43. Історичне значення спадщини Київської Русі.

Київська Русь – могутня європейська держава, одна із найбільших колі держав середньовіччя. Руська держава зросла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав, зокрема європейських. Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема – мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи – тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси – праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього подніпров*я, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси – України. Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської, а не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно – східні князівства підпорядковувались, залежали від столиці Києва, а Москви на той час не було.

44. Українська культура давньоруського періоду

1. Давньоруський фольклор.  Народна російська поезія розвивалася на Русі з незапам'ятних часів. Міфологічну поезію стародавніх слов'ян складали змови і заклинання - мисливські, пастуші, землеробські, прислів'я та приказки, загадки, обрядові пісні, весільні пісні, похоронні плачі, пісні на бенкетах і тризнах. З язичницьким минулим пов'язано і походження казок.  Особливе місце в усній народній творчості займали «старовини» - билинний епос. Билини київського циклу, пов'язані з Києвом, з Дніпром Славутичем, з князем Володимиром червоно Сонечко, богатирями почали складатися на рубежі X - XI ст. У них по-своєму виразилося суспільну свідомість цілої історичноїепохи, відбилися моральні ідеали народу, збереглися риси стародавнього побуту, подій повсякденного життя.

2. Слов'янське язичництво і прийняття християнства на Русі.  Язичництво слов'ян було складовою частиною комплексу первісних поглядів, вірувань і обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть. Звичайно, термін «язичництво» умовний. Його використовують для позначення кола явищ, які входять в поняття «ранні форми релігії». Основу слов'янського язичництва складали обожнювання сил природи, віра в духів, що населяли світ і супроводжують людину від народження до смерті. Перерахуємо деяких божеств, з яких поступово складався пантеон язичницьких богів: Святовит (бог війни), Сварог (бог небесного вогню), Даждьбог (син Сварога, бог світла і сонця, подавач всіх благ), Перун (бог грози),Стрибог (бог вітру), Волос (покровитель худоби), Мокоша (жіноче божество родючості та домашнього господарства). Але поступово складається в давньоруській державі феодальний лад потребував ідеології, яка виправдала б соціальне розшарування суспільства. Такоюідеологією могла бути лише релігія, що склалася в сучасному суспільстві, що пристосувалася до його виправданню. У Х ст. таких релігій було 2: іслам іхристиянство. Але іслам в основному сповідували в країнах, що перебували поза активних зовнішньополітичних інтересів. Крім того, християнство більш повновідповідало інтересам феодального ладу з його монотеїзмом, ієрархією святих, проповіддю непротивлення злу і ін  Введення християнства (починаючи з 988 р.) було тривалим і складним процесом, що тривав не одне століття. 3. Писемність і освіта.  Писемність у східних слов'ян, як і інші прояви культури, виникла з потреб соціального розвитку в епоху формування феодальних відносин та становлення державності. Автор оповіді «Про письмена» чорноризець Храбр (рубіж IX-x ст.) Зазначав, що поки слов'яни були язичниками, вони використовували «риси» і «рези» (незбережене піктографічне письмо), за допомогою яких «чтаху і гадах» [3]. Для запису складних текстів слов'яни використовували так звану «протокирилицею» [4]. Про наявність писемності у східних слов'ян дохристиянської доби повідомляють арабські і німецькі джерела Х ст. Братами-місіонерами Кирилом і Мефодієм у 2 половині IX ст. був створений глаголический алфавіт, а на рубежі IX - X ст. з'явилася кирилиця, що виникла в результаті спрощення глаголиці. Кирилиця отримала на Русі найбільше поширення Прийняття православ'я, що допускав богослужіння на національних мовах, сприяло поширенню писемності.  Християнізація Русі дала потужний поштовх подальшому розвитку писемності, грамотності. На Русь з часу Володимира стали приїжджати церковні грамотії,перекладачі з Візантії, Болгарії, Сербії. З XI ст. в багатих сім'ях стали вчити грамоті як хлопчиків, але і дівчаток. Сестра Володимира Мономаха Янка, засновниця жіночого монастиря в Києві, створила в ньому школу для навчання дівчаток.  Яскравим свідченням широкого поширення грамотності в містах і передмістях є так звані берестяні грамоти.

Береста - дуже зручний матеріал для письма, хоча і вимагав певної підготовки. 6. Живопис Київської Русі.  Мистецтво Київської Русі пов'язано з релігією тематикою, змістом і формою. Тому для нього характерно слідування канону, тобто використання стійкого набору сюжетів, типів зображення і композиції. У ряді образотворчих мистецтв Давньоруської держави перше місце належить монументального живопису - мозаїки та фресці. Систему розпису храмів російські майстри сприйняли від візантійців, але і народне мистецтво вплинуло на складання мови давньоруської живопису.Мозаїки покривали більш важливу в символічному сенсі і найбільш освітлену частину собору - центральний купол, підбанний простір, вівтар. Інша частина храму прикрашалася фресками.