54. Соціально- економічний розвиток українських земель в складі Австро-Угорської імперії наприкінці 18-19 ст.

Ліквідація кріпацтва.

Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опинилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії збіглося в часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та Йосипа II. Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях.

Основою економіки західноукраїнських земель традиційно залишалося сільське господарство. Поряд з ним розвивалося залізнорудне виробництво,заготівля лісоматеріалів, видобуток сірки і солі. В результаті обезземелення селян залишилася надлишкова робоча сила, яку за наймом використовували в промисловості. Сільське господарство мало екстенсивний характер,певних норм панщини не існувало – селяни працювали на пана по 3-5 днів на тиждень. Зростає кількість дідичів та купців, які займалися підприємницькою діяльністю.

Промисловість регіону залишалася на рівні ремісничо-мануфактурного виробництва. Практично всі підприємства займалися видобутком та первинною переробкою сировини.

Особливості економічного розвитку позначилися і на соціальному складі місцевого населення. Основну його масу становили селяни, 60% яких були малоземельними. Місько буржуазія була слабкою і не відігравала помітної ролі в господарському житті краю. Найбільшими містами регіону були – Львів, Чернівці,Станіслав, Тернопіль.

Аграрна реформа 1848 р. скасувала кріпосне право та феодальні повинності селян , а також прискорила розвиток капіталізму на селі. Поширюється використання техніки та сучасних знарядь.

Головним показником капіталізації сільського господарства став зростаючий рівень його товарності.

На початку XX ст. багато селян вже не бажали дивитися на еміграцію як на єдиний спосіб розв'язання своїх труднощів. Усі виїхати не могли і не бажали, потрібно було на батьківщині боротись за краще життя. У 1902 р. селяни, розпочали масовий бойкот жнив у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні і впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян та сільськогосподарських робітників. Координувати страйк, підтримувати дисципліну та спокій серед його учасників допомагали численні місцеві комітети українських партій. Завдяки цьому страйк набрав водночас соціального і національного характеру. Перелякані цією несподівано вдалою демонстрацією селянської солідарності, поміщики закликали уряд до відновлення порядку. Незважаючи на сотні арештів, страйк продовжувався. Зрештою поміщики змушені були піти на поступки і задовольнити вимоги страйкуючих. Страйк, крім позитивних зрушень у житті селян, мав неабияке значення для українського руху: він активізував багатьох селян, залучивши їх до політичної боротьби. Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів, нарешті, парламентську реформу, яка забезпечила українцям в імперському парламенті вагоме представництво (27 депутатів з Галичини і 5 з Буковини). Проте це представництво могло бути значно більшим, якби не махінації з виборчими округами, зловживання і розправи над українськими виборцями під час виборів. Після цих вагомих перемог основні зусилля українських діячів були спрямовані на скасування польської монополії на владу. У цій боротьби використовувались як парламентські (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапарламентські (віча, страйки, демонстрації). У результаті такої цілеспрямованої діяльності, а також під тиском австрійського уряду, який не бажав загострення конфлікту в Галичині напередодні конфлікту з Росією, поляки змушені були піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту. Ця реформа значила більше, ніж передбачали її доволі скромні легальні умови (українці мали отримати в сеймі 62 місця, тобто 27%). Вона порушила монополію поляків на владу в Галичині, і це відкривало для українського руху нові перспективи подальшої боротьби за поділ краю на українську і польські частини. Однак угоду так і не було втілено у життя, оскільки через декілька місяців розпочалась перша світова війна. Напередодні світової війни в українській політичній думці, як і в середовищі деяких інших європейських національних рухів, визріла ідея використання міжнародних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто ідея сепаратизму.