22. Прояви стилю бароко в літературі

Література бароко характеризується

*суперечливим поєднанням релігійних і світських мотивів, образів,

*тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності,

*прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціонуванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах.

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами предстають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д'Юрфе, «Астрея»). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов'язковою дотепною думкою), мадригали.

Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників — Г. Гріммельсгаузен (роман «Сімпліціссимус»), у сфері драми — П. Кальдерон (Іспанія). В поезії уславились В. Вуатюр (Франція), Д. Маріно (Італія), дон Луіс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія). Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М. Ломоносов. В Іспанії барокова течія в літературі одержала назву «гонгоризм» на честь помітного представника (дивись вище).

23. Бароковий іконопис в Україні

Окремо слід сказати про українські ікони доби Бароко. Вони також сповнені контрастів: небесного й земного, реального й ілюзорного. Зображення святих, мучеників нагадують звичайних людей того часу, це вже не лики, а цілком реальні обличчя з властивою кожній людині неповторністю, особливим характером, своєрідним внутрішнім світом. Деякі ікони писалися з конкретних людей. Наприклад, В.Реклинський, імовірно, писав святу Уляну з Уляни Апостол – дружини гетьмана Данила Апостола. Молода, пишна, ошатно вбрана жінка більше нагадує світську даму, ніж мученицю. Такі ікони викликали (і викликають досі) суперечки серед богословів і мистецтвознавців. Деякі отці церкви вбачали в таких роботах відхід від іконописних канонів, перевагу гріховного, тілесного над духовним. Інші ж наголошували (і наголошують зараз), що зовнішня краса, яку ми спостерігаємо на цих іконах – це відображення божественної краси царства небесного. На іконах цього періоду можна побачити Богородицю, Іісуса в такому одязі, який носили люди того часу. Поряд із святими могли зображатися світські особи – державні діячі, ктитори. Прикладом може бути ікона Покрова Богородиці з портретом Богдана Хмельницького, де, крім Богдана Хмельницького зображений також російський цар Олексій Михайлович. Богородиця на цій іконі, вбрана у вишитий яскравими квітами одяг, нагадує вродливу і лагідну українську молодицю і може сприйматися як символ самої України. Іншим прикладом є ікона Розп’яття, на якій перед Іісусом зображений в молитовній позі полковник Леонтій Свічка, який надавав допомогу Мгарському монастирю. Ікона Єлецька Богородиця, за легендою, відображає видіння чернігівського ченця: він розповідав, що побачив на ялині величезну ікону Богородиці з малим Іісусом на руках. Цікаво, що одягом і зачіскою Ісус на цій іконі нічим не відрізняється від три- або чотирирічного сільського хлопчика того часу. Отже, очевидним тут є незвичайне поєднання земного й небесного, людського й божественного, реального та ірреального, що загалом характерно для мистецтва доби Бароко.