94. Основні методи політичного прогнозування.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00

Прогноз – науково-обґрунтоване судження про можливі стани об’єкту у майбутньому, про альтернативні шляхи та терміни їх здійснення.

Політичний прогноз ( у шир. сенсі) – розробка науково обґрунтованих суджень про ймовірні стани політичної системи або окремих її суб’єктів у майбутньому та про можливі шляхи та строки їх досягнення.

Політичний прогноз (у вузько-прикладному сенсі) – науково обґрунтовані судження про імовірнісні стани політичної системи або окремих її суб’єктів у майбутньому і про імовірні шляхи та строки досягнення, котрі мають чітко визначений період упередження та тісно пов’язані з можливою реакцією на них у вигляді політичних рішень ( К. В. Симонов ).

В історії уявлень про можливість політичного прогнозування виділяють триі позиції:

· Марксистська “оптимістична” ( стверджує можливість політичного прогнозування );

· Позитивістська “песимістична” ( відкидає можливість політичного прогнозування );

· Прогнозування можливе, але ставитись до нього треба обережно;

Дві сторони політичного прогнозування:

1. Теоретична;

2. Практична (забезпечення умов для прийняття оптимальних політичних рішень);

Мета політичного прогнозування:

1. Уникнення небажаних результатів у майбутньому;

2. Прискорення одержання бажаних результатів;

Форми прогностичного знання:

· знання про якості об’єктів, які реально існують;

· знання про якості об’єктів, які не існують сьогодні, проте можуть з’явитись у майбутньому;

Теоретичні засади політичного прогнозування:

І. Загальна методологічна основа: людина здатна пізнавати світ, у тому числі і політичну сферу;

ІІ. Основа для прогнозування: майбутнє політичних явищ знаходиться у теперішньому часі, але лише в імовірному плані.

ІІІ. Дія закону причинності ( причинно-наслідкових зв’язків ): будь-яке явище має свого попередника ( причину ) і саме виступає як причина для наступного явища ( наслідку ). Завдання політичного прогнозування – виявлення ланцюгів причинно-наслідкових звязків.

ІV. Аналіз та вивчення мотивів людей.

V. Знання конкретної політичної ситуації.

Типологія політичних прогнозів:

1. За об’єктом:

· зовнішньополітичні;

· внутрішньополітичні;

2. За проблемно-цільовим критерієм:

· Пошукові ( продовження в майбутнє теперішніх тенденцій );

· Нормативні ( визначення строків досягнення бажаного стану об’єкта );

3. За періодом упередження:

· оперативні ( до 1 міс. );

· короткострокові ( до 1 р. );

· середньострокові ( до 5 р. );

· довгострокові ( понад 5 р. );

· футурологічні ( понад 15 р. );

Методи здійснення політичного прогнозування – основні способи здійснення політичного прогнозування.

Інтуїтивно-логічні методи політичного прогнозування – методи політичного прогнозування, засновані на інтуїції, фантазії, уяві, розумінні політичних явищ і процесів дослідниками.

Різновиди Інтуїтивно-логічних методів політичного прогнозування :

І. Метод аналогії: співставлення прогнозованого процесу зі схожим процесом, який вже мав місце в минулому, для одержання відповідних висновків про можливості протікання прогнозованого процесу.

ІІ. Сценарний метод ( метод складання сценаріїв, метод сценаріотехніки ) – створення описової картини розвитку подій і їх майбутнього стану.

Етапи:

· підготовка сценарію - виявлення найсуттєвіших рис описуваного явища ( створення системної моделі описуваного об’єкта );

· написання сценарію – послідовний, поетапний опис того, що може відбутись, з максимальним врахуванням всіх чинників.

