Тема 12. Ринок капіталу

План

1. Капітал як фактор виробництва.

2. Особливості формування попиту та пропозиції капіталу:

• Вибір у часі. Побудова бюджетного обмеження окремої особи для обгрунтування її вибору щодо розподілу капіталу між двома періодами. Формування попиту та пропозиції на ринку позичкового капіталу.

• Рівновага на ринку капіталу.

• Формування процентної ставки як рівноважної ціни капіталу. Реальна та номінальна процентні ставки.

3. Поняття дисконтованої вартості.

4. Ринок землі.

• Особливості землі як фактору виробництва.

• Особливості формування пропозиції землі та попиту на землю. Фактори впливу.

• Рента.

• Ціна землі як капіталізована рента.

1. Капітал як фактор виробництва

Під капіталом розуміється нагромаджений запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що залучаються його власниками до економічного процесу з метою отримання доходу.

Капітальні блага – це довгострокові активи, створені (на відміну від праці і землі) на попередньому етапі виробничого ланцюга, які використовуються у виробничому процесі у якості ресурсів для виробництва інших товарів чи послуг.

Збільшення запасів капітальних благ у виробника відбувається завдяки інвестуванню. При цьому джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів: підприємств та домогосподарств, в тому числі опосередковані позикою.

Процент – це чистий дохід, який отримує власник капіталу (позикових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна . яку платять за використання грошей; кількість грошей, яку треба заплатити за використання однієї гривні позикових коштів упродовж року.

2, 3. Особливості формування попиту та пропозиції капіталу. Рівновага на ринку капіталу. Поняття дисконтованої вартості.

Розглянемо модель пропозиції позичкових коштів, яка відома під назвою теорії міжчасового вибору і була запропонована у 1930 році американським економістом Ірвіном Фішером.

Розділимо час на два умовних періоди: поточний і майбутній. Нехай С₀ – споживання у поточному періоді; С₁ – у майбутньому.

Міжчасовий вибір індивіда буде залежати від його міжчасових уподобань щодо споживання (уподобань індивіда щодо поточного і майбутнього споживання) та базуватиметься на трьох аксіомах:

Аксіома повноти уподобань у часі:

Для будь-яких пар варіантів споживання у часі індивід може обрати для себе привабливіший або вважати їх еквівалентними.

Аксіома монотонності

Якщо варіант споживання С₀> С₀’ та С₁> С₁’, то варіант споживання у часі (С₀’, С₁’) привабливіший порівняно з (С₁, С₁).

А ксіома спадної граничної норми заміщення

При збільшенні сьогоденного споживання абсолютна величина граничної норми заміщення сьогоденного блага майбутнім зменшується (MIIS)

За інших однакових умов негайне споживання блага є привабливішим, ніж очікування цього самого блага в майбутньому. Отже, зменшення споживання нині потребує більшої компенсації у майбутньому. 

Якщо С₀ = С_1, то |MIIS(C₀;C₁)| =| >1

За однакового обсягу споживання нині і в майбутньому абсолютна величина граничної норми заміщення нинішнього споживання майбутнім перевищує одиницю

Міжчасовий вибір щодо споживання обмежується міжчасовою бюджетною лінією.

Нехай споживач передбачає можливий доход І₀ та І₁ у поточному і майбутньому періодах. Розглянемо послідовно можливі ситуації розподілу споживання цього доходу в часі.