
- •1. Предмет і структура політології як науки.
- •02. Основні методи політологічних досліджень.
- •3. Основні категорії і функції політології.
- •04. Місце політології в системі наук про суспільство.
- •5. Політична думка Стародавнього Сходу.
- •06. Політичні вчення античності.
- •7. Європейська політична думка Середньовіччя.
- •08. Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва.
- •9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.
- •10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.
- •11. Політичні вчення у Франції XVIII ст.
- •12. Політичні ідеї в концепціях представників німецької класичної філософії.
- •13. Політичні вчення представників критично-утопічного соціалізму.
- •14. Політичні ідеї в Київській Русі.
- •15. Радикально-націоналістичний напрям в історії політичної думки України.
- •16. Консервативний напрям в історії політичної думки України.
- •17. Концепції еліт в українській політичній думці.
- •18. Соціалістичний напрям в українській політичній думці.
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •19. Політичні ідеї засновників Української Народної Республіки.
- •20. Російська політична думка періоду зміцнення московської централізованої держави.
- •21. Консервативний напрям у російській політичній думці.
- •22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії.
- •23. Ліворадикальний напрям у російській політичній думці.
- •24. Особливості розвитку політичної науки Заходу у XX ст.
- •Сцієнтисти
- •26. Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •27. Специфіка та структура політичної діяльності.
- •28. Політичне рішення в структурі політичної діяльності.
- •29. Суб'єкти політики: поняття і класифікація.
- •30. Влада як інструмент політики.
- •31. Основні політологічні концепції влади.
- •32Проблема ефективності політичної влади.
- •- Політ режим – функц хар-ки організації влади 33. Легітимність політичної влади.
- •35. Соціальна стратифікація і політика.
- •36. Соціальна політика і соціальна справедливість.
- •37. Етнонаціональні спільності як суб'єкти та об'єкти політики.
- •38. Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •39. Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •40. Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •41. Основні політологічні концепції демократії.
- •42. Політичні принципи демократії.
- •43. Поняття та структура політичної системи суспільства.
- •44. Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •45. Політична система України.
- •46. Держава, її основні ознаки та функції.
- •48. Держава і громадянське суспільство.
- •- Формув і контроль держ влади 49. Форми державного правління.
- •52. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •53. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •54. Основні ознаки і функції політичних партій.
- •56. Сучасні партійні системи.
- •57. Становлення багатопартійності в Україні.
- •58. Групи інтересів і політика.
- •59. Сутність та основні типи політичних режимів.
- •60. Особливості трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії.
- •61. Сутність, структура і функції політичної культури.
- •66. Концепція громадянської культури г.Алмонда і с.Верби.
- •67. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- •68. Політична поведінка особи.
- •71. Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- •73. Елітаризм і демократія.
- •74. Типи та функції політичних еліт у сучасному суспільстві.
- •76. Бюрократія як соціально-політичне явище.
- •77. Бюрократія і демократія.
- •- Історичні корені (традиції імперської Росії та Радянського Союзу). 78. Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •79. Типологія політичного лідерства.
- •80. Основні вимоги до сучасного політичного лідера.
- •88. Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •- Ліве крило – заперечує класові суперечності, виступає за прогрес. 89. Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •90. Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •91. Сутність та різновиди політичної символіки.
- •92. Специфіка мови як одного із засобів політики.
- •94. Основні методи політичного прогнозування.
- •97. Теоретичні засади та методи політичної іміджелогії.
- •98. Міфотворчість як знаряддя політичного маніпулювання.
- •Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників; 100. Популізм як політична технологія.
- •101. Політична кампанія та її планування й проведення.
- •102. Складові технології виборчих кампаній.
- •103. Сутність та механізми політичної пропаганди й агітації.
19. Політичні ідеї засновників Української Народної Республіки.
