- •1. Предмет і структура політології як науки.
- •02. Основні методи політологічних досліджень.
- •3. Основні категорії і функції політології.
- •04. Місце політології в системі наук про суспільство.
- •5. Політична думка Стародавнього Сходу.
- •06. Політичні вчення античності.
- •7. Європейська політична думка Середньовіччя.
- •08. Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва.
- •9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.
- •10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.
- •11. Політичні вчення у Франції XVIII ст.
- •12. Політичні ідеї в концепціях представників німецької класичної філософії.
- •13. Політичні вчення представників критично-утопічного соціалізму.
- •14. Політичні ідеї в Київській Русі.
- •15. Радикально-націоналістичний напрям в історії політичної думки України.
- •16. Консервативний напрям в історії політичної думки України.
- •17. Концепції еліт в українській політичній думці.
- •18. Соціалістичний напрям в українській політичній думці.
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •19. Політичні ідеї засновників Української Народної Республіки.
- •20. Російська політична думка періоду зміцнення московської централізованої держави.
- •21. Консервативний напрям у російській політичній думці.
- •22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії.
- •23. Ліворадикальний напрям у російській політичній думці.
- •24. Особливості розвитку політичної науки Заходу у XX ст.
- •Сцієнтисти
- •26. Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •27. Специфіка та структура політичної діяльності.
- •28. Політичне рішення в структурі політичної діяльності.
- •29. Суб'єкти політики: поняття і класифікація.
- •30. Влада як інструмент політики.
- •31. Основні політологічні концепції влади.
- •32Проблема ефективності політичної влади.
- •- Політ режим – функц хар-ки організації влади 33. Легітимність політичної влади.
- •35. Соціальна стратифікація і політика.
- •36. Соціальна політика і соціальна справедливість.
- •37. Етнонаціональні спільності як суб'єкти та об'єкти політики.
- •38. Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •39. Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •40. Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •41. Основні політологічні концепції демократії.
- •42. Політичні принципи демократії.
- •43. Поняття та структура політичної системи суспільства.
- •44. Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •45. Політична система України.
- •46. Держава, її основні ознаки та функції.
- •48. Держава і громадянське суспільство.
- •- Формув і контроль держ влади 49. Форми державного правління.
- •52. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •53. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •54. Основні ознаки і функції політичних партій.
- •56. Сучасні партійні системи.
- •57. Становлення багатопартійності в Україні.
- •58. Групи інтересів і політика.
- •59. Сутність та основні типи політичних режимів.
- •60. Особливості трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії.
- •61. Сутність, структура і функції політичної культури.
- •66. Концепція громадянської культури г.Алмонда і с.Верби.
- •67. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- •68. Політична поведінка особи.
- •71. Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- •73. Елітаризм і демократія.
- •74. Типи та функції політичних еліт у сучасному суспільстві.
- •76. Бюрократія як соціально-політичне явище.
- •77. Бюрократія і демократія.
- •- Історичні корені (традиції імперської Росії та Радянського Союзу). 78. Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •79. Типологія політичного лідерства.
- •80. Основні вимоги до сучасного політичного лідера.
- •88. Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •- Ліве крило – заперечує класові суперечності, виступає за прогрес. 89. Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •90. Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •91. Сутність та різновиди політичної символіки.
- •92. Специфіка мови як одного із засобів політики.
- •94. Основні методи політичного прогнозування.
- •97. Теоретичні засади та методи політичної іміджелогії.
- •98. Міфотворчість як знаряддя політичного маніпулювання.
- •Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників; 100. Популізм як політична технологія.
- •101. Політична кампанія та її планування й проведення.
- •102. Складові технології виборчих кампаній.
- •103. Сутність та механізми політичної пропаганди й агітації.
57. Становлення багатопартійності в Україні.
