2.9 Нерухомі та рухомі речі

Цивільний Кодекс України поділяє речі на рухоме та нерухоме майно, залежно від можливості переміщення у просторі:

1) нерухомі речі, до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, наприклад, будинок, садиба тощо. При цьому режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

2) рухомі речі, до яких слід відносити речі, що можна вільно переміщувати у просторі.

Значення цього поділу в тому, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

При віднесенні речей до категорії нерухомості використовують два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний — віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. За першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є неможливим (житлові будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси). Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Державну реєстрацію права власності, зокрема на житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках,здійснюють державні комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації. Порядок даної реєстрації регулює Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р.

Що стосується земельних ділянок, то Земельний кодекс України 2001 р. (ст. 202) передбачає обов'язкове здійснення державної реєстрації земельних ділянок у складі державного реєстру земель. Визначимо, що рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також угоди з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом.

Розділ 3. Цінні папери

Слід зазначити, що об'єктами сучасного цивільного обігу, крім матеріальних речей, є також майнові права, виражені в певних документах, які називають цінними паперами. Вони визнаються об'єктами договорів купівлі-продажу, зберігання, застави та інших правочинів. Згідно зі ст. 194 ЦК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються. Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір - це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Виділяють певні ознаки цінних паперів:

- Це - документ, який посвідчує певне майнове право, яке можна реалізувати шляхом використання паперу;

- Цей документ має суворо формальний характер, тобто повинен мати визначену форму і встановленні реквізити. Цінні папери випускаються на спеціальних бланках з певним ступенем захисту;

- Цінні папери є оборотоздатними документами, тобто можуть переходити від однієї особи до іншої. При передачі цінного папера до нового власника переходять усі права які закріплюються в ньому.

Виділяють такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

ЦК України не виділяє види цінних паперів, однак, аналізуючи чинне законодавство, слід зазначити, що основні з них встановлюються в ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу”¹⁰. До них, зокрема відносять: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання країни; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. Форма цих і інших цінних паперів може бути як документарною, так і бездокументарною.

Права, що посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника). Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі;

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір). Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір). Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання).

Особа, що випустила (видала) цінний папір, та особи, що інкасували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається. Особливості обігу цінних паперів в України додатково регламентуються ЗУ “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”¹¹.

Треба зазначити, що відповідно до ст. 3 ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні можуть випускатися такі цінні папери, як: акції, облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання України, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в статутному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, що акції одного виду дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред’явника.

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів імена яких входять до обов’язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни які вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують),але з додержанням спеціальних правил.

Що ж стосується привілейованих акцій, то порівняно із простими вони дають переважне право на одержання дивідендів, що найчастіше виражається у фіксованому дивіденді, який не залежить від прибутку товариства, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.¹² Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства. Розглянемо такий вид цінного паперу як облігації.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску. Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» в Україні випускають таки види облігацій:

• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

Облігації можуть випускатися іменними на пред’явника, процентними і безпроцентними, та такі, що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Казначейські зобов’язання України - вид цінних паперів на пред’явника, що розміщується виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими або до запитання. Законодавство передбачає видачу як іменних сертифікатів так і сертифікатів на пред’явника.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб’єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17 червня 1992 року введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Приватизаційні папери – це особливий вид державних паперів,які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери як вид цінних паперів можуть бути лише іменними. Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 року, а також іншими законодавчими актами України.

Розглянуті автором види цінних паперів названі в ст.3 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» є вичерпним переліком який здається дещо обмеженим. Загалом у цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів, зокрема це чек, коносамент тощо. Зазначимо, що чек застосовується для здійснення розрахунків в безготівковій формі між юридичними особами та юридичними і фізичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи чи наданні послуги. В свою чергу коносамент є товаророзпорядчим документом, що засвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення.

Таким чином, охарактеризовані документи мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. Автор вважає, що було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів закріпленого Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», а сам перелік зробити більш відкритим.