Категорія: Політологія (державний іспит)
Опубліковано: Четвер, 03 липня 2008, 00:00
З часу свою шіникнсння в середині XIX ст. марксизм набув іначного поширення в Європі і став однією з найвпливовіших ідейно-політичних течій Паралельно з марксизмом розвивався соцізл-дсмократичний напрям учення про соціалізм. Особливо популярними соціалістичні ідеї стали в перші десятиліття XX ст. – епоху імперіалізму, війн і пролетарських революцій, за визначенням В І Леніна Історичні події цієї епохи, насамперед Жовтнева революція в Росії, підтверджували марксистське вчення, значного впливу якого зазнала й Україна Тут поширювалися як суто марксистські ідеї – про історичну місію робітничого класу, соціалістичну революцію, диктатуру пролетаріату тощо, так і соціа.т-дсмократкчні Най відоміші представники соціалістичного напряму політичної думки України першої половини XX ст. – М. Гр>шевський і В Винничснко – за своїми політичними поглядами тяжіли ло соціал-демократизму Михайло Гру шевський (1866–1934) – видатний j критським історик і політичний діяч. Голова Української Центральної Ради У своїх численних працях, зокрема багатотомній «Історії України-Руси». детально дослідив історію українського народу. При цьоуіу він відмовився від
розгляду її як історії класової боротьби і подав як історію української державницької ідеї. Учений виходив з того, що існують дві «руських» народності – українсько-руська й великоруська Київська держава, право. культура були творенням українсько-руської народності, а вододиуінро-московська держава – великоруської Теза про тс. що Київська Русь була першою формою української державності, слугувала обгрунтуванню боротьби українського народу за власну державність як такого, що здавна її мав. В історії українського народу М. Грушсвський виокремлював такі періоди: період, що передував утворенню Київської держави: епоха державного життя (Київська Русь): литовсько-польська епоха: козацька епоха, занепад козацтва та українського життя: українське відродження Крізь усі ці періоди вчений проводігть сформульовану ним українську ідею, пов'язану з ідссю свободи українського народу, насамперед національної У питанні про форму української державності погляди М. Грушсвського зазнали певної еволюції – від ідеї федеративних форм організації державного життя української нації до ідеї національної незалежності України. Спочатку він виступав за національно-культурну автономію України у складі Росії, пов'язував здобуття українським народом свободи з перетворенням Росії в демократичну правову державу. Під час революції 1905--1907 рр М. Грушсвський вважав, що вирішення українського питання іі національних проблем народів Росіі можливе шляхом реалізації принципу національно-територіальної та обласної автономії і забезпечення національних прав усіх народів. Автономна Україна у складі федеративної Російської республіки – такою вбачав М Грушсвський українську державність. Основними рисами федеративної республіки мали бути широке місцеве самоврядування і представницька демократія Українська національна територія мас бути об'єднана в єдину область із власним ссіімом. що вибирається прямим, рівним і таємним голосуванням. Необхідно чітко розмежувати повноваження центру та областей: органи місцевого самоврядування маюгь розпоряджатися місцевими фінансами, земельним фондом, вирішувати питання освіти й культури; центральна влада має складати норми загальних основ державного і суспільного ладу Жовтнева революція та політична практика російського більшовицького уряду змінили погляди М Грушсвського Він перейшов до ідеї національної незалежності й суверенітету України, свідченням чого став прийнятий очолюваною ним Українською Центральною Радою 9 (22) січня І918р IV універсал, який проголосив Україну самостійною народною республікою. Однак і після цього вчений підтримував ідею федералізму. За своєю ідейно-політичною орієнтацією М. Грушсвський був соціалістом, але марксистські погляди поділяв далеко не в усьому. Зокрема, у питанні про сутність держави, причини та шляхи її виникнення він істотно уточнював марксистську тезу про тс. що держава виникла внаслідок класового розшарування первісного суспільства Важливе місце в українському соціалістичному русі посідає видатний письменник і політичний діяч Володимир Виниичспко (1880–1951). Він був одним із організаторів Революційної української партії членом Центральною Комітету Української соніал-дсмократичної робітничої партії, заступником голови Української