40. Архітектура період класицизму

Класицизм ( фр. classicisme , Від лат. classicus - Зразковий) - художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII - XIX ст.

В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму, які формувалися одночасно з такими ж ідеями в філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі строгих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - в кожному явищі він прагне розпізнати лише суттєві, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва. Багато правила і канони класицизм бере з античного мистецтва ( Аристотель, Горацій).

Класицизм встановлює сувору ієрархію жанрів, які діляться на високі ( ода, трагедія, епопея) і низькі ( комедія, сатира, байка). Кожен жанр має строго певні ознаки, змішування яких не допускається.

Як певний напрям сформувався у Франції, в XVII столітті. Французький класицизм стверджував особистість людини як вищу цінність буття, звільняючи його від релігійно-церковного впливу. Російський класицизм не просто сприйняв теорію західноєвропейську, а й збагатив її національними особливостями. 3. Архітектура

Докладніше див палладіанство, ампір, неогрек.

Приклад британського палладіанізма - лондонський особняк Остерло-парк (арх. Роберт Адам).

Чарльз Камерон. Проект обробки в Адамової стилі зеленої їдальні Катерининського палацу.

Головною рисою архітектури класицизму було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, суворості, логічної ясності і монументальності. Архітектурі класицизму в цілому притаманна регулярність планування і чіткість об'ємної форми. Основою архітектурної мови класицизму став ордер, в пропорціях і формах близький до античності. Для класицизму властиві симетрично-осьові композиції, стриманість декоративного оздоблення, регулярна система планування міст.

Архітектурний мова класицизму був сформульований в кінці епохи великим венеціанським майстром Палладіо і його послідовником Скамоцці. Принципи античного храмового зодчества венеціанці абсолютизували настільки, що застосовували їх навіть при будівництві таких приватних особняків, як вілла Капра. Ініго Джонс переніс палладіанство на північ, до Англії, де місцеві архітектори- палладіанци з різним ступенем вірності слідували заповітам Палладіо аж до середини XVIII століття.

Андреа Палладіо. Вілла Ротонда поблизу Віченци

До того часу пересичення "збитими вершками" пізнього бароко і рококо стало накопичуватися і в інтелектуалів континентальної Європи. Народжене римськими архітекторами Берніні і Борроміні бароко потоншала в рококо, переважно камерний стиль з акцентом на обробці інтер'єрів і декоративно-прикладному мистецтві. Для вирішення великих містобудівних завдань ця естетика була малопридатна. Вже при Людовіку XV (1715-74) в Парижі будуються містобудівні ансамблі в "давньоримському" смаку, такі як площа Згоди (арх. Жак-Анж Габріель) і церква Сен-Сюльпіс, а при Людовіку XVI (1774-92) подібний "благородний лаконізм" стає вже основним архітектурним напрямком.

Найбільш значні інтер'єри в стилі класицизму були розроблені шотландцем Робертом Адамом, який повернувся на батьківщину з Рима в 1758 році. Величезне враження на нього справили як археологічні дослідження італійських вчених, так і архітектурні фантазії Піранезі. У трактуванні Адама класицизм поставав стилем, по вишуканості інтер'єрів чи поступався рококо, що здобуло йому популярність не тільки у демократично налаштованих кіл суспільства, а й серед аристократії. Подібно своїм французьким колегам, Адам проповідував повна відмова від деталей, позбавлених конструктивної функції.

Фрагмент ідеального міста Арк-е-Сенан (арх. Леду).

Француз Жак-Жермен Суффле при будівництві в Парижі церкви Сен-Женев'єв продемонстрував здатність класицизму організовувати великі міські простору. Масивна велич його проектів віщувало мегаломанію наполеонівського ампіру й пізнього класицизму. У Росії в одному напрямку з Суффле рухався Баженов. Французи Клод-Нікола Леду і Етьєн-Луї Булле пішли навіть далі у бік розробки радикального візіонерського стилю з ухилом в абстрактну геометризації форм. У революційній Франції аскетичний громадянський пафос їхніх проектів був мало затребуваний; в повній мірі новаторство Леду оцінили лише модерністи XX століття.

Архітектори наполеонівської Франції черпали натхнення у величних образах військової слави, надісланих імперським Римом, - таких, як тріумфальна арка Септимія Півночі і колона Траяна. За наказом Наполеона ці образи були перенесені в Париж у вигляді тріумфальної арки Каррузель і Вандомській колони. Стосовно до пам'ятників військового величі епохи наполеонівських війн використовується термін "імперський стиль" - ампір. У Росії неабиякими майстрами ампіру показали себе Карл Россі, Андрій Воронихин і Андреян Захаров. У Британії ампіру відповідає т. н. " регентський стиль "(найбільший представник - Джон Неш).

Вальхалла - повторення афінського Парфенона баварським зодчим Лео фон Кленце.

Естетика класицизму сприяла масштабним містобудівним проектам і приводила до впорядкування міської забудови в масштабах цілих міст. У Росії практично всі губернські та багато повітові міста були переплановані відповідно до принципів класичного раціоналізму. У справжні музеї класицизму під відкритим небом перетворилися такі міста, як Санкт-Петербург, Гельсінкі, Варшава, Дублін, Единбург і ряд інших. На всьому просторі від Мінусинська до Філадельфії панував єдиний архітектурний мову, висхідний до Палладіо. Рядова забудова здійснювалася відповідно до альбомами типових проектів.

У період, що пішов за наполеонівськими війнами, класицизму доводилося уживатися з романтично забарвленої еклектикою, зокрема з поверненням інтересу до середньовіччя і модою на архітектурну неоготику. У зв'язку з відкриттями Шампольона набирають популярність єгипетські мотиви. Інтерес до давньоримської архітектури змінюється пієтетом перед усім давньогрецьким (" неогрек), особливо яскраво проявився в Німеччині і в США. Німецькі архітектори Лео фон Кленце и Карл Фридрих Шинкель застраивают, соответственно, Мюнхен и Берлин грандиозными музейными и прочими общественными зданиями в духе Парфенона. Во Франции чистота классицизма разбавляется свободными заимствованиями из архитектурного репертуара ренессанса и барокко (см. боз-ар).