Категорія: Політологія (державний іспит)
Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00
Витоки сучасної багатопартійності в Україні можна віднести до підписання СРСР у 1975 р. Заключного акта гельсінської Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що спонукало діячів право'іахисного руху до легалізації своєї діяльності у вигляді Української гельсінської групи. Однак діяльність цієї групи переслідувалась правлячими колами, а її члени зазнали репресій. Процес становлення багатопартійності в Україні поступово відновився з початком перебудови. З'являються альтернативні офіційній політиці так звані неформальні рухи, які не мали фіксованого членства, не ставили перед собою чітко сформульованих політичних завдань. Це були насамперед організації захисників природи та різноманітні культурологічні об'єднання, наприклад Український культурологічний клуб. Товариство Лева. Меморіал, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін. Створені для вирішення питань, на перший погляд, далеких від політики, вони швидко проявили себе як політичні організації. Після амністії політв'язнів-правозахненнків у 1988 р. з'явилися відверто антикомуністичного характеру Українська гельсінська спілка та Українська демократична спілка як відділення московського Демократичного союзу, який проголосив себе опозиційною політичною партією. У подальшому на базі демократичних організацій, передусім Українського культурологічного клубу та Товариства Лева, навколо національно-демократичної ідеї духовного відродження України виник Народний рух України за перебудову. Сама ідея Руху вийшла зі Спілки письменників України, насамперед її київської організації. 13 лютого 1989 р. в газеті «Літературна Україна» був опублікований проект програми Руху, а у вересні цього року відбувся його установчий з'їзд Виступаючи спочатку на підтримку перебудови. Рух згодом перетворився в опозиційну антикомуністичну організацію. З самого початку виникнення Рух намагався всіляко заперечувати надання йому рис політичної партії, вводячи можливість колективного членства в організації. Поступово з нього почали виокремлюватися політичні об'єднання з більш жорсткою структурою й чіткіше сформульованою доктриною. Цей процес особливо прискорився після прийняття закону «Про об'єднання громадян», в якому визначено правові основи діяльності політичних партій і громадських організацій в Україні. Поряд з партіями, що певний час прилягали до рухівської коаліції, почали виникати організації, які не вписувалися в це об'єднання чи то внаслідок радикалізму власних політичних програм, чи то не поділяючи його основні цілі. Відбулися установчі з'їзди перших політичних партій республіки. Першою партією, яка 1990 р. зареєструвалась у Міністерстві юстиції, була Українська республіканська партія. У 1991 р. було зареєстровано вже 7 партій: Українську селянську демократичну партію, Партію зелених України, Демократичну партію України, Партію демократичного відродження України. Ліберальну партію України, Українську християнсько-демократичну партію. Соціалістичну партію України. Процес становлення багатопартійності особливо прискорився з прийняттям 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України і проведенням у грудні цього року референдуму з питання державної незалежності України. У 1992 р. було зареєстровано 6 політичних партій, у тому числі Селянську партію України. Українську консервативну республіканську партію. Християнсько-дсмократичну партію України та ін. Особлиьо «врожайним» на нові партії був 1993 р. коли зареєструвалися 15 партій, у тому числі Партія праці. Українська партія справедливості, Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», Громадянський конгрес України, Українська партія солідарності і соціальної справедливості. Трудовий конгрес України, Комуністична партія України. Організація українських націоналістів в Україні та ін. Народний рух після виходу з нього ряду партій сам перетворився на політичну партію і також зареєструвався. Нові політичні партії утворювалися і в наступні роки. На початок 1996 р. в Україні було зареєстровано 37 партій, а станом на вересень 2001 р. – більш як 120. Щоправда, реальна кількість політичних партій є дещо меншою, оскільки деякі
з них припинили своє існування або об'єдналися з іншими партіями. На сьогодні найчнеленнішими і най-впливовішими політичними партіями України є Комуністична. Соціал-дсмо-кратична (об'єднана). Соціалістична Партійна система України, таким чином, не стільки багатопартійна. скільки дрібнопартійна. Цьому сприяла н чинна раніше виборча система Спочатку в незалежній Україні, як і в багатьох колишніх соціалістичних країнах та більшості республік колишнього СРСР. зберігалася традиційна мажоритарна виборча система. Вона не сприяла становленню впливових політичних партій, підвищенню їх ролі в суспільстві, політичній структурованості парламенту, у складі якого були представники десятків політичних партій У них не було потреби об'єднуватися в парламентську більшість з мстою формування уряд}. оскільки останній утворювався на позапартійній і позапарламентській основі. За цих умов партійна система України була атомізованою. і усіма притаманними такій системі недоліками. До того ж за чинною мажоритарною системою абсолютної більшості вибори здебільшого проводилися у два тури, а нерідко вони взагалі не відбувалися через низьку явку виборців. Гострою була проблема формування кількісного складу Верховної Ради України. Новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р зберіг змішану виборчу систему, дещо вдосконаливши окремі її деталі Це. крім усього іншого, означатиме, що 225 народних депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах, маючи вільний мандат, і надалі не знатимуть у Верховній Раді ні партійної, ні фракційної дисципліни і обстоюватимуть там не стільки суспільні, скільки власні інтереси. Відповідно, проблематичним залишиться формування у Верховній Раді стабільної більшості, без якої ні вона, ні Кабінет Міністрів України не зможуть ефективно працювати Становленню багатопартійності в Україні, підвищенню ролі партій у політичній системі суспільства сприятиме Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.. який конкретизує конституційне положення про право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії. Отже, політичні партії є важливими елементами політичної системи суспільства, інститутами здійснення політики. Виражаючи інтереси різних спільностей людей, вони виступають тією ланкою, що з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів. Партії є важливою частиною механізму демократичного вирішення соціально-політичних конфліктів. Від рівня розвитку партій, їхнього ідейно-політичного спрямування, методів та засобів діяльності значною мірою залежить рівень соціальної злагоди в суспільстві, розвитку демократії.