Центральної Ради, першим головою Генерального Секретаріату - уряду Української Народної Республіки. Головою Директорії, автором майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Упродовж усього свого життя В Винничснко залишався соціалістом, однак різко негативно ставився до соціалізму в його радянсько-більшовицькому варіанті Він вважав, що є два шляхи здійснення соціалізму, з приводу яких розходяться соціалісти і комуністи. Соціалісти виходять ? того, що соціалізм можна побудувати лише поступово, еволюційно, реформами Комуністи, навпаки, вважають, що капіталізм потрібно знищити відразу, революційним шляхом В Винничснко запропонував свій варіант створення соціалізму, який він назвав «колектократією» Суть його полягає в поєднанні еволюційного іі революційного шляхів переходу до соціалізму Необхідно мирним шляхом розпочати перетворення приватної власності на засоби виробництва на колективну Саме на колективну, а не на державну. Соціалізм – цс кооперація Не націоналізація, а соціалізація, або. краще сказати, колектократизація – організація промислових, сільськогосподарських, торговельних, фінансових та інших кооперативів – приведе до соціалізму У поглядах з українського національного питання В. Винничснко пройшов шлях від прихильника культурно-нашональної автономії України у складі Російської федеративної республіки до визнання необхідності відродження самостійної української державності. Як соціаліст, розв'язання національного питання він підпорядковував вирішенню завдання соціального визволення народів, тобто звільнення їх від капіталістичної експлуатації. Тому був готовий відмовитися від національної незалежності на користь соціалізму. У зв'язку з цим В Винничснко розрізняв національних соціалістів і просто соціалістів Для просто соціалістів національний роївнток є необхідною умовою і засобом наближення людства до вищих ((юрм соціального життя А для національних соціалістів національний розвиток є самоціллю, по досягненні якої вони зупиняться, а потіуі рухатимуться назад Ідеал української демократії В. Винничснко вбачав у «федерації російської республіки й участі у ній України як рівного іншими державного тіла» Обґрунтовуючи необхідність перебування України у складі Російської федерації, він наголошував на історичних, економічних і культурних зв'язках України з Росією, потребах оборони. На його думку, комбінація основних чинників соціально-політичного життя України не вимагає її незалежності як політичного державного оформлення Дещо пізніше, перебуваючи вже в еміграції. В. Винничснко докорінно змінив свої погляди на українську державність, про що свідчить його праця «Відродження нації» (1920). У ній він вказує на нерівність у відносинах між українською і російською націями. Сформоване століттями соціально-політичного устрою Росії притаманне росіянам почуття панівної національності навіть у душі робітника не може швидко зникнути. Так само н почуття сервілізму, прислужництва в української наші не може зникнути одразу. Необхідно створити такі державні умови, які б допомогли викорінити ці шкідливі наслідки минулого Найкращою формою розвитку революції кожної нації є повна державна незалежність на принципах рівності відносин і добровільного тісного союзу з усіма соціалістичними державами проти всесвітньої буржуазії. Однак і цього разу В Винничснко пріоритет віддавав, як тоді вважалось, соціальному визволенню, соціалізму перед визволенням національним. На його думку, відродження у критської нації відбуватиметься в гармонії з її соціальним визволенням, і чим лівішим буде політичний режим України, тим більше він сприятиме національному відродженню українського народу Найповніше відродженню української нації, вважав В. Винничснко. сприятиме режим національно-української радянської соціалістичної влади. В. Винничснко високо оцінював сам факт існування української державності у вигляді Української Радянської Соціалістичної Республіки У пращ «Заповіт борцям з:і визволення» (1949) він писав, що вже не стоїть питання про створення української держави, а йдеться лише про її визволення. Існування УРСР породжує в українців звичку до власної державності, чого вони не мали декілька століть, а тому в боротьбі за національне визволення потрібно орієнтуватися на власні внутрішні сили, а не на зовнішні, на які сподівалася українська еміграція. В Винничснко негативно ставився до націоналізму Д. Донцова. Відкидав ідеологію націоналізму як фашистську, ворожу українському народу.