5.Здійснення реформ 60-70 років 19 ст. В Україні.

XIX ст. відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин. Господарство України було повністю інтегроване у всеросійський ринок. Що стосується капіталістичного сільського господарства, то воно особливо бурхливо розвивається на пд України. На початок XX ст Україна стала давати 43% світового врожаю ячменю, 20% – пшениці та 10% – кукурудзи. Виникає чітка спеціалізація сільськогосподарських районів: Правобережжя спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, Лівобережжя – картоплі, тютюну, коноплі, Південь вирощує зерно і розвиває тваринництво. Зростає розшарування селянства. Наслідком цього процесу стає масова еміграція українських селян у пошуках землі на схід Росії та в Америку, з'являється українська діаспора. В Україні прискореними темпами розвивається пд-сх регіон, де виокремлюються 4 промислових райони: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Південно-західний цукробуряковий. Тут переважає іноземний капітал – французький, бельгійський. 80-90-і pp. стали періодом «металургійного буму», – в Україні збудовано 15 металургійних заводів-гігантів. У 80-х pp. в цілому завершується промисловий переворот. До 15% населення України працює в промисловості. В Україні розпочинається перехід від аграрного до індустріального суспільства. Соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX – на початку XX ст. йшов у руслі загальносвітових тенденцій розвитку капіталізму – на зламі століть закінчувалася епоха вільного, не регульованого державою підприємництва і розпочалася нова стадія економічного розвитку – стадія монополістичного капіталізму. Монополії (великі об'єднання підприємців в одній чи кількох галузях) придушують вільну конкуренцію, ділять між собою ринки збуту, регулюють ціни на продукцію. Для України характерне панування такої форми монополій, як синдикат. На початку XX ст. Україна стає одним з промислово розвинутих регіонів Росії. Однак життєвий рівень основної маси населення залишається найнижчим – відсутня охорона праці, низька заробітна плата, робітники працюють по 12-16 годин на добу. Політичне становище України не змінилося – вона і далі залишалася регіоном Росії без будь-яких національних прав. Проте реформи призвели до активізації національно-визвольного руху: з'явилися гуртки хлопоманів, громадівців. Українська інтелігенція поряд з культурницькими гаслами стала висувати і політичні – відродилися ідеї автономії і незалежності України.

6. Формування українського козацтва. Запорізька січ.

Козак – вільна людина,воїн,вершник.

Причини виникнення: 1. Економічна(захоплення укр.. земель польськими та литовськ. Феодалами. Нестача орної землі) 2.Соціальна(посилення феод. гніту, оформлення кріпосної залежності) 3.Політична(намагання польщі встановити контроль за втікачами в подніпров’я) 4.Нац. релігійна(політика ополячення, гоніння на православну церкву) 5.Військова(необхідність в захисті кордонів від кримського ханства)

Соц.. склад козацтва – селяни,міщани,дрібна та середня шляхта,священники,авантюристи.

На Зап. Січі було 38 куренів(де мешкали козаки). З.С. була обведена високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. На площі була церква,школа,будинки старшин та господарські і військові споруди. Найвищим органом влади була козацька рада(участь брали усі козаки). Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину. З.С. умовно ділилась на 3 частини(круги) В центрі(1 круг) З.С. було понад 50 тис. козаків. В наступному крузі – жили паланкові козаки 100-150 тис. В 3 крузі – реєстрові козаки – 8 тис.