29. Роль запорозького козацтва в боротьбі проти турок і татар (15-17 ст.).

З кінця XV ст. з'являються перші літературні згадки про козацтво, які нерозривно пов'язані з боротьбою проти турецько-татарських завойовників. На період існування Томаківської Січі з 60-х по 90-ті роки припадають численні й результативні походи на турецькі й татарські фортеці Причорномор'я. Особливо резонансними стали походи запорозького гетмана (молдаванина за - походженням) Івана Підкови на Молдавію. Розгромивши військо молдавського господаря - турецького ставленика, він сам став господарем. У другій половині XVI ст. запорожці створюють власний флот, що складався з великих (як на той час) човнів на 50-70 козаків кожен. Вони брали на борт запаси продовольства і навіть кілька гармат. Запорозькі "чайки" досить ефективно протистояли в боях турецьким галерам. З цього часу почали здійснюватися комбіновані походи сушею і морем до татарських та турецьких володінь. У 1575 р. успішні походи проти Криму і Туреччини були здійснені під керівництвом кошового отамана литовського княжича .Богдана Ружинського. Татарські та турецькі міста й фортеці Перекоп, Трапезунд, Синоп, передмістя Константинополя, Іслам-Кермен зазнали значних руйнувань. У 70-80 роках запорожці знову робили походи до Криму, де захопили фортецю Козлов (Євпаторію), а в Північному Причорномор'ї брали штурмом міста Очаків, Акерман (Бєлгород). Чергова активізація воєнних дій запорожців проти Туреччини і Криму припадає на кінець XVI - початок XVII ст. і пов'язана з іменем запорозького отамана Сямійла Кішки Після 25-річного перебування в турецькій неволі він у 1599 р. неподолік від Євпаторії підняв повстання серед веслярів на турецькій галері, визволив невільників і повернувся на Запорожжя.

30. Політика п. Конашевича-Сагайдачного

Петро́ Конаше́вич-Сагайда́чний — український полководець та політичний діяч,гетьман Війська Запорозького. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств. Петро Сагайдачний очолював козацьке військо під час походу польського королевича Владислава на Москву та Хотинської битви 1621 року, котра стала зенітом його слави як полководця. Внаслідок перемоги під Хотином, була зупинена європейська експансія Османської імперії, проте сам гетьман отримав смертельне поранення і незабаром помер.

У зовнішній політиці Петро Сагайдачний дотримувався вираженої антиосманської орієнтації. Під його проводом запорозькі козаки здійснювали активну протидію туркам і татарам, що призупинила європейську експансію Османської імперії. Завдяки його діяльності утверджується бачення запорозького козацтва як "щита" християнського світу проти невірних. Сагайдачний проводив активні дипломатичні переговори для пошуку союзників у боротьбі проти турків, зокрема, із перським шахом Аббасом I Великим та герцогом Карлом Ґонзаґа де Невера, одним із засновників Ліги християнської міліції, до якої належали Папа Римський, німецький імператор, королі Іспанії, Англії, Польщі та Франції. Разом з тим, очолюючи реєстрове козацтво, яке перебувало на службі польського уряду, Петро Сагайдачний був змушений відстоювати польські інтереси. Він підтримав польську позицію та взяв участь у поході королевича Владислава під час боротьби за московський престол. Одночасно, деякі дослідники пояснюють пасивну участь Сагайдачного під час штурму Москви небажанням надто великого посилення Польщі. У битві під Хотином військо Петро Сагайдачного підтримало польського короля та врятувало Польщу від політичної катастрофи.