Розділ 4. Дії та послуги

Об’єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або робіт , що закріплено ст. 177 Цивільного кодексу України . Важливим є розмежування робіт як процесу і безпосереднього результату робіт чи дій. Іноді дослідники ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи, що послуга – це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет. Насправді, результат є самостійним об’єктом цивільних правовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат (матеріального чи нематеріального характеру). Подібне розмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і в переліку об’єктів цивільних прав, запропонованому в ст. 177 ЦКУ. У договорах може йтися також про комплексний предмет, який стосується і речей, і дій. Наприклад, при укладенні договору найму квартири, – об’єктом правовідносин є житло (річ). Але в процесі користування житлом наймачеві надаються різні послуги (наприклад, ремонт жилого приміщення). В цьому випадку об’єктом відповідних правовідносин необхідно визнавати також дії (послуги), здійснення яких наймач може вимагати від наймодавця¹³.

Існує низка нормативних джерел, які регламентують суспільні відносини щодо прав власності, використання і розпорядження результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Серед них Конституція України, Цивільний кодекс України, Закони України «Про власність», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», а також міжнародні акти, ратифіковані ВРУ (Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року) та інші.

До об’єктів цивільних прав належать результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦКУ). Зокрема, продуктами такої діяльності є винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення. Результати творчої діяльності людського розуму оточують нас і на роботі, і в повсякденному житті. Безумовно, кожному з нас доводилося мати справу з творами літератури. Даний об’єкт інтелектуальних прав поряд з іншими підпадає під правову охорону і є складним поняттям, що охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори; лекції звернення, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні й музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наук. Згаданий перелік міститься в ст. 2 Бернської конвенції «Про охорону літературних і художніх творів» 1886 року. Як бачимо з вищенаведеного прикладу, розкриття змісту окремо взятого поняття не вичерпується описом одного об’єкта, а передбачає відображення цілого комплексу відповідних об’єктів¹⁴.

В ЦКУ результати інтелектуальної, творчої діяльності розглядаються як вид нематеріальних благ (глава 15 ЦКУ «Нематеріальні блага»). Однак правова природа цього виду об’єктів цивільних прав є доволі складною, про що свідчить позначення їх як інтелектуальної власності, а також вміщення книги четвертої ЦКУ «Право інтелектуальної власності». У зв’язку з цим більш правильною видається оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об’єкта, який включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо). ЦКУ України у ст. 418 дає визначення поняття права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами.

Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов’язки, але для того, щоб ці результати визнавалися об’єктами цивільних прав, потрібно їх втілення в об’єктивну форму, необхідну для їх сприйняття іншими людьми. Наприклад, картина може бути відображена у полотні, винахід – у схемах. Не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяльності та речі, в яких вони втілені матеріально, як об’єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картину переходить до покупця, у той час як авторське право зберігається за художником, малярем, що створив цю картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об’єктів цивільних прав результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема, твори літератури, науки і мистецтва стають об’єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції – з моменту кваліфікації їх як результатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.

Ще однією особливістю результатів творчої діяльності є те, що для багатьох із них обов’язковою умовою є наявність творчого рівня та новизни. Будь-який новий вид продукції або послуг є втіленням конкретної ідеї чи концепції і з’являється на ринку тільки після цілого ряду доробок, вдосконалень і перетворень, спрямованих на поліпшення його споживчих якостей і конкурентоспроможності. Правовий захист цих удосконалень і перетворень можливий саме завдяки засобам охорони прав інтелектуальної власності.

Законодавчі акти, що визначають та охороняють права інтелектуальної власності складають окрему підгалузь цивільного законодавства – систему правових норм про особисті немайнові і майнові права на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об’єкти, що визнаються й охороняються законом. Один з найважливіших принципів, передбачений чинним законодавством, – принцип непорушності права інтелектуальної власності.

Стаття 420 ЦКУ України дає перелік об’єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону:

- літературні та художні твори;

- комп’ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці¹⁵.

Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов’язком нашої держави. Згідно зі ст. 54 Конституції України, ст. 309 ЦКУ, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Цензура процесу творчості, результатів творчої діяльності заборонена.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого оспорюваного чи порушеного права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні – властиві лише для прав інтелектуальної власності.

