1.2 Поняття, підходи до розуміння ліворукості та лівшества

Проблема ліворукості є однією із найменш досліджених та найскладніших для педагогів-практиків. Тривалий час вважалося, що дітей, які користуються лівою рукою активніше ніж правою, необхідно перевчати, керуючись при цьому загальними вимогами до навчально-виховного процесу. Але, перевчаючи ліворуких дітей, педагоги зіткнулися із надзвичайними труднощами, наслідки яких, як правило, мали прояви і у подальшому житті таких дітей: ліворукі діти переучувалися важко, без бажання, у них часто з’являлися невротичні реакції.

Сучасні наукові дослідження дозволили обгрунтувати труднощі у переучуванні ліворуких дітей. З’ясовано і доведено, що ліворукість – це не примха дитини, а психофізіологічне явище, що зумовлено відмінностями у розподілі функцій між півкулями мозку. У медичній енциклопедії ліворукість розглядається як переважне користування лівою рукою при виконанні різноманітних дій. Як правило, ліворукість генетично зумовлена, але може бути пов’язана із враженнями головного мозку в антенатальному періоді, під час пологів та бути наслідком порушення нормального розвитку центральної нервової системи. Ліворукість є результатом одного із варіантів структурно-функціональної асиметрії мозку на кірковому та підкірковому рівнях організації функцій.

Отже, примушувати ліворуку дитину писати правою рукою – означає пряме втручання у вже сформовану, побудовану складну функціональну систему. Якщо дитина пише лівою рукою, це означає, що процес писання (малювання) регулюється (хоча б частково) правою півкулею головного мозку. Тому, наполягаючи на тому, щоб вона писала правою рукою, дорослі створюють додаткове навантаження для систем лівої півкулі, які у процесі розвитку мозкових структур у такої дитини відповідають за інші функції та процеси.

Відомий спеціаліст М.М.Безруких в своїй книзі “Леворукий ребенок в школе и дома” пише: ”Многие гипотезы объясняют, почему человек праворук, рассматривая леворукость как исключение. Согласно одной из них праворукость - следствие ассиметричного расположения внутренних органов. Они смещают центры тяжести вправо, и поэтому необходим упор на левую ногу, чтобы удержать равновесие. Свободнее при этом правая рука, она и тренируется, мышцы ее становятся более развитыми, движения точными. Другая гипотеза, так называемая теория щита и меча, объясняет праворукость необходимостью защищать сердце во время сражений. Воин держал щит левой (пассивной) рукой, а оружие - правой. Многовековая тренировка правой рукой в бесчисленных сражениях и определила ее преимущество. Но почему тогда есть леворукие женщины? Согласно третьей гипотезе “виновницей” леворукости младенца является его мама. Она обычно носит его на левой руке, прижимая к себе. Левая рука ребенка при этом более свободна, что и обеспечивает ей лучшее развитие. Но тогда леворуких должно быть большинство, однако, это не так. Многие исследователи выделяли в качестве причины леворукости условия воспитания, требования среды. Причем влияния среды могут сильно различаться, но традиционное соотношение леворуких и праворуких мало зависит от условий жизни людей. Однако вариант социальных влияний при возникновении леворукости мы не можем исключить полностью”.

За роботу правої руки відповідає, як вважається, домінантна ліва півкуля мозку, яка виконує функції аналітичного центру: тут відбувається накопичення та детальний аналіз інформації, яка надходить, та її логічне осмислення. Центр мови також розташований в лівій півкулі, він керує процесами і письма, і читання.

