Розділ ііі Фемінізація сім’ї у сучасній культурі

3.1 Гендер як соціокультурна ознака сім’ї

Соціологами введено поняття «гендер» для того, щоб відрізнити стать як сексуально-фізіологічний елемент особистості від громадянської статі, соціокультурних ролей чоловіка і жінки і культурних символів «чоловічості» і «жіночості». Однак не вдалося досягти повної ясності у визначенні гендеру. Очевидно, гендер (стать як рід) не може бути чітко відділений від сексуально-фізіологічної статі. Мова може йти, по-перше, про ступені і форми прояву сексуально-фізіологічної статі в культурі і, по-друге, про вплив соціокультурних стереотипів і символів статі на розвиток і поведінку особистості. Тим не менш, в кожному конкретному випадку важливо розмежовувати: рід, сексуально-фізіологічну конституцію особистості, соціокультурну роль та індивідуальну статеву ідентичність.

Введення поняття «гендер» допомогло подолати натуралістичний підхід до проблем відносин між статями. Натуралізм був широко поширений у науці і філософії у ХІХ - на початку ХХ ст. Психобіологічні і соціобіологічні теорії статі виходять з того, що біологічне розходження статей є основний факт людського життя, первісна передумова будь-якої культури. Статева, анатомо-фізіологічна конституція визначає все соціальне, розумове і психічне життя представників обох статей. Залежність жінки від чоловіка корениться, таким чином, в самій жіночій конституції.

Знаменитий лікар Парацельс стверджував: «Жінка ближча до світу, ніж чоловік», підкреслюючи факт більшої простоти і первісності жінки, порівняно з чоловіком, який більш складний і мінливий за своєю природою, має можливість далі «відхилятися» від заданих природою цілей та образів поведінки. Деякі мислили жінку як створіння асоціальне. Так думав італійський фізіолог Ч. Ломброзо. Жінка, вважав він, істота антигромадська і антикультурна, але природна. Суспільство повинне прищепити їй сором’язливість, яка, на думку Ломброзо, застереже її від неминучого падіння в бік злочину і проституції, які притаманні в зародку всім жінкам, як наслідок їх «морального слабоумства» [38, с.19]. Багато медиків і психіатрів вважали, що життя жінки визначається саме фізичними стражданнями, які роблять повноцінне духовне життя неможливим.

Приблизно так само, мислив і А. Шопенгауер, вважаючи, що «жінка виплачує борг життю не діями, а стражданням». Для чоловіка любов - радість життя, для жінки - страждання. Сімя і яєчники - прообрази духовної істоти чоловіка і жінки. Це – одна з основних тез психобіологічного погляду на жіночу сутність. Основні риси чоловічої і жіночої натури цілком відповідають ролі зародкових клітин, і, доки жінки будуть відрізнятися від чоловіків первинним статевим характером, вони ніколи не зрівняються з ним у вищих психічних функціях. Чоловіча статева клітина активно рухається, відшукуючи жіночу, а остання нерухомо і пасивно чекає. Це поведінка елементарних статевих організмів - зразок поведінки партнерів не тільки при статевих зносинах, а й у суспільстві. Цей суто біологічний, фізіологічний факт екстраполюється не тільки на сексуальне і психічне життя жінки, але й на соціальне. Жіночність - це перевага пасивних цілей [Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. М., Наука, 1989. - с. 190- 194]. Сексуальне життя жінки, на думку психобіологів, заповнює все її життя взагалі.

