97. Теоретичні засади та методи політичної іміджелогії.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00

Імідж ( “образ” ) – образ особистості, суспільно-політичного інституту, який існує у масовій свідомості. Імідж – результат ірраціональності масової суспільно-політичної свідомості.

Політична іміджелогія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних організацій, інститутів, окремих політиків, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.

Функції іміджу ( Г. Г. Почепцов ):

1. Ідентифікації ( імідж – посередник між політиком і громадянами );

2. Ідеалізації (функція видачі бажане за дійсне );

3. Протиставлення ( будь-який імідж виникає в межах системного протиставлення іншим іміджам );

Типологія іміджів:

1. “Свій хлопець”.

2. “Аристократ”.

3. “Знавець”.

4. “Добрий сім’янин” ( “Порядна людина” ).

5. “Справжній політик”.

6. “Ділова людина”.

7. “Інтелектуал”.

8. “Жінка-політик”.

9. “Місцевий” імідж.

Етапи створення іміджів:

1. З’ясування образу, який існує у масовій свідомості;

2. З’ясування ідеального образу;

3. Доведення існуючого образу до ідеалу.

Методи з’ясування образу масової свідомості:

1. Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера;

2. Використання фокус-груп з метою вивчення громадської думки;

3. Використання методу “мозкового штурму”;

Етапи побудови іміджу ( Г. Г. Почепцов ):

1. Індивідуалізація ( виокремлення серед інших );

2. Акцентуація ( підкреслення виокремлених характеристик );

3. Просунення ( використання бажаних характеристик у найоптимальніших контекстах );

Складові технології побудови іміджу:

1. Виділення рис, що виділяють політика серед інших;

2. Підкреслення особистих рис політика, які вводять його до складу категорії “свій”;

3. Вписування образу політика в уявлення про ідеального політичного діяча;

4. Вписування образу політика в образ реальних історичних діячів;

5. Включення в поведінку політика акторських елементів;

6. Створення вербального компоненту іміджу;

7. Символізація зовнішнього вигляду політика;

8. Впровадження образу у масову свідомість через ЗМІ;

9. Боротьба з “автономними джерелами” впливу на імідж;

Основні підходи до формування іміджів:

І. Функціональний ( на основі різних типів функціонування об’єктів і суб’єктів політики ):

Типи іміджів в межах даного підходу:

1) дзеркальний – відповідає власному уявленню політика або організації про себе;

2) поточний – складається на основі сприйняття суб’єкта політики зовнішнім середовищем (виборцями, колегами, пресою );

3) бажаний – ідеал, до якого прагне наблизитись суб’єкт політики;

4) негативний – варіант свідомо створюваного опонентами “антиіміджу;

5) множинний – створюється під час об’єднання іміджів вже відомих політиків або політичних партій у політичний блок;

ІІ. Контекстний ( на пристосування до різних контекстів реалізації ).

ІІІ. Порівняльний ( на основі зіставлення близьких іміджів ).

Типологія іміджів:

1. “Свій хлопець”.

2 “Аристократ”.

1. “Знавець”.

2. “Добрий сім’янин” ( “Порядна людина” ).

3. “Справжній політик”.

4. “Ділова людина”.

5. “Інтелектуал”.

6. “Жінка-політик”.

7. “Місцевий” імідж.