37. Гетьманування Кирила Розумовського. Його реформи.

Коли Розумовський та цариця Єлизавета Петрівна повінчалися у 1742 році, його вплив на державні справи став необмеженим. У 1750 році Розумовського було призначено гетьманом. Він мав ґрунтовну європейську освіту. Будучи гетьманом він видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого. Заборонялося заарештовувати українців, крім карних злочинів, без спеціального на те гетьманського дозволу, взяв під нагляд фінансову політику, підтвердив заборону дипломатичних зовнішніх стосунків з урядами зарубіжних країн. Таким чином, за гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави. Але її подальший розвиток був неможливим в умовах нейтралістських прагнень Російської імперії. Розпочав домагатися для України спадковості гетьманства, щоб гарантувало б їй збереження державності. Але з часом Україна втрачала державність і перетворювалась на одну з окраїн Російської імперії. Але ідея автономної України не вмерла, вона продовжувала зберігатись у свідомості як простого народу, так і частини знаті, хоча більшість козацької старшини відступає від національної справи й переймається економічними інтересами.

38.Культурно-просвітницька діяльність п. К. Сагайдачного

Петро – Коношевич Сагайдачний проводив велику просвітницьку роботу. За його безпосередньою участю 1620 р. відновила свою діяльність православна церковна ієрархія. Не можна недооцінювати й піклування гетьмана про розвиток Київського і Львівського братств, його матеріальну підтримку шкіл, прагнення дати освіту десяткам молодих людей. Жертвував великі суми грошей на освітні потреби, вступив разом з військом до Київського церковного братства і помагав по різних містах утримувати школи, а в Києві заснував школу. Він вважав, що народ повинен мати багато вчених, освічених людей, щоб уміти оборонятися перед ворожими напастями на віру і народ. 

39. Національно-визвольна боротьба в Україні в 18ст. Гайдамацький рух.

У ЗО—60-х рр. XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти утисків. Українські землі були розподілені між магнатськими родинами.(близько 40)Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Ревуцьких та ін. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи і звільняли їх від усіх повинностей на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. По закінченні терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Посилення панщини 5—6 днів на тиждень,.та національно-релігійні утиски(православ’я) призвели до виникнення народного опору.- гайдамацького руху. Відсутність козацтва позбавляла народний опір організованості. Учасників називали гайдамаками. Гайдамаки, перетворилися на постійну загрозу для магнатів та шляхти. Зростання кількості невдо-волених посиленням кріпацтва, мало-численність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі. 1-ше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., . Повстання очолив начальник надвірних козаків князя Любомирського сотник Верлан. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у  похід  Брацлавщиною  та  Галичиною,   знищуючи  маєтки  шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений утекти до Молдавії. Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків іще більші сили. Гайдамаки виступали проти соціальної кривди — зубожіння одних і необмеженого збагачення інших, принизливого кріпацтва та обтяжливих повинностей. Спостерігаючи за розвитком подій, російська правителька зрозуміла, що події починають набирати негативних для неї наслідків. Вона ввела свої війська і жорстоко приборкала повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. Прагнення народу волі та помсти було занадто сильним.