Суд може постановити рішення про:

- застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням прав інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

- застосування разового грошового стягнення¹⁶;

- опублікування в ЗМІ відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Підсумовуючи вищесказане, варто визнати, що результати інтелектуальної, творчої діяльності є невід’ємним елементом цивільних правовідносин. Особливу увагу слід приділяти належній правовому регулюванню права власності людини на результати її діяльності та питанню юридичних гарантій щодо реалізації та захисту даного права. Важлива не лише наявність досконалої законодавчої бази, а й належної системи реалізації та дотримання зазначених правових положень. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про власність», об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Це право власності має бути не формальним, а реальним, відповідати дійсному суспільному ладу держави.

Особливість результатів робіт як об'єкта цивільних правовідносин полягає в тому, що до виконання робіт вони існують у нематеріальній формі та об'єктивуються в матеріальну форму після їх виконання. Наприклад, внаслідок будівельного підряду з проекту виникає новий об'єкт — будинок, який має уречевлену форму та може бути відокремлений від процесу.

На відміну від цього, послуга — це дії суб'єктів цивільного обігу, які або взагалі не завершуються певним результатом, а містять корисність у самих собі (діяльність консультаційного, розважального, просвітницького та іншого характеру), або мають такий результат, який не втілюється в матеріальній формі

(медичні, посередницькі, аудиторські та інші послуги).

Розділ 5.Нематеріальні блага

До особливої групи об'єктів цивільних прав відносяться нематеріальні блага. Характерна особливість цієї групи об'єктів полягає в тому, що вони:

1) не мають матеріального (майнового) змісту;

2) невіддільні від особи їх носія;

3) володіють властивістю індивідуалізації самої особи володаря цих прав¹⁷.

До нематеріальних об'єктів цивільних правовідносин належать результати творчої діяльності: твори науки, літератури та мистецтва, винаходи, промислові зразки, корисні моделі тощо. Особливістю цих результатів є обов'язковість наявності певної об'єктивованої форми їх виразу. Окрім цього, для багатьох із них обов'язковою умовою є наявність творчого рівня та новизни.

ЦК України містить правила, направлені на врегулювання і захист нематеріальних благ, які істотно відрізняються від колишнього цивільного законодавства.

Нематеріальні блага розглядаються як різновид об'єктів, з приводу яких можуть виникати цивільні правовідносини. Перелік нематеріальних благ, що юридично захищаються, можна підрозділити на: а) нематеріальні блага, що набуваються громадянами і юридичними особами через народження (створення), і б) нематеріальні блага, що набуваються ними через закон.

Те, що ЦК України дає лише зразковий перелік нематеріальних благ, що користуються цивільно-правовим захистом, дозволяє зробити висновок про те, що об'єктом цивільно-правових відносин може виявитися і не назване ЦК нематеріальне благо. До нематеріальних благ, що набуваються громадянами і юридичними особами через народження (створення), відноситься життя, здоров'я, гідність особи, особиста недоторканність, честь і добре ім'я, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і сімейна таємниця; до нематеріальних благ, що набуваються через закон, - право вільного пересування, право вибору місця перебування і проживання, право на ім'я, інші особисті немайнові права. Як інші нематеріальні права, - право на життя, здоров'я і ін. Особисте немайнове право, що кореспондує нематеріальному благу або що існує окремо від нього, виявляється як би благом другого рівня, а саме життя, здоров'я і ін. є благом, яке передує праву на нього, і в цьому сенсі можуть визнаватися благом першого рівня.

Поняття "Нематеріальне благо" є збірним, таким, що відноситься як до самого "блага", так і до особистих немайнових прав.

Наявністю цих доданків нематеріального блага можна пояснити тим, що в характеристиці відносин, регульованих цивільним законодавством, мовиться, з одного боку, про регулювання, а з іншою, про захист нематеріальних благ, що не слід розуміти як зіставлення регулювання захисту, і навпаки, бо здійснення захисту припускає регулювання, а регулювання може виявитися безглуздим за відсутності захисту.

