3. Форми безготівкових розрахунків.

Визначення поняття форм або видів безготівкових розрахунків відсутнє на рівні законодавства України. Тому поняття вказаної категорії ми можемо вивести лише із змісту чинного законодавства, в якому «форми безготівкових розрахунків» вживаються в досить різних значеннях.

В статті 341 Господарського кодексу зазначається, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються в міжнародній банківській практиці.

Водночас, у Цивільному кодексі поняття «форми безготівкових розрахунків» відсутнє як таке. Натомість, вживається поняття «види безготівкових розрахунків». Відповідно до статті 1088 Цивільного кодексу України, яка має назву «види безготівкових розрахунків», при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони в договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Стаття 4 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», яка має назву «форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу», підтримує позицію Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної статті, для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цим же шляхом пішла й інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», згідно з пунктом 1.2 якої встановлюються загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, законодавством визначаються дві форми розрахунків — безготівкові та готівкові розрахунки. Безготівкові розрахунки поділяються на види. З огляду на зазначене, а також беручи до уваги ту обставину, що зміни до Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» були внесені після прийняття Господарського кодексу України, колізію між статтею 341 Господарського та статтею 1088 Цивільного кодексу слід вирішувати на користь останньої. Отже, видами безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

4. Поняття, види та порядок оформлення розрахункових документів, які використовуються при проведенні безготівкових розрахунків.

Розрахункові документи - це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними та фізичними особами і містять письмове доручення (чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

а) назву документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

в) назви платника та одержувача коштів, їх ідентифікаційні коди, номери рахунків в установах банків;

г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

д) суму платежу цифрами та літерами,

є) призначення платежу;

є) на першому примірнику - відбиток печатки та підписи осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету),

з) суму податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

У разі, якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Банк платника приймає документи від клієнта протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня.

Розрахунки за документами, які надійшли після завершення операційного дня, банк здійснює наступного дня.

До основних правил роботи з розрахунковими документами в банках відносяться:

■ Кошти списуються з рахунку платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа.

■ Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів банки виконують у межах залишків коштів на початок операційного дня, у разі технічної можливості врахування поточних надходжень коштів на рахунки клієнтів протягом операційного дня, можуть здійснювати платежі за їх дорученнями з урахуванням цих сум.

■ Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках меморіальний ордер.

■ Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного часу, який регламентується режимом роботи банку.

■ Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня.

■ Розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

■ На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа проставляється у правому нижньому куті.

■ У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проведення його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті може не проставлятися.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Розрахунки платіжними дорученнями — одна з найпошире­ніших форм безготівкових розрахунків у господарському обо­роті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовуються в розрахунках за найрізноманітнішими платежами.

Платіжні доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується. Платіжні доручення в Україні засто­совуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані по­слуги); в порядку попередньої оплати; для перерахування підпри­ємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків; в інших випадках за згодою сторін.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком до­ручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому ра­хунку. При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпе­чення погашення зазначеної заборгованості або погасити її без­посередньо з додаткового рахунку.

Платіжна вимога-доручення – це вимога отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому розрахункових та відвантажувальних документів та вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунко­вий документ, який складається з двох частин: верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); нижня частина — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку певну суму одержувачу.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і над­силається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк плат­ника. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник запов­нює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20 календарних днів з дня виписування. День запов­нення платіжної вимоги-доручення не враховується. Банк прий­має до оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, встановлених законом, а саме: на підставі виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій. Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків боржника.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання коштів і правильність даних, внесених до платіжної вимоги. Платіжні вимоги на примусове списання коштів банки приймають до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами.

Наступною правовою формою безготівкових розрахунків є розрахунки чеками.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. При розрахунках чеками ви­никають правові відносини між трьома суб'єктами. Це: чекода­вець — юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його; чекодержатель — підприєм­ство, яке є отримувачем коштів за чеком; банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком України. Із дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) мо­жуть бути виготовлені комерційними банками самостійно з дот­риманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок. Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який ви­дається для разового розрахунку фізичній особі, — три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек включає:

1. назву «розрахунковий чек»;

2. назву (для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чеко­давця, дані його паспорта або документа, що його замінює) влас­ника чекової книжки та номер його рахунку;

3. назву банку-емітента і його номер МФО;

4. ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єди­ним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб – ідентифікаційні номери;

5. назву чекодержателя;

6. доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

7. призначення платежу;

8. число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

9. підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без вико­нання. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день випису­вання чека не враховується). Якщо закінчення строку для пред'яв­лення чека припадає на неробочий день, то останнім днем стро­ку вважається наступний за неробочим робочий день.

Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих послуг. За­бороняється передавання чекової книжки (розрахункового чека) її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізич­ної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає власником чека. Видача розрахун­кових чеків на пред'явника не проводиться.

Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готів­кою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунко­вим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж 20 відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Розрахунки чеками здійснюються таким чином: покупець на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку, для чого банк-емітент депонує певні грошові кошти (ліміт чекової книж­ки), а одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек, який він здає в установу банку, яка його обслуговує, при цьому банк зараховує суму, вка­зану в чеку, на рахунок постачальника. Одночасно ця сума спи­сується з рахунку покупця, на якому вона була депонована.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією правовою фор­мою безготівкових розрахунків, якщо це передбачено умовами договору на розрахунково-касове обслуговування.

Внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обме­женої платоспроможності більшості комерційних банків розра­хунки чеками зараз в Україні не дуже поширені, особливо по­рівняно із західними країнами, де чек є основною формою без­готівкових розрахунків.

Наступною правовою формою безготівкових розрахунків є розрахунки акредитивами.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені това­ри, виконані роботи та надані послуги, а також надати повнова­ження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

При розрахунках акредитивами в правові відносини вступа­ють такі суб'єкти:

• заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

• банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своє­му клієнту;

• бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставле­ний акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

• виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий — акредитив, при якому для здійснення пла­тежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

б) непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасо­вої відсутності коштів на рахунку платника, гарантується бан­ком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відкличним або безвідкличним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передба­чених договором, дострокової відмови банку-емітента від гаран­тування платежів за акредитивом). Усі розпорядження про змінення умов відкличного акредитива заявник може надати бенефіціа­ру тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не має права прий­мати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива. Виконуючий банк зобов'язаний оплатити документи, які відпо­відають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути зміне­ний або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про змінення умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вно­сить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.

Порівняно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу України є вексель. Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Іншими словами: вексель - це цінний папір, який є засобом оформлення кредиту, що надається в товарній формі продавцями покупцям шляхом відтермінування оплати за продані товари. Вексельний обіг на території України запроваджений Постановою ВРУ «Про застосування векселів у господарському обігу України» від 17.06.1992 р. Особливості обігу векселів в Україні визначає ЗУ «Про обіг векселів в Україні» від 5.04.2001 р.

Векселі бувають двох видів:

■ звичайний, простий (соло-вексель);

■ переказний (тратта).

Простий вексель - це свідоцтво, що містить у собі письмове безумовне зобов'язання боржника сплатити визначену суму грошей своєму кредитору. Соло-вексель векселедавець може передати іншій особі з допомогою спеціального напису - індосаменту, передавального напису на векселі або на іншому цінному папері, що засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи.

Переказний вексель (тратта) - це документ, що містить письмову вказівку векселедержателя (трасанта) особі, на яку виставлений вексель, - платнику (трасату) сплатити визначену суму грошей пред'явнику векселя або особі, вказаній у векселі (ремітенту), через визначений термін або за вимогою. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Вексель є наказом боржникові (трасату) про сплату у визначений термін певної суми третій особі.

Особливою формою безготівкових розрахунків є інкасове доручення. Інкасове доручення – це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безперечного) стягування коштів. Інкасове доручення складають на бланку платіжної вимоги, на якому замість надпису «платіжна вимога» робиться надпис «інкасове доручення».

Новою прогресивною формою безготівкових розрахунків є платіжні картки. Відповідно до Положення Правління НБУ «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» від 4.11.2010р. застосовується система розрахунків з використанням карток та їх емісія.

Платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків, через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Банківські платіжні картки бувають таких видів:

— власна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;

— корпоративна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;

— дебетна БПК, яка надає можливість розпоряджатися картковим рахунком у межах залишків коштів на ньому;

— кредитна БПК, яка надає можливість здійснювати операції за дебетом карткового рахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Учасником такої платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірно-правові відносини з членами платіжної системи, тобто з юридичними особами, що одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування (еквайринг) і відповідно до законодавства України мають право здійснювати на території України зазначені операції.

Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору про відкриття картрахунка, за винятком наперед оплачених платіжних карток, що можуть продаватися емітентами без обов’язкового оформлення Договору в письмовій формі. Емісія платіжних карток у межах України провадиться виключно банками, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій.

Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються НБУ відповідно до вимог законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія, ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, де ця картка застосовується.

Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну Картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.