19.Роль Данила Галицького у зміцненні української держави

Після смерті галицько-волинського князя Романа у 1205 р. в князівстві розгорнулася 33-річна боротьба між місцевим боярством, що мало велику силу, та синами Романа. Ситуація ускладнилася вторгненням поляків та угорців. Боротьба закінчилася перемогою князя Данила Романовича в 1238 році – він вигнав з Галича чернігівських князів і сів на батьківський престол. У цьому ж році він розбив німецьких рицарів під Дорогочином, у 1240 р. захопив Київщину, а в 1245 р. він остаточно переміг місцевих бояр і вигнав угорське військо. З цього часу він став повноправним володарем Галицько-Волинської держави. Данило був мудрим і вмілим правителем, за часів його правління було побудовано нові міста, в тому числі Львів (названий на честь старшого сина Лева), фортеці, церкви, монастирі; князь сприяв розвитку культури. Він дещо зменшив гноблення соціальних низів, розширив права ремісників і купців. Данило успішно воював з польськими й литовськими феодалами, створив небачену до того регулярну піхоту. Головною метою свого життя він вважав боротьбу проти татаро-монгольських загарбників. Намагаючися захистити свою державу від монголів й знайти в Європі союзників для боротьби з ними, Данило уклав союз з Папою Римським і був урочисто коронований у Дорогочині в 1253 році. Він став першим українським королем. Він розбив у 1254 р. татарського воєводу Куремсу, однак протистояти військам хана Бурундая не зміг. Татари примусили Данила Галицького зруйнувати укріплення Львова, Володимира, Луцька, лише хитрістю вдалося зберегти Холм. Звільнити свої землі від татаро-монголів йому не вдалося і 1264 р. Данило Галицький помер у Холмі. Проте татарам теж не вдалося зруйнувати Галицько-Волинську державу.

20. Посилення військової могутності Київської держави за князя Святослава

Після смерті матері – княгині Ольги київський престол зайняв Святослав (правив у 957-972 pp.). літописець характеризує його як князя-воїна, оборонця рідної землі: «У походах він ходив легко, мов пардус (гепард) і багато воював. Не возив він за собою у походах ні воза, ні казанів... Не мав ні шатра.. А коли князь виступав, то посилав у інші землі із словами: «Іду на ви» (Іду на вас)». Все своє життя провів князь у походах, посилюючи могутність Русі. Святослав підкорив в'ятичів, завершивши об'єднання Русі навколо Києва, приєднав Тьмутаракань і Прикубання, розгромивши ясів і косогів, здійснив вдалі походи проти волзьких булгар. 965 p. він розгромив головного ворога Русі – Хазарський каганат і оволодів важливим річковим шляхом по Волзі.  Після перемог на Сході, Святослав прагнув оволодіти Болгарією і послабити Візантію. Він навіть хотів перенести столицю у Подунав'я до міста Преслава (Переяславця). І хоча йому вдалося завдати відчутний удар по Візантії, однак після того, як візантійським імператором став талановитий полководець Іоан Цимісхій, князь був змушений укласти почесний мир з Візантією. За ним Святослав зрікся своїх володінь на Балканах, а візантійці не перешкоджали руському війську повернутися додому. Однак візантійський імператор підкупив печенігів і вони підстерегли руське військо біля Дніпрових порогів. На острові Хортиця відбулася жорстока битва, у якій і загинув Святослав-завойовник. З його черепа печеніги зробили чашу, вважаючи, що пиття з неї зробить і їх таким ж непереможними, як князь. Походи Святослава сприяли зростанню могутності Руської держави, об'єднанню східнослов'янських племен. Завершилася ціла епоха військового вирішення зовнішніх проблем. Наступники Святослава намагалися вирішувати їх мирним шляхом, приділяючи більше уваги внутрішнім питанням життя Русі.