Жіноча сексуальність складна і багатогранна. Вона дійсно відрізняється від чоловічої, проте в уявленнях про неї міф і реальність настільки сильно переплетені, що часом неможливо відокремити одне від іншого. Культура, в тому числі і «наукові теорії» нав’язують жінці уявлення про її власну сексуальність. Міфологія сексуальності і фізичної привабливості жінки, яка існує сьогодні в нашому суспільстві, живить порнографію, зміцнює соціальну нерівність, служить рекламі і комерції, на всі лади експлуатується масовою культурою. К. Міллет у книзі «Сексуальна політика» писала, що сексуальність - це засіб, за допомогою якого здійснюється політична влада чоловіка над жінкою. [Кейт Миллет. Политика пола http://magazines.russ.ru/nz/2008/4/mi25.html] Натуралізм, однак, не можна розуміти тільки як анатомо-фізіологічну редукцію. Натуралістичний лад мислення властивий багатьом психологам і навіть соціологам, які ніколи не вивчали анатомію і фізіологію або просто забули про них, почавши міркувати про проблеми статі в культурі і суспільстві.

Найбільш яскравий представник вчених такого типу - австрійський психіатр Зиґмунд Фрейд, засновник психоаналізу, з приводу «науковості» вчення якого до цих пір немає єдиної думки. Справа все в тому, що «межі» науки, філософії і моралі не є строго фіксованими і не піддаються точному визначенню.

Натуралізм, «фізікалізм», «біологізм» Фрейда очевидні. Психіка, на його думку, підпорядковується законові збереження енергії, «анатомія - це доля», а відсутність чоловічого статевого органу у дівчинки формує в неї «комплекс кастрації». Він проявляється в тому, що дівчинка починає заздрити хлопчикам, відчувати роздратування по відношенню до матері, яка її народила дівчинкою, і сама не має того, що треба б мати. Пізніше відчуття власної ущербності закріплюється у жінки, поширюється на всі сфери її поведінки. Всі жінки знецінюються в її очах і ця самооцінка жінки передається і чоловікам, а потім міцно «осідає» в культурі. Виходячи з комплексу кастрації Фрейд пояснює безліч історичних, культурних феноменів. Зокрема, такі елементи жіночої поведінки, як ревнощі, кокетство, бажання мати дитину, сильного та владного чоловіка, а також багато іншого. Дівчинка, за Фрейдом, відчуває болісне почуття незадоволеності. У неї формується активно-садистичне лібідо, яке скеровується всередину в пошуках заміщеного задоволення. Таким чином, вона отримує задоволення через страждання. Мазохістичні установки проявляються не тільки в сексуальному житті, але і в соціальних зв’язках жінки, національних традиціях.

В.А. Геодакян, спираючись на дані генетики, стверджує, що процес розмноження, відтворення виду включає в себе дві тенденції: спадковість (консервативний фактор, прагне зберегти у потомства батьківські ознаки), і мінливість (рушійний фактор). [Мужчина и женщина. Эволюционно-биологическое предназначение. Геодакян В. А. Межд. Конф.: Женщина и свобода. Пути выбора в мире традиций и перемен. Москва, 1–4 июня 1994, с. 8–17.]

Самки уособлюють постійну пам’ять виду, а самці втілюють мінливість, першими приймають нові ознаки. Потік інформації йде від зовнішнього середовища, який спочатку сприймають самці і лише потім він передається самкам. Тому самці і зовні, і внутрішньо, набагато більш різноманітні, відкриті, поліцентричні, а самки - консервативні, моноцентричні. Екстраполюючи ці спостереження на соціальне життя, Геодакян вважає, що суб’єкт соціальних змін - чоловік, і це зумовлено природою. Чоловік - творець, жінка - істота консервативна. Вона - хранителька традицій, які дуже важливі, бо без минулого немає майбутнього. З вищевикладеної концепції випливає, що обидві статі нерозривно пов’язані між собою, що одна без одної неможливі. Символічно це виражено ще в конфуціанстві: «Інь» і «Янь», два начала існують нерозривно.

В нашому суспільстві існує ієрархія статі - результат не біологічних відмінностей, а багатовікових традицій, виховання, економічної системи, відповідної політики. Тому феміністки вважають, що при вивченні жіночої проблематики акцент треба робити на соціогендерних відносинах, як на своєрідному комплексі соціальної та біологічної підсистем. У цьому комплексі соціальній підсистемі належить винятково важлива роль. Вчені, що вважали очевидним існування специфічної «жіночої природи», не враховували того, що ми можемо спостерігати її лише в існуючих конкретних обставин.

