27. Християнізація Русі та її значення.

Розкрийте причини виникнення українського козацтва. Господарська діяльність козаків Християнство стало проникати на слов'янські землі вже з початку І тисячоліття, з часів його утворення на території Палестини. Саме в Києві, за легендою, перебував апостол Андрій, поставивши на київських горах хрест. Він пророкував: «Звідси просіяє благодать Божа». Князі Аскольд і Ольга були християнами. Важливе значення для Русі мала релігійна реформа князя Володимира Великого (правив у 980-1015 pp.) – 988 p. офіційною релігією стало християнство. Спочатку князь увів культ Перуна та 6 головних богів східнослов'янських земель, однак це не дало тих результатів, на які він розраховував. Тоді князь хрестився, за легендою, у Корсуні після конфлікту з Болгарією, а потім запровадив християнство на Русі. Знищувалися ідоли язичницьких богів, натомість будувалися християнські церкви і храми. Першою кам'яною церквою стала Десятинна, побудована поблизу князівського палацу. Процес християнізації тривав декілька століть і до сьогодні ми маємо у своїх звичаях та традиціях елементи язичництва. Внаслідок хрещення зміцнилася влада великого князя, Русь стала визнаною у світі християнською державою, прилучилася до європейської цивілізації. Налагодилися стосунки з державами Європи. Сини Володимира одружувалися з доньками іноземних правителів, так Ярослав узяв шлюб з шведською принцесою.У XV-XVI ст. в Україні – спочатку в складі Литви, а пізніше – Польщі виникає нова верства суспільства – козацтво. Перші згадки про козаків датуються кінцем XV ст. – 1489, 1492 роки. З посиленням польського панування, збільшення панщини українці, що не хотіли миритися з цим, тікали на вільні місця в нижньому Подніпров'ї, об'єднувалися в збройні ватаги – ставали козаками. Крім того появі козацтва сприяв розвиток уходництва – полювання на звіра, риболовство, збирання меду диких бджіл. Уходники походили з міщан, селян, бояр. Головним джерелом творення козацтва можна вважати саме уходників. з часом козацтво перетворилося у військовий стан. Тікали на нижнє Подніпров'я і збіднілі шляхтичі, які втрачали землю і не могли собі знайти заняття при королівському дворі чи у війську. «Козак» з тюркського – «вільна людина», «воїн-вершник». Козаки обирали собі отаманів, будували укріплені табори – січі. Козаки займалися, головним чином, різними промислами і здійснювали походи проти татар. Основою січового господарства був зимівник (хутір). Панівною галуззю – скотарство, поширилося конярство, землеробство. Розвивалося бджільництво, мисливство, рибальство, промисли, ремісництво – на Січі були свої ковалі, зброярі, кораблебудівники. Значне місце займала торгівля хлібом, медом, шкурами, рибою, воском, худобою. Купували ж запоріжці зброю, боєприпаси, сукно, папір, через територію Січі проходили важливі торговельні шляхи, що давало змогу козакам отримувати мито.

28. Українські землі в складі Великого князівства Литовського

Українські землі під владу Великого князівства Литовського  перейшли за князів Гедиміна (1316-1341 рр.) та Ольгерда (1341-1377 рр.), а саме:  у 1340 р. - Волинь; у 50-60-х рр. XIV ст. - Київщина, Поділля, Чернігівщина, Сіверщина.

У 1362 р. відбулася битва   на р. Синюха (Сині Води), в якій литовці перемогли татар.  Українські землі   звільнилися з під влади Золотої Орди.