Блага першого рівня нерозривно пов'язані з самим існуванням особи. Вони об'єктивно існують незалежно від їх правової регламентації і лише у випадках посягань на ці блага потребують правового захисту. Право громадян на захист честі, достоїнства, ділової репутації є їх конституційним правом, а ділова репутація юридичних осіб - однією з умов їх успішної діяльності. Блага другого рівня: право на ім'я, право авторства і інші особисті немайнові права - є суб'єктивними правами, які створюють зміст конкретного правовідношення і тим самим вже врегульованими нормами права. У разі ж порушення цих прав вони користуються правовим захистом.

Правовідношення, елементом якого є суб'єктивне право особи на нематеріальне благо, є абсолютним, оскільки правомочному суб'єктові протиставляються абсолютно всі, зобов'язані утримуватися від порушення цього права. Проте у разі його порушення воно набуває характеру відносного правовідношення.

Для обох складових "нематеріальних благ" характерними виявляються, принаймні, дві нерозривно зв'язані між собою ознаки. Це:

1) відсутність матеріального (майнового) змісту;

2) нерозривний зв'язок з особою носія, що зумовлює невідчужуваність і непередаваність цього блага.

Невідчужуваність нематеріальних благ не виключає того, що їх здійснення і захист можуть бути доручені третім особам, наприклад, позови про захист честі і гідності неповнолітніх можуть пред'явити їх законні представники.

Відсутність економічного змісту нематеріального блага, його нерозривний зв'язок з особою носія є необхідними, але не винятковими ознаками. Будучи невіддільним від особи носія даного нематеріального блага, наявність цього блага індивідуалізує, робить неповторною саму особу носія. Нематеріальні блага характеризують суспільний стан їх володаря і є його невід'ємним, хоча і схильним змінам, якістю протягом всього періоду його існування. Нематеріальні блага існують без обмеження терміну їх дії.

Слід, втім, відзначити, що обидві ці ознаки певною мірою носять умовний характер. Утиск нематеріальних благ може мати для їх носія вельми відчутні наслідки економічного характеру. Так, підрив ділової репутації юридичної особи або індивідуального підприємця може викликати відтік клієнтури, посилювання умов надання кредиту і так далі. З іншого боку, ділова репутація, що склалася, служить гарантом того, що особа, що займається підприємницькою діяльністю, залишиться на плаву і тоді, коли її справи тимчасово похитнулися. Що ж до іншої ознаки нематеріальних благ, а саме невіддільності від їх носія, то і їх значення не слід перебільшувати. Багато з них спочатку призначений до того, щоб циркулювати в цивільному обороті і приносити прибуток. Це відноситься, зокрема, до такого нематеріального блага, як інтелектуальна власність.

Особливими об'єктами цивільно-правових відносин є особисті немайнові блага — невіддільні від особи носія, такі, що не мають економічного змісту, блага, що визнані та охоронювані чинним цивільним законодавством. До особистих немайнових благ належать: життя, здоров'я; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. При цьому слід зазначити, що окремі з них (життя і здоров'я людини та її честь і гідність, недоторканність і безпека) визнано в Україні найвищою соціальною цінністю.

Специфічна підстава виникнення особистих немайнових прав на нематеріальні блага не через юридичний факт, а безпосередньо на підставі вказівки закону.

Зміст особистого немайнового права не включає, за загальним правилом, здійснення позитивних цивільно-правових дій, хоча правомочний суб'єкт на свій розсуд використовує ті, що належать йому особисті нематеріальні блага. Зобов'язані особи повинні утримуватися від порушення відповідного блага, наприклад, від вторгнення в особисте життя громадянина, від неправомірного використання найменування юридичної особи (імені громадянина). Разом з тим не допускається використання що належить громадянинові (юридичній особі) прав виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Особливість здійснення особистих немайнових прав полягає в тому, що законом визначаються не межі реалізації нематеріальних благ правомочною особою, а встановлюються межі втручання сторонніх осіб в особисту сферу і, якщо ці межі порушуються, допускається застосування примусових заходів до їх відновлення. При встановленні меж поведінки правомочних і зобов'язаних осіб істотного значення набувають норми моралі¹⁸.

Особисті нематеріальні блага представляють самостійну цінність для їх носія і існують незалежно від ступеня і характеру їх правового врегулювання. Останніми роками під впливом багатьох чинників економічного, політичного, міжнародно-правового характеру розширена правова регламентація особистих немайнових відносин і розширений перелік нематеріальних благ, що підлягають захисту цивільно-правовими способами.

До нематеріальних об'єктів також належить інформація — документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі. В сучасних умовах інформація стає товаром. Її особливостями є те, що вона є благом нематеріальним та не зводиться до свого матеріального носія, підлягає моральному старінню та необмеженому тиражуванню, поширенню, має різноманітні форми фіксації.

Висновок

Проблема поняття, змісту, класифікації і аналізу інших сторін об'єктів правовідносин має важливе значення, оскільки лише наявність об'єкта права викликає необхідність виникнення і здійснення самих правовідносин. Відсутність об'єкта права позбавляє сенсу існування будь-яких правовідносин. У суспільстві немає і не може бути правовідносин не тільки безсуб'єктних, а й безоб'єктних.

Отже, цивільні правовідносини - це врегульо­вані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та осо­бисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридично рівними но­сіями суб’єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечуєть­ся можливістю застосування засобів дер­жавно-примусового впливу.

В даній дипломній роботі вивчено питання «Об’єкти цивільних правовідносин». Згідно основної мети автор здійснив розгляд та комплексне дослідження специфіки об’єктів цивільних прав. При написанні дипломної роботи автор звертався до правової літератури, Законів України та авторських статей правового характеру.

Проблема загального визначення поняття «об'єкт правовідносин» завжди привертала увагу дослідників і була предметом дискусій. Намагаючись знайти оптимальне і адекватне рішення і відповісти на загальне питання, що таке об'єкт права, багато з авторів висловлюють не тільки відмінні точки зору, а й ті, що доповнюють одна одну.

У юридичній літературі існують різні трактування об'єкта правовідносин. Проте у ході тривалої дискусії склалися в основному дві концепції — моністична і плюралістична. Згідно з першою з них об'єктом правовідносин можуть виступати тільки дії суб'єктів, оскільки саме дії, вчинки людей підлягають регулюванню юридичними нормами, і лише людська поведінка здатна реагувати на правовий вплив. Звідси у всіх правовідносин єдиний, загальний об'єкт. Згідно з другою, реалістичнішою позицією, об'єкти правовідносин настільки різноманітні, наскільки різноманітні правовідносини, що регулюються правом.

Узагальнюючи тему роботи слід сказати, що саме поняття «об’єкт права» в правовій літературі вживається в різних значеннях. По – перше про об’єкт права говорять як про елемент правовідносин, по – друге як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку ми розглянули об’єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин. Тому зазначу, що під об’єктами цивільних прав розуміють будь-які матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Також об’єкти цивільних прав можуть бути визначені як матеріальні, та (або) нематеріальні блага з приводу яких складаються цивільні правовідносини. Класифікація об’єктів цивільних прав можлива за різними підставами, проте виділяють класифікації об’єктів цивільних прав за двома критеріями: залежно від характеру благ; залежно від оборотоздатності об’єктів цивільних прав.

Я вважаю, що в дипломній роботі достатньо розкрито специфіку об’єктів цивільних правовідносин та надано повні визначення відносно їх класифікації.

Список використаної літератури

Нормативно-правові акти: 1.Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року. 2. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ст. 3, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 47, 12 липня 2001 р., N 2658-III 3. «Про право власності на окремі види майна»: Постанова ВР України від 19.06.1992 р. // ВВРУ. – 1992. - №35. - Ст.517.

4. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р. // ВВРУ. – 1991. - №38.

5. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10.12.1997 р. // ОВУ. – 1997. - №52.

Вітчизняна науково-навчальна література: 1. Антонов, В. N4. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право [Текст] / В. М. Антонов. - К.: КНТ, 2006. - 520 с.

2. Борисова, В. І. До чинників, що характеризують цивільне право України як галузь приватного права [Текст] / В. І. Борисова // Вісн. Акад. прав, наук України. - 2005. - № 2. - С. 105-116.

3. Вінник, О. М. Науково-практичний коментар Закону України "Про акціонерні товариства" [Текст] / О. М. Вінник. - К.: Юрінком Інтер, 2009. -312с.

4. Гриньча, А. Б. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права спільної власності фізичних осіб [Текст]: монографія / А. Б. Гриньча. -Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. - 176 с.

5. Енциклопедія цивільного права України [Текст] / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; відп. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2009.

6. Жиллікова, О. В. Договори в сфері реалізації авторських прав на музичний твір [Текст] / О. В. Жил інкова. - X.: Ксилон, 2008. -212 с.

7. Заіка, Ю. О. Спадкове право в Україні: Становления і розвиток [Текст]: монографія / Ю. О. Заіка. - 2-ге вид. - К.: КНТ, 2007.-288 с.

8. Заіка О.Ю. Українське цивільне право – К.,«Істина»,2005-187с. 9. Коссак, В. М. Право інтелектуальної власності [Текст] / В. М. Коссак, І. Є. Якубівський. - К. : Істина, 2007. - 208 с.

10. Крижна, В. М. Право інтелектуальної власності України [Текст] : конспект лекцій / В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна. - X.: Нац. юрид. акад. України, 2008.- 112 с.

11. Кучеренко, І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права [Текст]: монографія /1. М. Кучеренко.- К.: ІДІП ім. В. М. Корецького НАНУ, 2004. - 328 с.

12. Майданик, Р. Наука цивільного права України: поняття, предмет, методологія [Текст] / Р. Майданик // Про українське право: часоп. каф. теорії та історії держави і права Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка/за ред. І. Безклубого. - К.: Грамота, 2009. - Чис. IV. - С. 100-111.

13. Майданик, Р. Співвідношення галузей публічного і приватного права [Текст] / Р. Майданик // Юрид. вісн. України. -2010. -№ 13-14.

14. Матвеев, Г. К. Економічна реформа та кодифікація цивільного законодавства (До історії багаторічної дискусії) [Текст] / Г. К. Матвеев // Вибране / упоряд. В. І. Кисіль. - К.: Україна, 2008. - С. 264-273.

15. Матвеев, Г. К. Підстави цивільно-правової відповідальності [Текст] / Г. К. Матвеев // Вибране / упоряд. В. І. Кисіль. - К. : Україна, 2008. -С.20-263.

16. Мічурін, Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (Загальні положення) [Текст]: монографія / Є. О. Мічурін. - X.: Юрсвіт, 2007. - 220 с.

17. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. / Н. С. Кузнецова, І. О. Дзера, В. М. Коссак та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. -3-тє вид., переробл. і допов. -К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т. 1. - 832 с.

18. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. / О. О. Кот, Т. В. Боднар, С. І. Шимон та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т. 2. - 1088 с.

19. Первомайський, О. О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах [Текст] / О. О. Первомайський. - X.: Страйд, 2005. - 184 с.

20. Право інтелектуальної власності [Текст]: акад. курс : підруч. для студ. вузів / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін.; за ред. Л. Орлюк, О. Д. Святоцького. - 2007. - 696 с.

21. Право інтелектуальної власності України [Текст]: конспект лекцій / авт. : В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна ; за ред. В. І. Борисової. - X. : Нац. юрид. акад. України, 2008. - 112 с.

22. Правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, галузеві аспекти [Текст]: монографія / кол. авт.: О. П. Орлюк, О. Д. Святоцький, Т. С. Демченко та ін.; кер. авт. кол., наук. ред. О. П. Орлюк. - К.: Авокадо, 2006. - 416 с.

23. Примак, В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб [Текст]: монографія / В. Д. Примак. - К.: Юрінком Інтер, 2007.-432 с. 24. Розгон, О. В. Межі та обмеження права власності [Текст] / О. В. Розгон. - X.: Страйд, 2006.-115с.

25. Ромовська, 3. Українське цивільне право [Текст]: підручник / 3. Ромовська. - К. : Прав, єдність, 2009. - 500 с.

26. Ромовська З.Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.-358с.

27. Сивий, Р. Б. Приватне (цивільне) право в системі права України [Текст]: монографія / Р. Б. Сивий. - К.: КВІЦ, 2006. - 214 с.

28. Стаття «Інформація як нематеріальне благо та захист інформаційних прав згідно з Цивільним кодексом України», О.В. Кохановська, кандидат юридичних наук, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

29. Стаття «Інформація як нематеріальне благо та захист інформаційних прав згідно з Цивільним кодексом України», О.В. Кохановська, кандидат юридичних наук, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

30. Стефанчук, Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) [Текст] : монографія / Р. О. Стефанчук ; відп. ред. я. М. Шевченко. -Хмельницький : Вид-во Хмельниц. ун-ту упр. та права, 2007. - 626 с.

31. Стефанчук, Р. О. Цивільне право України.: навчальний посібник – К.: «Прецендент»,2005.-147 с.

32. Судова практика Верховного Суду України у цивільних справах [Текст] / упоряд. А. Г. Ярема, Л. В. Сидорова ; за заг. ред. А. Г. Яреми. - К. : Концерн "Ін Юре", 2007. - 960 с. 33. Томаров, И. Е. К вопросу о природе и системе объектов гражданских правоотношений и объектов интеллектуальных правоотношений [Текст] / И. Е. Томаров // Альм, цивилистики: сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. -Киев : Алеута : КНТ : Центр учеб. лит., 2009. - Вып. 2. - С. 78-95.

34. Харитонов, Є. О. Цивільні правовідносини [Текст] : навч. посіб. / Є. О. Харитонов, О. I. Харитонова. - К.: Істина, 2008.-304 с.

35. Цивільне право України [Текст]: підручник : у 2 кн. Кн. 1 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 736 с.

36. Цивільне право України [Текст]: підручник : у 2 кн. Кн. 2 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 640 с.

37. Цивільне право України [Текст]: підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін.; за заг. ред. В. І. Борисовой І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004.-Т. І.-480с.

38. Цивільне право України [Текст]: підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с.

39. Цивільне право України [Текст]. Ч. 1 / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін.; за ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. - X.: Право, 2000. - 368 с.

40. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання [Текст] : підручник / С. С. Бачкова. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка та ін. ; за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К.: КНТ, 2006.-498 с.

41. Цивільне право України. Загальна частина [Текст]: підручник /1. А. Бірюков, Ю. О. Заіка, В. С. Гопанчук та ін. ; за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К.: КНТ, 2006. - 480 с.

42. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2006. -ТІ: Загальна частина. - 696 с.

43. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, ІО. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2006. - Т. 2 : Особлива частина. - 520 с.

44. Цивільне право України: авт. Панченко М.І. Навч. посіб. — К.: Знання, 2005.-198с.

45. Цивільне право України:авт.. Мазур О.С. Навч. посіб. К.: Ун-т "Україна", 2005.-221с.

1 Цивільне право України [Текст]: підручник : у 2 кн. Кн. 2 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 640 с.

2 Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2005р.,170с.

3 Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ст. 3, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 47, 12 липня 2001 р., N 2658-III

4 «Про право власності на окремі види майна»: Постанова ВР України від 19.06.1992 р. // ВВРУ. – 1992. - №35. - Ст.517.

5 Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2005р.,122с.

6 Зорислава Ромовська Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.,67С.

7 Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2005р.,174с.

8 Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року. № 435- ІV

9 Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2005р.,133с.

10 Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р. // ВВРУ. – 1991. - №38.

11 Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10.12.1997 р. // ОВУ. – 1997. - №52.

12 Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2005р.,97с.

13 «Цивільне право України», авт. Панченко М.І. Навч. посіб. — К.: Знання, 2005.,161с.

14Стаття «Інформація як нематеріальне благо та захист інформаційних прав згідно з Цивільним кодексом України», О.В. Кохановська, кандидат юридичних наук, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

15 Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року. Поточна редакція Цивільного кодексу України від 1 січня 2010 року на підставі Закону України 1568-17 від 25 червня 2009 року.

16 Стаття «Інформація як нематеріальне благо та захист інформаційних прав згідно з Цивільним кодексом України», О.В. Кохановська, кандидат юридичних наук, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

17 Цивільне право України:авт.. Мазур О.С. Навч. посіб. К.: Ун-т "Україна", 2005.,102с.

18 Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2005р.,73с.