ІІІ. Метод експертних оцінок:

· індивідуальне опитування;

· “круглий стіл”;

ІV. метод “Дельфі” ( різновид методу експерних оцінок ):

· опитування фахівців за допомогою анкет;

· обробка даних, створення єдиної аналітичного документу;

· ознайомлення експертів з документом;

· повторне анкетування;

V. Метод імітаційних ігор:

· визначення заданих правил для гри;

· створення команд учасників гри, котрі імітують певних суб’єктів;

· “програвання” командами певних ігрових ситуацій;

Різновиди імітаційних ігор ( за типом учасників ):

1. Ігри, в яких приймають участь лише люди;

2. Ігри, в яких приймають участь лише машини, для яких люди задають програми;

3. Ігри, в яких приймають участь люди і машини.

VІ. Метод “мозкового штурму” ( “брейнстормінгу” ).

Мозковий штурм – спосіб генерування нових ідей, одержання нових шляхів розвязання проблеми, розвитку ситуації в результаті творчості колективу фахівців.

Етапи методу:

1. Вільне генерування колективом фахівців ідей;

2. Аналіз іншою групою висловлених ідей з метою створення підсумкового документу;

VІІ. Метод синектики ( автор У. Гордон ).

Подібний до методу “мозкового штурму”, але, на відміну від нього, у методу синектики ідеї мають висуватися нефахівцями, осмислюючись ученими.

VІІІ. Метод ПАТТЕРН ( planning Assistance Through Technical Relevance Number – Допомога плануванню засобом відносних показників технічної оцінки ):

· ситуаційний аналіз;

· побудова “дерева цілей” ( схеми, що являє собою членування ідей на менші підідеї )

Модель – уявлення про об’єкт, систему, ідею у деякій формі, що відмінна від самої дійсності ( Шеннон ). Модель – умовний образ об’єкту або системи об’єктів, який дає можливість одержувати нову інформацію про об’єкт.

Типи моделей:

1. Фізичні ( не застосовуються в дослідженнях політики );

2. Математичні ( застосування в дослідженнях політики – обмежене );

3. Аналогові – розкривають зміст певної системи, маючи іншу форму ( знаходять втілення при дослідженні політики у різноманітних схемах );

Групи моделей:

1) Статичні ( об’єкт у статиці );

2) Прості динамічні ( об’єкт у динаміці );

3) Складні динамічні ( об’єкт у статиці, динаміці і розвитку );

Етапи політичного моделювання:

1. Створення системної моделі з включенням найсуттєвіших характеристик модельованого об’єкту;

2. Введення кількісних параметрів;

У США політична моделювання активно використовується у розробці моделей для прогнозування результатів виборів Президента США на основі певних параметрів.

Приклади моделей прогнозування результатів президентських виборів ( США ):

Модель Тафта ( 1978 ) – Дохід на рік виборів, “симпатія” до Президента;

Модель Гіббса ( 1982 р. ) – Особистий дохід;

Модель Льюїс-Бек – Райта ( 1990 р. ) – Валовий національний продукт; рейтинг популярності; число місць президентської партії у Палаті представників Конгресу; процент голосів, одержаних діючим Президентом на первинних виборах; результати праймеріз; 95. Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального ( найкращого ) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю ( Симонов ).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Структура політичного рішення ( за Бебиком ):

1. Постановка проблеми;

2. Збір інформації;

3. Виокремлення можливих альтернатив;

Добір конкретної альтернативи для розв’язання проблеми;

Етапи розробки та прийняття політичного рішення ( за Лассуеллом ):

1. Постановка проблеми та пошук інформації про неї;

2. Напрацювання рекомендацій – пошук альтернативних шляхів розв’язання проблеми;

3. Відбір найкращої альтернативи;

4. Попереднє переконання у правильності рішення;

5. Оцінка ефективності рішення;

6. Оновлення, перегляд або відміна рішення;

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення ( за Саймоном ):

1. Інформаційна активність – дослідження вирішуваної проблеми;

2. Конструктивна діяльність (розробка намірів по вирішенню проблеми );

3. Альтернативна діяльність ( оцінка і вибір конкретного варіанту рішення );

Етапи розробки і прийняття політичного рішення як демократичного процесу:

- Виникнення та постановка проблеми;

- Обговорення проблеми;

