45. Політична система України.

Політичні системи багатьох країн, що розвиваються, та соціалістичних у минулому країн мають перехідний від тотатіларизму чи авторитаризму до демократії характер, внаслідок чого поєднують у собі ознаки різних типів полі­тичних систем і характеризуються як частково демократичні системи.

Сучасна політична система України, як і політичні системи більшості інших молодих незалежних держав, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу, має перехідний від тоталітаризму до демократії характер. В Україні конституційне закріплено основні принципи демо­кратичної організації політичного життя суспільства — народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності тощо. За роки незалежності в країні сформовано демократичні державні інститути, створено численні політичні партії, громадсько-політичні організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється. Щоправда, вже набуті демократичні форми і засоби здійснення державної влади поки що повільно наповнюються відповідним демократичним змістом. Незбалансованість повноважень вищих органів держави — президента, парламенту та уряду — породжує ситуації протистояння гілок законодавчої і виконавчої влади, нестабільність уряду. Політичні партії, за винятком декількох, не є виразниками інтересів широких верств населення, а обслуговують здебільшого вузькогрупові й персональні інтереси. Це ж стосується і засобів масової інформації.

46. Держава, її основні ознаки та функції.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00

Держава – основний інструмент політичної системи суспільства, який організує, направляє та контролює спільну діяльність і відношення людей, суспільний груп, класів, асоціацій.

З широкої соціологічної точки зору, отже, держава може бути визначена як «територіальне організоване і політичне незалежне суспільство, а з політологічної — як незалежне політико-територіальне утворення.

Держава – теріторіально організоване і політично незалежне суспільство.

Основні підходи розуміння Держави:

- Держава як форма організації суспільства.

-  Держава як засіб соціально – класового панування (застосування механізму примусу)

-  Держава як джерело права і закону

-  Держава як ідеально – психологічний феномен (ідентифікація людини як члена суспільства, члена Д, громадянина)

Трьома основними складовими елементами держави є територія, населення і незалежна (суверенна) політична влада. Територія — це просторова основа держави. Територією є та частина суші, земних надр, повітряного простору і територіальних вод, на яку поширюється влада даної держави. Межі території держави визначаються її кордонами, встановленими здебільшого формально-договірним шляхом.

Другим складовим елементом держави є населення, тобто людська спільнота, яка проживає на її території і підпорядковується державній владі. Населення держави може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Багатонаціональні держави здебільшого мають федеративний устрій або містять у своєму складі автономні утворення. Існують мононаціональні, але поліетнічні держави, населення яких складається з однієї корінної нації і кількох національних меншин — представників тих націй, які проживають в інших державах і виступають там суб'єктами державотворення.

Третім складовим елементом держави є політична влада як відносини панування та підкорення, керівництва й підпорядкування, які існують між органами державної влади та наділеними владними повноваженнями посадовими особами, з одного боку, і рештою суспільства — з другого. Виокремлення та аналіз інших, крім території і населення, ознак держави пов'язане саме з цим її складовим елементом і є безпосереднім завданням політології.

Держава в політологічному розумінні — це політичний інститут, складова політичної системи суспільства.

Суверенітет держави — це верховенство влади держави всередині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах.

Поєднання двох начал — незалежності й верховенства — означає як право держави на незалежність і свободу від посягань із зовні і зсередини, так і право владарювати, панувати, управляти всередині країни. Універсальність суверенітету полягає в тому, що влада держави стоїть над іншими конкретними формами і виявами влади на відповідній території. Державний суверенітет містить такі основоположні принципи, як єдність і неподільність території, недоторканність територіальних кордонів і невтручання у внутрішні справи.

Важливою ознакою суверенітету держави є визнання міжнародним співтовариством її права на юридичне рівних засадах вступати у зносини з іншими державами.

Суверенітет є необхідною політичною та юридичною ознакою держави.

Похідними від суверенітету і його виявами є три важливих ознаки держави:

-    право на монопольне застосування примусу;

-  право на видання законів;

-  право на встановлення і стягнення податків.

Право — це система встановлених або санкціонованих  державою і спрямованих на регулювання суспільних відносин загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких  забезпечується шляхом переконання і державного примусу.

Найпоширеніший у науковій літературі поділ функцій держави на внутрішні та зовнішні.

Основні внутрішні функції держави, у свою чергу, розрізняються залежно від сфер суспільного життя. Такими функціями є економічна, соціальна, політична й культурно- виховна, до яких додається ще правова.

Економічна, або господарсько-організаторська, функція полягає в організації й регулюванні державою економічної діяльності.

Соціальна функція держави полягає передусім в узгодженні багатоманітних соціальних інтересів — класових, демографічних, етнічних, професійних тощо і забезпеченні на цій основі цілісності та єдності суспільства.

Однак держава виконує й суто політичну функцію, пов'язану зі здійсненням політичної влади. Ця функція містить визначення програмно-стратегічних цілей і завдань розвитку суспільства, забезпечення функціонування політичної системи, політичної стабільності, підтримання відносин з політичними партіями, громадсько-політичними організаціями тощо.

Культурно-виховна функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурно-освітніх запитів і потреб громадян, формування особистості.

Зовнішні функції держави реалізуються у стосунках з іншими державами й міжнародними організаціями і спрямовані на охорону національних інтересів на міжнародній арені, їхні різновиди можна виокремити залежно від характеру інтересів держави у сфері міжнародних відносин. Є три види таких інтересів — інтереси існування, співіснування і функціонування. Цим трьом окремим видам інтересів відповідають три найважливіші зовнішні функції держави — оборонна, дипломатична і співробітництва. Оборонна функція держави полягає в захисті її безпеки, суверенітету й територіальної цілісності від зовнішніх посягань. Дипломатична функція передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. Функція співробітництва реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами. 47. Правова держава та проблеми її побудови в Україні.

Правова держава – держава, де панує право і дотримуються верховенства закону. Після закінчення ІІ світової війни почалася нова віха ідеї правової Д.

Правовий аспект

В проблемі визначення права є співвідношення права і закону

Закон – офіційно – владні постанови, які є обов’язковими для виконання.

Право – піднесена в закон воля пануючого класу (марксизм). Право є ширшим явищем, ніж закон. Визначальна характеристика права – оформленя рівність людей.

Правова цінність – людина + категоричний імператив Канта.

Право з точки зору концепції – сукупність таких норм, які захищають найвищу цінність – людину

Індивідуально – правовий аспект

Питання про зміст права.

Організаційно – правовий.

Організація правової держави.

- конституційно-правова регламентація державної влади.

o                 Принцип заборони – визначення функції заборони

o Принцип дозволу – визначення простору дозволеного

-  Конституційно-правовий контроль за усіма актами Д. і усіх державних діячів.

-  Розподіл влади в Д.

Проблеми побудови правової Д.

-  На скільки реалізовані принципи правової держави.

-  На скільки реалізовано законодавство