданого у п'єсі «Сто тисяч» не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо нас»),