Перехід українських земель під владу Великого князівства Литовського відбувався переважно мирним шляхом. Причини цього були в тому, що литовські князі діяли за принципом "Ми старини не рушимо, новизни не вводимо", а також виступали під гаслом "збирання земель Русі". Дійсно литовські князі прихильно ставились до місцевих звичаїв та системи управління. Місцева знать зберегла володіння та привілеї. Поширювався вплив православної церкви. Руська мова стала офіційною в діловодстві. 9/10 земель Великого князівства Литовського складали руські землі. Литва відчувала сильний вплив (політичний, економічний і культурний) руських земель. В удільних князівствах, які утворювалися на руських землях, відбувається обрусіння  нащадків Гедиміна. На думку М.С. Грушевського у розвитку Великого князівства Литовського на той час визначилася тенденція до перетворення його на Литовську Русь. Тобто умови для розвитку українських  та  інших руських земель у складі Великого князівства Литовського були  якнайсприятливіші.

Велике князівство Литовське представляло собою феодальну державу, на чолі якої був  великий князь і рада Панів, у віданні яких перебували найважливіші питання (фінанси, вищі посади, розподіл земель та ін.). Гедиміновичам  належали удільні князівства, з яких на українських землях знаходилися: Київське, Подільське, Волинське, Чернігівське, Новгород-Сіверське.

Сепаратистські тенденції, які виявилися у Гедиміновичів в уділах, були подолані, оскільки у Великому князівстві Литовському центральна влада виявилася достатньо сильною. Одне з  пояснень цього полягає у характері феодального землеволодіння в Литві, яке переважно було-умовним   землеволодінням. У 90-х рр. XIV ст. (за князя Вітовта) всі удільні князівства  у Великому князівстві Литовському були ліквідовані, що сприяло зміцненню держави.

Сприятливі умови для розвитку українських  земель у складі Великого князівства Литовського зберігалися недовго. У 1385 р. між Польщею і Литвою укладається Кревська унія, за якою католицизм проголошувався державною релігією, католикам надавалися всі переваги, православні ставали дискримінованими. Великий литовський князь Ягайло обирався польським королем, обидві держави об'єднувалися в Королівство Польське, а Велике князівство Литовське переставало існувати. Проти цього виступили литовські магнати, що примусило Ягайла піти на поступки. У результаті Великого князівства Литовського продовжувало існувати, але в унії з Королівством Польським.  Великим литовським князем було обрано Вітовта (1392 - 1430 рр.).

За  Вітовта посилюється центральна влада у Великому князівстві Литовському. Кордони держави поширилися до Чорного моря, але не відразу. У 1399 р. в битві на р. Ворскла татари завдали  литовцям нищівної поразки, але подальший занепад Золотої Орди дозволив Вітовту в 10 - 20-х рр. XV ст. підкорити землі між Дністром та Дніпром. Проте по смерті Вітовта, з утворенням Кримського ханства та  завоюванням  Туреччиною Північного Причорномор'я  Велике князівство Литовське ці південні землі втрачає. Його південні кордони перемістилися на північ, у район міст Канів-Черкаси. Вітовт намагався також розірвати унію Великого князівства Литовського з Королівством Польським, хотів отримати королівську корону, чому протидіяли поляки.

У 1430 - 1435 рр.  у Великому князівстві Литовському тривала міжусобна війна між Свидригайлом,  якого підтримували православні феодали та Сигізмундом, за якого були католики . Сигізмунд переміг. Одним з наслідків усобиці стало відродження на українських землях удільних князівств: Волинського (Свидригайло у 1435-1452 рр.), Київське У 1471 р. Київське удільне князівство було ліквідоване, а  українські землі у складі Великого князівства Литовського остаточно втратили будь-які ознаки державності, перетворившись на звичайні провінції.Це стало однією з причин незадоволення православних феодалів у Великому князівстві Литовському, які виявляють сепаратистські настрої, дістаючи підтримку з боку Московської держави, яка заявляє претензії на землі колишньої Київської Русі (у 1493 р. великий московський князь Іван ІІІ офіційно взяв титул "государь всея Руси"). У 1471 р. була змова, організована Михайлом Олельковичем та князем Гольшанським, її  було розкрито, а ватажків страчено.