52. Правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого

.Правління Володимира Великого(980-1015р):

1. на зміну родоплемінному поділу суспільства остаточно прийшов територіальний;

2. завершив формування території К.Р.,приєднавши племена білих хорватів, дулібів, в*ятичів, радимичів;

3. боронив К.Р ві печенігів,(побудував застави на кордонах держави);

4. здійснив військову реформу: сформував військо з дружинників-слов*ян;

5. провів релігійну реформу: у 988р. прийняв хрещення за православним обрядом і запровадив на русі християнство;

6. сприяв розвитку освіти;

7. розбудував Київ як столицю держави: укріпив фортецю, церкву Пресв. Богородиці, князівські палаци;

8. першим почав карбувати золоты та срібні монети, на яких зображ. Образи Христа й Володимира та тризуб;

9. зміцнив дипломатичні звязки з Польщею, Угорщиною, Чехіэю, Норвегіэю, Швецією.

Правління Ярослава мудрого(1019-1054р):

1. до 1036р. мав співправителем брата Мстислава: Првобережжя Дніпра належало Ярославові, Лівобережжя-Мстиславові;

2. сприяв відношенню сильної князівської влади;

3. склав перше рукописне зведення законів-«Руську правду»;

4. опікувався будівництвом нових міст і розвитком тих, що вже існували;

5. у Києві побудував Сфіївський Собор, Георгіївську та Ірининську церкви, Печерський монастир,. Місто обнесли волами з трьома брамами.

6. Сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона (1051р.);

7. Піклувався про розвиток освіти та культури: відкрив.школи,започатковано літописання;

8. Розбив печенігів, які відтоді припинили нападати на Русь;

9. Здійснив похід на візантію, в наслідок уладено договір про службу руских дружин у Константинополі,

10. Розширив територію Русі за рахунок угрофінських племен.

11. Сприяв укладенню династичних шлюбів із європейськими монархічними династіями;

Перед смертю, в 1054р., Ярослав поділив Русь між своїми синами.

53. Культура України 2 пол. 19 ст.

Українська культура другої половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, продовжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли: реформи 1860–1870-х років (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи); бурхливий розвиток капіталістичних відносин. Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Про це свідчив і відомий Валуєвський циркуляр 1863 р., який загальмував розвиток української культури. Лише з початку 1870-х році значну підтримку шкільній освіті стали надавати земства. Вони збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл. З 1871-го по 1895 рр. асигнування зростають у 6 разів. Таким чином на українських землях діяло вже п’ять університетів. Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів.При Київському університеті створюються наукові товариства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство Нестора-літописця. У 1880-х роках відбувається розквіт українського театрального мистецтва. Це було зумовлене тим, що лише саме у театрі був можливим розвиток української мови. Кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театральних труп. В українській архітектурі другої половини XIX ст. поширюється еклектизм різноманітних стилів. Найзначнішими здобутками в цей період відзначались архітектори. На початку ХХ ст. у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції – збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовиразу (модернізм). Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що знайшло свій вияв у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їх форми.

Українська скульптура початку ХХ ст. теж не уникла модерністських починань.

Своєрідність українського варіанта модернізму полягає в тім, що він із естетичного феномена перетворився на культурно-історичне явище. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення – визначення свого місця і ролі у сучасному світі.