Права півкуля - своєрідний “творчий центр ”, зосередження інтуїції і цілісного сприймання. Кінцівками ж півкуля керує перехресно: коли дитина працює лівою рукою, команди йому подає права півкуля, і навпаки. Нерідко буває, що при уражені лівої півкулі головного мозку його функції частково приймає на себе права півкуля, і тоді домінуючою стає ліва рука. Той самий результат спостерігається і в тому випадку, коли травмується права рука, особливо якщо це відбувається у ранньому віці. Ліва рука змушена приймати на себе більш активну роль, тому що спочатку права не працює, потім працювати нею стає боляче, незручно, і в результаті ведучою стає ліва рука, хоча психофізіологічними особливостями дитини це не обумовлено. Нарешті, відбувається і так, що в сім'ї дитина бачить, як старший брат, або мама, або улюблений дідусь пише, їсть і бере телефонну трубку лівою рукою. Через бажання наслідувати таку цікаву звичку багато значущої для дитини людини дитя також починає частіше користуватися лівою рукою. А батьки, знаючи, що ліворукість часто передається за спадком, зовсім не дивуються і починають вважати, що в сім'ї росте ще один лівша. Зараз феномен лівшества багато вивчається, результати цієї роботи дозволяють змінювати стереотипне сприйняття лівш і навіть послідовно виробляти методики їх вивчення. Вчені, які займаються проблемою лівшества, пропонують різноманітні концепції його виникнення і відповідно говорять про різні психологічні особливості лівшей. Для реалізації диференційного підходу до ліворуких дітей не достатньо проявляти до їх поведінки та навчання інші, ніж до правшей, вимоги. Необхідно враховувати різноманітні причини ліворукості, а також диференціювати самі поняття “ліворукість” і “лівшество”. Ліворукість визначає тільки ведучу руку, тоді як лівшество - комплексна характеристика. Адже крім руки у людини є ведуче око, ведуча нога, ведуче вухо. Одним із найважливіших питань, обумовлюючих підхід до лівшей, є питання щодо причин ліворукості. Вони можуть бути різними. За походженням ліворукості дітей можна розділити, як мінімум, на три групи.

Перша група - це діти з генетично закріпленою ліворукістю, тобто ті, де має місце спадковий чинник. Причому закон спадкоємства нам поки не відомий, хоча вірогідність народження дитини-лівші у двох ліворуких батьків надзвичайно висока. Вважається, що існує ген правого зрушення, тобто праворукості, а ліворукість випадає як випадковий варіант. І ліворукість може виявитися по-різному: у бабусі, дочки, внучки, правнучки. Ми не можемо сказати, по чоловічій чи по жіночій лінії виявиться ця спадковість. Це напрям майбутніх досліджень. У разі генетично закріпленої ліворукості, так само як і у праворуких дітей, можуть бути всілякі індивідуальні варіанти розвитку: від безумовної талановитості до середніх здібностей.

Друга група - діти з компенсаційною ліворукістю. Тут ситуація набагато складніша, тому що компенсації виникають при дисфункції в розвитку мозку. В цьому випадку бувають найрізноманітніші ситуації. Все залежить від того, яка частка мозку уражена або яка зона кори не сформована. Діти з компенсаційною ліворукістю - особлива група. Якщо ми візьмемо, наприклад, праворуких дітей з якоюсь дисфункцією розвитку мозку, то у них буде великий комплекс проблем в розвитку, ніяк не пов'язаних з тим, яка рука у дитини активніша. Це досить складні проблеми компенсації функцій, в які входять і функціональна організація мозку, і нервово-м'язова регуляція, і багато що інше. В даний час ведуться два паралельні дослідження по вивченню психофізіологічних особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток 6-7 років. Дошкільний період дуже важливий для всіх дітей, і особливо важливо правильно підготувати до школи дитину-лівшу. Якщо говорити про відсоткове співвідношення цих двох груп, то воно виглядає так: з 20-25 % левшей приблизно 9-11 % генетично закріплених, а друга половина має компенсаційну ліворукість.

Третя група - механічна. Права активна рука може бути пошкоджена в найактивніший вік, коли дитина тільки починає використовувати руку для різних маніпуляцій. І якщо у цей момент рука травмована і довго болить, то дитина починає працювати активніше лівою рукою.

Окремо потрібно розглядати псевдоліворукість. До деякого віку (приблизно до 5 років) у дитини якесь із півкуль формується як домінуюче по відношенню до даної руки (наприклад, у правшей - ліва півкуля). Але така особливість мозку, як пренатальна, або перинатальна (не достатня кількість стовбурових новоутворень мозку) приводить до атипії психічного розвитку, яка, в свою чергу не дає формуватися ні міжпівкульній взаємодії, ні спеціалізації півкуль. Таким чином, у дітей з атипією психічного розвитку не формується домінантність правої або лівої півкулі по відношенню до руки. Тоді спостерігається псевдоліворукість, або, що зустрічається частіше, приблизно рівне використання обох рук.

Крім всього перерахованого можливий розвиток у дітей так званого ”прихованого лівшества”, тобто зміна домінуючої півкулі. Момент зміни є тим критичним періодом, коли основні функції центральної нервової системи рівномірно розділені між двома півкулями, після чого починає домінувати права півкуля. Таких людей можна умовно назвати “психічними” лівшами або “прихованими” лівшами, в тому розумінні, що їх ознаки лівшества не пов'язані з домінуванням лівої руки.