21.Культура Київської Русі

На X-XII ст. припадає розквіт культури Русі, якому сприяло зміцнення держави, поширення зв'язків з іншими державами, насамперед з Візантією. На Русі з'являються бібліотеки, школи. Найбільш відомою є бібліотека князя Ярослава Мудрого. Перша державна школа була заснована князем Володимиром у 988 році. Тут здобували освіту діти найближчого оточення князя. Пізніше з'явилася школа для дівчат, яку відкрила онука Ярослава Мудрого Янка при Андріївському монастирі. Школи утворюються при церквах і монастирях, учителями були священики. Діти вчилися читати і писати, співати у церкві. Ще до появи кирилиці на Русі існувало власне письмо «чертами й різами». Цим письмом писалися міжнародні договори. Із створенням солунськими братами Кирилом і Мефодієм нової абетки – кирилиці набуває поширення література на старослов'янській мові. На Русі з'явилися літописи – «Повість минулих літ» Нестора-літописця, Київський та Галицький, літературні твори – «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Моління» Данила Заточника, «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора. Особливе місце серед літературних творів займає «Слово о полку Ігоревім», воно цінне не тільки багатою і образною мовою автора, а основною ідеєю – ідеєю єдності Русі, патріотизму. «Слово...» є шедевром світової літератури. Розвивається усна народна творчість – обрядові пісні, легенди, загадки, билини. Улюбленими героями билин були богатирі – Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович. Особливою популярністю у заможних верств користуються рукописні книги, великого поширення набуває Біблія. Київська Русь (кінець IX — середина XII ст.) була однією із наймогутніших держав ранньофеодальної Європи.Вона відіграла велику роль як в історії східнослов’янських народів, так і в світовій історії.Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до IX ст. міі нове населення користувалося абеткою із 27 літер. Для письма инміристовували бересту і пергамент. Винятковим явищем давньо­руської культури було літописання, що не мало аналогій у того­часній літературі середньовічної Європи («Повість минулих літ», «С.лово о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Монома­ми» та ін.)

22. Піднесення національно-визвольної боротьби в Галичині в 20-30 роки 19ст. «Руська трійця»

Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опинилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії збіглося в часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та Йосипа II. Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство. Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності будителів наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з'явилась плеяда видатних діячів. Так, першим ректором петроградського університету був Михайло Балудянський, директором ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на науковій ниві Юрій Гуца Венелін. У Львівському університеті викладали професори Михайло Щавницький, Іван Земанчик, Петро Лодій. Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович. Продовжив його діяльність Михайло Лучкай. Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809), засновника мукачівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну самобутність українського населення Закарпаття. З початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У 1816 р. з ініціативи священика І.Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація — "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкільництва. Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови — І.Могильницького, Й.Лозинського, Й.Левицького. На початку 30 років 19 ст. центром національного життя та руху в Галичині стає Львів саме тут виникає напівлегальне демократично – просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Таку назву воно отримало тому, що його заснувало три студента (Шашкевич, Вагилевич, Головацький).Воно відкриває еру романтизму. Український романтизм виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності.Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності.