2.2. Демографічні фактори та оцінка трудових ресурсів як умова розвитку регіонального туристичного ринку

Туризм як специфічний вид діяльності охоплює безліч галузей економіки, починаючи з будівництва і закінчуючи транспортними перевезеннями. Досить важко дати точну оцінку чисельності працівників, зайнятих у сфері туризму. Крім того, туризм підтримує різноманітні зв'язки з підприємствами інших секторів економіки: сільськогосподарськими підприємствами, заводами з виробництва транспортних засобів, меблевими фабриками та ін.

До групи соціально-економічних туристичних ресурсів належать географічне положення, транспортна доступність, рівень економічного розвитку та добробуту суспільства, стандарти обслуговування, організація туристичного господарства, кількість зайнятих у галузі тощо.

Зростання обсягів туризму впливає позитивно на економіку країв, створюючи додаткові робочі місця, сприяючи розвитку малого підприємництва. Доведено, що вплив туризму на зайнятість стає визначальним для багатьох країн, які головно залежать від цього сектору економіки. Так, економіка Ізраїлю страждає через значне скорочення туристського потоку, безробітними стали сотні висококваліфікованих гідів-перекладачів, закриваються кафе, перукарні, порожніють готелі. Досить напруженою є ситуація й у Єгипті, де зберігається загроза терористичних актів. У таких країнах діяльність понад 50 % працездатного населення прямо чи опосередковано пов'язана з туризмом. На відміну від невеликих держав, у великих індустріальних країнах у туристичній сфері зайнято лише 5% працездатного населення. Однак зі зростанням значення туризму, збільшенням туристського потоку, розширенням будівництва готелів та інших об'єктів інфраструктури туризму ця цифра збільшується." Наприклад, Німеччина ще кілька десятиліть тому не була настільки популярною серед туристів, тепер же за відвідуваністю вона входить у першу десятку. Саме тому всі великі міста Німеччини — Берлін, Мюнхен, Гамбург — буквально вкриті мереживом риштувань.

Під час туристичного сезону кількість зайнятих у туристичній сфері також зростає, значною мірою за рахунок молоді, студентів, які, крім заробітку, бажають удосконалити свої знання іноземної мови.

Зайнятість характеризується як кількісними, так і якісними показниками, до яких належать рівень кваліфікації працівників, зайнятих у туризмі. У туризмі здебільшого використовується низькокваліфікован праця: швейцари, підношувачі багажу, покоївки, кур'єри та ін., але водночас існують спеціальності, що вимагають високої кваліфікації: гід-перекладач, шеф-кухар, менеджер.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка по своїх вікових, фізичними, освітніми даним відповідає діяльності туристичної сфери. Слід розрізняти трудові ресурси реальні (працівники, зайняті в туристичній індустрії) і потенційні (ті, що коли можуть бути залучені до роботи в туристичній сфері).

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і (чи) що мають досвід практичної роботи.

Персонал підприємства формується і змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. До внутрішніх відносяться: технологія і організація виробництва туристичного продукту, характер послуг і тому подібне. До зовнішніх - демографічні процеси, юридичні і моральні норми суспільства, характер ринку праці і тому подібне. Характеристика зовнішніх чинників свідчить про кількісні і якісні параметри трудових ресурсів.

Враховуючи, що робота туристичних підприємств - сезонна і багато фірм поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, усіх працівників ділять на дві групи: персонал основної діяльності і персонал неосновної діяльності.

Відповідно до характеру функцій, які виконуються, персонал підприємства ділиться на чотири категорії: керівники, фахівці, службовці, робітники.

Керівники - це працівники, що обіймають керівні посади в підприємстві і структурних підрозділах. До них відносяться директори, менеджери, завідувачки, головний бухгалтер, а також їх заступники.

Фахівцями вважаються працівники, які виконують спеціальні туристичні, інженерно-технічні, економічні і інші роботи: екскурсоводи, інженери, економісти, бухгалтери, юристи, адміністратори та ін.

До службовців відносяться працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування і тому подібне (зокрема - це секретарі, принтери, діловоди, агенти, стенографісти, архіваріуси).

Робітники - персонал, безпосередньо причетний до створення і надання послуг, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів і т.д. Це працівники ресторанів, готелів, установ відпочинку, транспортних засобів, охоронці, прибиральниці, кур'єри та ін.

Персонал туристичного підприємства можна класифікувати по професіях і спеціальностях, рівню кваліфікації працівників і так далі. Кожна галузь, у тому числі і туристична, має тільки їй властиві професії і спеціальності, наприклад, екскурсоводи, перекладачі, гіди. В той же час у сфері туризму близько половини персоналу працює по загальних професіях і спеціальностях. Це бухгалтери, економісти, механіки, водії і т.д.

Рівень кваліфікації керівників, фахівців і службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на певній посаді. Виділяють фахівців вищої кваліфікації (працівники, що мають вчені ступені і звання), фахівців вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою і значним практичним досвідом), фахівців середньої кваліфікації (працівники з середньою спеціальною освітою і деяким практичним досвідом), фахівців-практиків (працівники, що обіймають відповідні посади, але не мають спеціальної освіти).

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства разом з іншими (стать, вік, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур.

Для ефективного управління підприємством важлива не проста констатація чисельності окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними. І якщо в структурі промислового підприємства 18% складають керівники, фахівці і службовці, а 82% - робітники, то в структурі туристичного підприємства - 60% - це керівники, фахівці, службовці, а 40% - робітники.

Отже при формуванні туристичного ринку на певній території велике значення має трудовий ресурс.

Для готельного і ресторанного секторів, а також для індустрії туризму в цілому Міжнародна організація праці виділяє серію загальних характеристик, що стосуються зайнятості.

- Високий відсоток працівників, зайнятих неповний робочий день.

- Високий відсоток тимчасових працівників.

- Значну кількість жіночого персоналу мають контракти на неповний робочий день (більше 50% в готельному і ресторанному секторах в Бельгії, Франції, Швейцарії, Австралії).

- Невелика кількість жінок, що знаходяться на відповідальних посадах.

- Значна присутність (у країнах, що розвиваються) іноземного персоналу в основному на відповідальних посадах.

- Велика кількість малокваліфікованої молоді і студентів, що працюють по тимчасових контрактах.

У таблиці. 2.1 представлені дані по зайнятості в туристському секторі по відношенню до загальної зайнятості в деяких країнах світу.

Таблиця 2.1.

Зайнятість в туристичному секторі

Країна	Відсоток зайнятості
Колумбія	25,1
Італія	21,1
Іспанія	20,2
Греція	17,6
Франція	17,1
Туреччина	8,7

Слід виділити основні проблеми, що стоять на шляху до розвиненої освітньої системи у сфері туризму, :

- - стихійне зростання туристської діяльності в більшості країн і його неузгодженість з іншими видами діяльності;

- - велика кількість середніх, малих і сімейних підприємств;

- - сезонність туристської діяльності, різноманітність послуг, що надаються, і ряд інших проблем.

Вимоги до курсів загального і професійного навчання, їх тривалість, обсяг спеціальних теоретичних і практичних знань залежать від рівнів підготовки : елементарного, середнього і просунутого (вищого). Гармонізація підготовки фахівців сфери туризму і готелів є однією з цілей Європейського союзу.

З відомих учбових закладів Європи, готуючих фахівців для туризму, велика частина доводиться на середні професійні школи, ліцеї і коледжі ресторанного господарства Англії, Франції, Бельгії і Голландії. Основний акцент при навчанні в середніх спеціальних учбових закладах робиться на набуття практичного досвіду роботи в готелях і ресторанах на базі основної загальної освіти (тривалість навчання складає 10-12 років). Здобуття спеціальної професійної туристської освіти з отриманням сертифікату про привласнення кваліфікації вимагає додаткового (від 4 до 8 років) навчання. Загальні спеціальні знання включають такі дисципліни, як економіка, іноземна мова, бізнес, бухоблік, юриспруденція, соціально-психологічні знання, специфічні технології менеджменту і ряд інших, з трьома рівнями підготовки. При цьому рівень необхідних спеціальних знань залежить від займаної посади або вибраної професії.

Збірка матеріалів Європейського центру професійного утворення (CEDEFOP European Centre for the Development of Vocation Training) "Професії в туристському секторі" ("Occupations in the tourist sector"), випущений в Берліні в 1994 р.. Він містить порівняльний аналіз професій персоналу, вживаних у сфері туризму, готельного і ресторанного господарства в дев'яти державах Європейського союзу: Бельгії, Німеччині, Данії, Іспанії, Франції, Греції, Італії, Португалії і Великобританії. Структура і функції індустрії туризму представлені на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Структура і функції індустрії туризму (по CEDEFOP)

Принципова схема кадрового забезпечення туристичної сфери включає дві паралельні системи підготовки кадрів: а) спеціалізовану; б) масову.

Спеціалізована система націлена на підготовку кадрів для туристської галузі: в турбізнесі, готельному господарстві, на підприємствах, що надають додаткові послуги туристам.

Масова система готує кадри для всього національного господарства і підготовлені там спеціалісти залучаються в тому числі й в туризм (наприклад, економісти, бухгалтери, юристи, інженери тощо).

Кожна з цих систем має три рівня підготовки кадрів відповідної кваліфікації: виконавчий, який забезпечується професійними училища ми, курсами і націлений на отримання випускниками навичок безпосереднього виконання послуги; управлінсько-виконавський - технікуми, коледжі, інші середні спеціальні заклади; управлінський - вузи, система другої освіти. На кожному з цих рівнів і в кожній з систем наявні постійні й сезонні кадри, які також потребують певної системи підготовки: від початкової технологічної (водії, продавці, виконавці окремих видів послуг) до професійно-орієнтованої (екскурсоводи, перекладачі, турагенти).

Як бачимо, зазначена схема має диверсифіковану структуру, що відтворює динамічність галузі і спрямована на задоволення доволі змінних потреб населення. Якість послуг, якість обслуговування є складовими якості турпродукту, і великою мірою визначаються якістю підготовки кадрів, їх здатністю не тільки вирішувати різноманітні виробничі питання, а й вмінням спілкуватися зі споживачами.

В Україні підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за сферою прикладання праці. Спеціалізована середня фахова освіта надавалась Київським технікумом готельного господарства з підготовки спеціалістів середньої ланки для готельного господарства. Методистів-організаторів туристсько-екскурсійної справи готували на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перепідготовкою кадрів для різних сфер туристичної діяльності опікувалась система профспілок. Різноманітні курси, розраховані на спеціалістів з середньою та вищою освітою, готували екскурсосводів та гідів-перекладачів. В цілому ж кадрова політика в галузі не була систематичною і цілеспрямованою, що позначалось на якості обслуговування туристів. Розбудова індустрії туризму потребувала кваліфікованих спеціалістів по всьому спектру спеціальностей, що викликало розвиток в країні системи підготовки кадрів для туризму. Ця система охоплює підготовку кадрів всіх управлінських рівнів, в тому числі спеціальна фахова освіта для туристичної галузі здійснюється майже в 60 навчальних закладах різного рівня акредитації, половина з них - вищі навчальні заклади, що надають кваліфікацію бакалавра, спеціаліста і провадять набір магістрів на відповідні спеціальності (Картосхема «Україна. Індустрія туризму»).

Маючи на меті якісну фахову підготовку на основі узгодженої політики в сфері підготовки кадрів більшість навчальних закладів в середені 90-х років XX ст. утворили Асоціацію працівників навчальних закладів України туристичного і готельного профілю, яка ввійшла до складу відповідної структури ВТО. У 2000 р. в Україні чисельність працівників туристичної галузі становила 113,3 тис. осіб, а з урахуванням сезонності та мультиплікаційного ефекту зайнятості в цій сфері було створено 1,86 млн. робочих місць, тобто майже кожне 25 робоче місце в країні пов'язане з туризмом. Входження України в світовий туристичний процес потребує відповідного кадрового забезпечення, оскільки рівень обслуговування в туризмі великою мірою залежить від рівня підготовки працівників. Це є специфічною рисою галузі, комплексність обслуговування в якій передбачає не тільки значну частку ручної праці, а й значний обсяг міжособових контактів. Комунікаційна складова туристичної послуги забезпечується персоналом практично на всіх стадіях обслуговування і є потужним чинником аквізиції туристів. Динамічність галузі (технологічні, маркетингові, інформаційні та інші інновації) потребує відповідної динамічної системи підготовки кадрів, здатних працювати на рівні світових і європейських стандартів.