56. Сучасні партійні системи.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00

Система взагалі – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. За аналогією партійну систему можна розуміти як цілісну сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними.

Отже, партійна система – це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення. У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром. Дж. Сарторі розрізняє сім типів партійних систем: 1) однопартійна; 2) з партією-гегемоном; 3) з домінуючою партією; 4) двопартійна; 5) поміркованого плюралізму; 6) поляризованого плюралізму; 7) атомізована. В основу цієї типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідсологічною, атомізована – ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами залежно від ступеня розвитку й варіантів ідеологічного плюралізму в діяльності партій розташовуються решта п'ять партійних систем. Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент. У межах цієї системи можуть бути: система багатопартійної роздрібненості, в якій жодна партія або група партій не має очевидного переважання, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за

складом; двоблокова система, в якій існують декілька політичних партій, що поділяються   на   два   політичних   блоки,   між   якими   ведеться   постійне суперництво за владу; двопартійна система, де хоча й існують дрібніші партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома найбільшими партіями системи. В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три  основних типи  партійних  систем:  двопартійна  система  (біпартизм). багатопартійна система й «система двох з половиною партій». Розглянемо докладніше окремі типи партійних систем. Багатопартійною є система, в якій більш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів, її різновидами Дж.  Сарторі  вважає системи  поміркованого й поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему.  Для системи поміркованого плюралізму характерні представництво в парламенті лише декількох партій, відсутність позасистемної парламентської опозиції, тобто  таких   партій,   які   взагалі   виступають   проти   існуючої   соціально-скономічної й політичної системи.  Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між нимн місць у парламенті. Партійні коаліції можуть бути як стабільними, так і нестабільними, від чого залежить стабільність уряду. Характерним прикладом стабільних партійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних – Бельгія,  Італія.  Нідерланди,  Фінляндія.  В парламентарних республіках з нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись декілька разів за один термін повноважень парламенту. Систему      поляризованого      плюралізму      характеризують      присутність позасистемних   партій,   гостре   ідеологічне   розмежування   між   партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної – зліва і справа – деструктивної опозиції.  Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною,      ніж     система     поміркованого     плюралізму.      Системами поляризованого плюралізму в окремі роки були, наприклад, партійні системи Італії і Франції. Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох,   у   тому   числі   й   позасистемних,   політичних   партій,   які   не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Вона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує, як правило, до системи поляризованого плюралізму. Багатопартійна система може функціонувати на державному рівні як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Така багатопартійна система визначається як двоблокова. Прикладом її може бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінують два партійних блоки – демократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціалістів і комуністів – у лівій. Двопартійною вважається система, в якій визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Для двопартійної системи характерні відносна рівновага двох партій, які суперничають у боротьбі за владу, і значне відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї партії, що зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії. Типовий приклад двопартійної системи – США. де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії – Демократична й Республіканська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії,  в політичному житті  якої переважають Консервативна і Лейбористська партії. У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує   третя,   яка.   примикаючи   до   однієї   з   основних,   забезпечує   їй парламентську більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала   назву   трипартійної,   або   «системи   двох   з   половиною   партій». Однопартійна система у прямому розумінні цього слова – це така система, в якій неможливе навіть номінальне існування інших партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була, наприклад. Комуністична партія Радянського Союзу. Ще   одним   різновидом   фактично   однопартійної   системи   є   система   з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Для системи з домінуючою партією, крім відносно довготривалого переважання однієї партії над іншими, характерні також відсутність урядових коаліцій та існування малоефективної опозиції з боку тих партій, які не беруть участі у формуванні уряду. Оскільки в такій системі домінування однієї партії є результатом згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, то систему з домінуючою партією називають іще системою партій національної згоди.