1.2 Поняття феномена «психологічне благополуччя» у сучасній психології особистості.

Теоретичну базу для розуміння феномену психологічного благополуччя заклали дослідження Н. Бредберна, на думку якого для опису цього феномена необхідно оперувати ознаками, що відображають стан щастя та нещастя, суб'єктивного відчуття загальної задоволеності життям. Всі підходи до дослідження феномену психологічного благополуччя, можна розділити на кілька груп.

У першій групі ми розглянемо феномен «психологічне благополуччя» як дві основні течії: гедоністичну і евдемоністічну.

До гедоністичної течії можна відвести всі вчення, де благополуччя будується на балансі позитивного і негативного афектів( це концепції Н. Бредберна і Е. Дінера). Різниця між позитивним і негативним афектами є показником психологічного благополуччя і відображає загальне відчуття задоволеністю або не задоволеністю життям.

Е. Дінер ввів поняття «суб'єктивне благополуччя» яке складається з трьох основних компонентів: задоволеннвсть, приємні емоції і неприємні емоції, всі три компоненти разом формують єдиний показник суб'єктивного благополуччя. Таким чином, можна стверджувати, що людина має високий рівень суб'єктивного благополуччя, якщо в більшості випадків він відчуває задоволенність життям, і тільки в окремих ситуаціях переживає неприємні почуття.

Евдемоністічне розуміння будується на тому постулаті, що головний і самий необхідний аспект благополуччя - особистісне зростання. Такий підхід характерний для поглядів А. Вотермена.Тут щастя розуміється як форма переживання повноти буття, пов'язаного з самоздійсненням.

Дві форми саморегуляції: зміцнення людиною значущості світу і посилення своїх можливостей. На основі цих двох форм саморегуляції утворюється чотири відносно незалежних принципи мотивації до світу: максимізація корисності, мінімізація потреб, мінімізація складності, максимізація здібностей.

У другій групі основі вивчення проблеми позитивного психологічного функціонування особистості (теорії А. Маслоу, К. Роджерса Г. Олпорта, К.-Г. Юнга, Е. Еріксона, Ш. Бюлер, Б. Ньюгартена, М. Яходи, Д. Биррен).

Основоположником цього підходу стала К. Ріфф. Вона узагальнила і виділила шість основних компонентів психологічного благополуччя: самоприйняття, позитивні відносини з оточуючими, автономія, управління навколишнім середовищем, сенс життя, особистісний ріст.

Третя група на основі психофізіологічного збереження функцій. Генетичні фактори також можуть пояснити індивідуальні відмінності в психологічному благополуччі. Р.М. Райан і Е.Л. Дісі вважають , що є очевидним зв'язок між фізичним здоров'ям і благополуччям. Хвороба часто викликає функціональні обмеження , які зменшують можливості для задоволеності життя.

До четвертої групи віднесемо П.П. Фесенко і Т.Д. Шевеленковой, як цілісне переживання, вираженого в суб'єктивному відчутті щастя, задоволеності собою і власним життям пов'язане з базовими людськими цінностями і потребами. Суб'єктивне явище, яке безпосередньо залежить від системи внутрішніх оцінок самого носія даного переживання.

На основі складного переживання людиною задоволеності власного життя , авторами було виділено «актуальне психологічне благополуччя » і «ідеальне психологічне благополуччя » , в якому подання про «ідеальне » виступає глобальним інструментом оцінки людиною свого буття. ( Bradburn N., Diener E., Waterman AS, Кроник А.А., Ахмеров Р.А., Ryff CD, Ryan RM, Deci EL, Лінч М., Вороніна А.В., Шевеленкова Т.Д., Фесенко П.П ).