22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії.

Категорія: Політологія (державний іспит)

Опубліковано: Четвер, 03 липня 2008, 00:00

(М. Ковалевській, Б. Чичерін, З. Муромцев, Н. Коркунов, Л. Петражицький)

Політичні і ідеологічні рухи ліберального типу в Росії завжди мали західницьку орієнтацію. Лібералізм, що укріпив свої позиції в процесі реформ середини XIX в., ставив свою за мету перетворити суспільний, політичний і державний устрій Росії відповідно до зразків світового, природного, європейського шляху розвитку. Основними положеннями ліберальних доктрин стали: капіталізм зі свободою підприємництва і приватної ініціативи, права і свободи індивідуальної особи, світський характер суспільства, політичний плюралізм, загальне виборче право, парламент, конституційна монархія (з гранично обмеженою владою монарха) або республіка, «правова держава» і режим законності.

Ліберальний рух в Росії розвивався в обмежених режимом умовах, його соціальна база була неширокою, тому положення класичного лібералізму були тут інтерпретовані стосовно місцевих умов. Значний вплив на розвиток ліберальних поглядів в Росії справили також народницькі традиції і марксизм (особливо «легальний марксизм»).

В кінці XIX - початку XX вв. ліберальна ідеологія виявлялася перш за все в обговоренні проблем обмеженої (конституційній) монархії і проблем права і правопорядку.

М.М. Ковалевський бачив причини виникнення держави у занепаді родових суспільних структур. Держава - природний наступник родового патріархального суспільства.

Держава, за Ковалевським, є «спільний союз безлічі людей, що займають певну територію і підлеглі загальній політичній владі». Існуючі державні форми - монархія, республіка і т.п. - в історичній перспективі змінюють свій зміст. Так, між республікою і монархією, існуючою в одному історичному періоді, менше відмінностей, ніж між республіканськими і монархічними формами різних епох, наприклад римською і буржуазною республікою.

В республіканських і конституційно-демократичних державах сучасності безліч вад, ще більше їх в самодержавній Росії. За Ковалевським, ідеал для Росії - конституційна монархія, як ліберал він роздумував про вдосконалення парламентаризму і розширення демократії при збереженні соціально-економічних відносин, що склалися. Призначення права в цьому зв'язку - врегулювання суперечностей в цілях встановлення суспільної солідарності».

Б. Чичерин є самою представницькою фігурою у ряді ліберальних державознавців і політичних мислителів другої половини XIX століття.

В Росії особливістю державного ладу виявився більшим, у порівнянні із Заходом, розвиток монархічної влади і абсолютизму. Відсутність сильних феодальних союзів і слабкість буржуазії цьому сприяли.

Ліберальні ідеологи виступали проти крайніх форм державності, як чиста демократія, аристократична республіка або абсолютна монархія. Їх ідеалом було змішане правління, „цензова республіка»: «вона має ту значну перевагу перед аристократією, що не виключає народу з правління, отже, утискам чиниться перешкода. Вона має ту перевагу перед демократією, що дає самостійну силу аристократичним елементам, усуває безмежну владу маси.”

Ідея держави якнайповніше, на думку Чичеріна, є втілена в конституційній монархії, де загода різних суспільних елементів особлива очевидна.

Конституційна монархія виникає в результаті обмеження абсолютизму. Соціальну основу конституційної монархії складає союз аристократії і крупної буржуазії. Ця форма дозволяє розширювати демократію поступово, без різких стрибків і потрясінь, основним засобом чогоє розширення виборчих прав і круга виборців.

Конституційна монархія проходить два етапи: дуалістичний і парламентарний. На першому етапі у нижній палаті переважає крупна буржуазія, вплив парламенту незначний, а влада короля зливається з виконавською (представницькою) владою. На другому етапі встановлюється визначальна роль парламенту: «Парламентське правління служить ознакою політичної зрілості народу. Це вищий щабель конституційної монархії.

Ідея організованого правопорядку належить С.А. Муромцеву, одному з лідерів російського ліберального руху і представнику соціологічної школи права, який розробив теорію соціального захисту, здійснюваного суспільством організовано і неорганізовано. У першому випадку захист здійснюється за допомогою спеціальних органів і в рамках особливого порядку. В другому випадку захист здійснюється стосовно обставин. В першому випадку захист проводиться в точних формах з використанням церемоніалів, при дотриманні встановлених меж і прийомів. Це і є правова або юридична форма захисту, що породжує цілий ряд відносин владарювання і підкорення.

Вся сукупність суб'єктивних прав утворює правопорядок, що захищає систему існуючих суспільних відносин. Юридичні норми складають найважливіший чинник правопорядку, оскільки вони направляють дії органів і осіб, які тримають в своїх руках юридичний захист відносин: адміністративних властей, суду, приватних осіб (суб'єктів цивільних прав). Проте сила влади, що формулює норми, не абсолютна. Вона діє поряд і спільно з іншими силами, які таким чином, роблять вплив на утворення правового порядку і можуть розходитися з нею в своєму напрямку.