- •5. Становлення соціології як самостійної науки. Р.Арон про етапи розвитку соціологічної думки.
- •10.Соціологічна спадщина п.Сорокіна, його праця "Соціальна і культурна динаміка".
- •11.Сучасна закордонна теоретична соціологія та її ведучі концепції.
- •13. Становлення емпіричної соціології у першій половині хх ст.
- •22.Основні соціологічні підходи до розуміння суспільства. Робота н.Лумана "Соціальні системи".
- •26. Інформаційне суспільство. Д.Белл і його робота "Грядущее постиндустриальное общество".
- •28.Природа і сутність соціальної нерівності.
- •29.Теорії соціальної диференціації суспільства.
13. Становлення емпіричної соціології у першій половині хх ст.
Емпірична соціологія – напрямок соціології, який виникає на початку ХХ ст. у США, метою якого є ретельний аналіз соціальної дійсності й розробка на його основі практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення різних сфер суспільного життя.
Одночасно з теоретичною соціологією з'являється і розвивається емпірична соціологія як специфічна галузь соціологічних досліджень, якій притаманні особливі тенденції і логіка розвитку. Її становлення пов'язане зі спробами подолання надмірного теоретизування і з необхідністю рішення практичних задач у сфері управління соціальними процесами.
Емпірична соціологія проходить кілька етапів у своєму розвитку і представлена трьома основними школами – чикагською, колумбійською і гарвардською.
Центром формування емпіричної соціології став Чикагський університет (чикагська "школа життя"), де в 20-30 р. XX ст. розгорнулися багатоцільові прикладні дослідження, орієнтовані на осмислення процесу життєдіяльності людей ("плебейські сюжети") у конкретних ситуаціях. Перенос акценту в область методики, техніки і процедур соціологічного дослідження обумовив "методичний вибух", зробив методику "субдисципліною".
Таким чином, емпірична соціологія виникає і розвивається як самостійний специфічний напрямок, метою якого є ретельний емпіричний аналіз соціальної дійсності і розробка на його основі практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення різних сфер громадського життя.
22.Основні соціологічні підходи до розуміння суспільства. Робота н.Лумана "Соціальні системи".
Суспільство в широкому розумінні - це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво. Інакше кажучи, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті. Суспільство, як всеохоплююча соціальна система, конституюється розрізненням себе від навколишнього світу, до якого відносяться системи свідомості (індивіди), система мозку і фізичні системи. Відмежувати себе від навколишнього світу, суспільство здатне оперувати замкнутим чином і, оскільки, єдиною справді-соціальної операцією виступає комунікація, то оперативна замкнутість виражається в тому, що одна комунікація приєднується до іншої комунікації. Сенс є медіум, за допомогою якого відбувається таке приєднання. Однак саме суспільство неоднорідне і диференціюється на ряд підсистем, таких як: функціональні підсистеми (мас-медіа, політика, наука та інше), системи інтеракцій віч-на-віч, а також системи організацій. Кожна функціональна підсистема відокремлюється через кодування комунікацій: через так-редакції і нет-редакції, закладені в сенсі. Так, кожна функціональна підсистема прагне включити в себе комунікації, специфічні тільки для себе, але, одночасно з цим, виключити комунікації іншого роду. Наука, наприклад, існує завдяки кодом істина / неправда, тому в ній будь-яке справжнє твердження може під'єднуватися виключно до іншого істинному твердженню. Комунікація як така є триєдність інформації, повідомлення і розуміння (усвідомлення розрізнення між інформацією і повідомленням)
23. Суспільство як соціальна система, його основні ознаки. Робота Т.Парсонса "Система сучасних суспільств".
(Т. Парсонс, К. Девіс, Ф. Саттон, М. Леві) вважали визначальною характеристикою суспільства самодостатність. На їх думку, самодостатнім є суспільство, яке не лише в змозі прогодувати себе, виробляючи достатню кількість товарів та послуг, здатне захистити себе від внутрішньої та зовнішньої загрози, але й створювати весь комплекс культури і пов'язану з нею інфраструктуру, а також здійснювати успішне соціальне забезпечення населення. Головною ознакою самодостатності при цьому є економічний фактор - збереження платоспроможності й здатність виплачувати борги.
24. Динаміка суспільства.
Історія свідчить, що кожне суспільство постійно змінюється під впливом ряду факторів. Фактори соціальних змін – це специфічні фактори, які у взаємодії з іншими можуть спричинити зміни у всіх суспільствах. До них, як правило,зараховують: природне оточення, демографічні зміни,ідеї); події; людські дії технології. Соціальна зміна – це перехід соціальних систем, спільнот, інститутів та організацій з одного стану до іншого. На основі змін здійснюється процес соціального розвитку. Поняття "соціальний розвиток" конкретизує поняття "соціальна зміна". Соціальний розвиток – незворотна, спрямована зміна соціальних систем. Розвиток передбачає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого.
Суспільний прогрес – це такий напрямок розвитку людського суспільства, що характеризується незворотною зміною людства, у результаті здійснюється перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого стану до більш досконалого. Якщо сума позитивних наслідків великомасштабних змін у суспільстві перевищує суму негативних, то говорять про прогрес. У іншому випадку має місце регрес. Поняття «прогрес» несе в собі оцінку змін, які відбуваються, тому прогрес не може бути ототожнений із соціальним розвитком.
Регрес – тип розвитку, що характеризується переходом від вищого до нижчого.
Розрізняють два шляхи до соціального прогресу: поступовий (реформістський) і стрибкоподібний (революційний).
Реформа – часткове вдосконалення у певній сфері життя, ряд поступових перетворень, які не зачіпають основ існуючого соціального ладу.
Революція – комплексна стрибкоподібна зміна багатьох або всіх сторін громадського життя, яка стосується основи існуючого ладу і є переходом суспільства з одного якісного стану до іншого. Революції охоплюють різні сфери життя суспільства і, відповідно, виділяють революції: релігійні, технічні, політичні, наукові тощо.
Модернізація – це найбільш значне соціальне зрушення, результатом якого є перехід від доіндустріального до індустріального чи капіталістичного суспільства. Вона охоплює кардинальні зміни соціальних інститутів та способу життя людей в усіх сферах суспільства.
Соціологи розрізняють два види модернізації: органічну і неорганічну.
Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни і підготовлена всім ходом попереднього її розвитку. Вона відбувається як природний процес поступального розвитку громадського життя при переході європейських країн від феодалізму до капіталізму. Така модернізація починається зі зміни суспільної свідомості.
Неорганічна модернізація відбувається як відповідь на зовнішній виклик з боку більш розвинутих країн. Вона являє собою спосіб «наздоганяючого» розвитку – спроби правлячої верхівки перебороти історичну відсталість та уникнути залежності від більш розвинутих іноземних держав. Неорганічна модернізація починається з економіки і політики. Вона відбувається шляхом запозичення закордонного досвіду