- З’ясування всіх існуючих думок;

- Вибір методу прийняття рішень;

- Прийняття рішень;

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення ( за Симоновим ):

- Оцінка ситуації;

- Виявлення проблеми;

- Постановка та розробка проблеми;

- Вибір мети та засобів її досягнення;

- Вибір методу прийняття рішень;

- Прийняття рішень;

Методи розробки і прийняття політичних рішень:

І. Індивідуальні;

ІІ. Колективні:

1. Метод упорядкування оцінок:

· ієрархізація думок;

· голосування за аспектами;

2. Метод компромісу;

3. Метод консенсусу;

Основні методи прийняття політичних рішень ( Ч. Ліндблюм – акцентування уваги на пізнавальному аспекті ):

1) Раціонально-універсальний ( кореневий ). Спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.

2) Метод послідовних порівнянь ( “метод гілок” ). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості “робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.

Змішано-скануючий. Метод поєднує у собі два попередніх. Він уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов. 96. Особливості політичного маркетингу та менеджменту.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00

Менеджмент і маркетинг – свідома організація діяльності людей в умовах ринкової економіки.

У 1956 р. у передвиборчій кампанії Д. Ейзенхауера вперше були використані маркетингові принципи.

Основні джерела маркетингового оформлення політики:

І. Масовізація:

· масовізація суспільства;

· зростання ролі громадської думки;

· відпрацювання процедури виборів як основного шляху до влади;

ІІ. Психологізація політики.

ІІІ. Персоналізація політики.

ІV. Зростання ролі ЗМІ.

Маркетинг – знання про ринок, закони його функціонування та поведінку покупців на ринку.

Політичний маркетинг – сукупність теорій і методів, якими можуть користуватись суб’єкти політики з тим, щоб одночасно визначати свої цілі і програми та впливати на поведінку громадян ( Д. Ліндон ).

У політичному маркетингу політика розглядаються як вироблення певного продукту, як певний ринок, де відбувається конкуренція. Результатом успішного просування продукту є влада.

Структура політичного маркетингу:

1. Розвиток комунікації в залежності від ідей, що висуваються;

2. Визначення адекватності ідей політичному ринку;

3. Визначення позиції, яку слід зайняти в залежності від очікувань ринку, особливих якостей лідера, наявної конкуренції;

Напрямки маркетингової діяльності в політиці:

1) вивчення громадської думки;

2) виборча інженерія;

3) політичне рекламування та іміджмейкерство;

Функції політичного маркетингу:

· формування інформаційного банку про політичний ринок;

· розробка методів аналізу і обробки даних інформаційного банку;

· оцінка та аналіз умов політичного ринку;

· аналіз ринкових можливостей політичних акторів;

· розробка оціночних та прогнозних моделей політичного попиту, життєвого циклу та політичної поведінки суб’єктів політики;

· аналіз ефективності політичного маркетингу;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.

Менеджмент – процес управління підприємством.

Позиції щодо розуміння менеджменту:

І. Це соціологічне вчення, що вивчає проблеми управління;

ІІ. Це сукупність практичних рекомендацій з управління;

Принципи менеджменту:

1. Планування;

2. Організація;

3. Мотивація;

4. Контроль;

Політичний менеджмент – організація та реалізація політичних рішень.

Політичний менеджмент – організація та управління політичним процесом.

Політичний менеджмент передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в життя практичних рішень за допомогою соціотехніки управління ( правові норми, умовляння, маніпулювання ).

Структура політичного менеджменту ( за Бебиком ):

1) Організація і проведення виборчої кампанії;

2) Управління виборчою командою;

Функції політичного менеджменту:

· ведення переговорів;

· управління політичною ситуацією;

· подолання спротиву опозиції;

Чинники ефективності політичного менеджменту (за Т. В. Лапіною ):

1. Особисті якості кандидата;

2. “Політичний ландшафт”;

3. “Дух часу”;

4. Матеріальні ресурси;

5. Професійність команди;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.