У зв’язку з цим варто навести слова Дж. Ст. Мілля: «відстоюючи позицію здорового глузду і можливостей людського розуму, я заперечую те, що людині доступно пізнати природу обох статей, оскільки нам відома лише нинішня їх взаємодія». [Милль Д.С. Порабощение женщины.// Феминизм: проза, мемуары, письма. М., Прогресс, 1992., сгр.231]

Результати наукових досліджень за останні 20 років дають все більше доказів соціокультурної детермінації статевих відмінностей. Наприклад, якщо до недавнього часу багато хто вважав наявність у чоловіків і жінок принаймні наявність трьох статевих ознак, що не залежать від середовища і виховання (просторова уява, вербальний інтелект, математичні здібності у чоловіків: і уява, інтуїтивно-образне мислення, здатність до ручної комбінаторики - у жінок), то останні дані 80-90-их років говорять про те, що і за цими параметрами біологічно певних відмінностей не спостерігається.

Б. Бендерлі вважає, що, безсумнівно існуючі відмінності між статями пояснюються тим, що суспільство більшою мірою заохочує інтелектуальний розвиток чоловіків, ніж жінок. [Феминизм: перспективы социального знания. М., ИНИОН, 1992, стор 145].

Теоретики фемінізму пропонують розглядати стать у всьому багатстві її проявів: біопсихологічних, соціокультурних і духовних. Гендерні ролі формуються в соціокультурному процесі, у результаті поділу праці між чоловіками і жінками на конкретному етапі історії. Наприклад, заняття чоловіків війною або політикою, а жінок - вихованням дітей і сімейними справами формують у кожної статі певний рівень домагань, усвідомлення своєї свободи, відповідальності, ідентичності, склад розуму, моральну психологію і т.п. Внаслідок цього, соціокультурні ролі закріплюються в праві і політико - економічній системі. В процесі демократизації і руху суспільства до більшої відкритості, відмінності між різними гендерними ролями стираються, а якості, що раніше вважалися «чоловічими» або «жіночими» наче усуспільнюються. Разом з тим досягається і велика індивідуалізація поведінки, яке стає менш залежною від гендерної ролі.

На думку Дж. Скотт зміст поняття «гендер» можна зрозуміти, якщо виділити в ньому чотири взаємозалежних компонента:

1. Культурні символи (образи).

2. Нормативні твердження, які визначають межі трактування символів.

3. Соціальні інститути та організації, які є диференційованими за статевою ознакою (не тільки такі інститути, як сім’я, але і, наприклад, система освіти, ринок робочої сили, державний устрій тощо)

4. Самоідентичність, тобто усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної статі.

Модель Дж. Скотт дає можливість подолати відокремленість т.зв. «жіночих досліджень»; гендерний підхід досліджує не тільки жінок, але, скоріше, відносини між статями; цей підхід поклав початок т.зв. «чоловічим дослідженням». [Scott G. Gender: A Useful Category of Historical Analyziz // American Historical Review, vol. 91. nr. 5.1986. - p. 119-127 http://www.tonahangen.com/wsc/hi411/wpcontent/uploads/2011/11/Scott.GenderUseful.pdf]

Зміст введення поняття «гендер» зводиться до того, щоб створити простір вільного наукового дослідження, не обтяженого ідеологічними упередженнями. Гендерні ролі впливають на сексуальні відносини, але ці останні належать до компетенції психології і фізіології. Феміністки-культурологи не заперечують певної залежності гендерних ролей від психофізіологічних якостей чоловіків і жінок, в тому числі від їх сексуальності, але вважають, що статева фізіологія лише незначною мірою визначає соціокультурне розділення ролей, діяльність чоловіків і жінок.