30 . Зміст поняття лексична стилістика.

Лексична стилістика - розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики і доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови; вчення про функції, зумовлені семантикою слів, комплекс знань про стилістичне використання повнозначних, не повнозначних слів і вигуків.

Загальна характеристика лексичної стилістики.

Лексика мови неоднорідна, різнозначеннєва. Вона поділяється на велику кількість семантичних (частково й граматичних) груп слів, за кожною з яких закріпились певні неповторно-індивідуальні функції. Тому цілком вмотивовано розглядати стилістику кожної окремої групи лексики:

— стилістику загальновживаної лексики, яка використовується в усіх стилях мови;

— стилістику лексики, яка функціонально обмежена, неоднакова за активністю використання;

— стилістику іншомовних лексем;

— стилістику лексико — семантичних груп слів — полісемічних, омонімів, паронімів, синонімів, антонімів;

— теорію і практику використання тропів, тобто слів і сполучень слів, ужитих образно, переносно — метафор, метонімій, синекдох, епітетів;

— стилістику архаїзмів, історизмів, неологізмів.

Об'єктом лексичної стилістики є слова в усіх виявах властивої їм семантики. Слова вживаються за різних умов і з неоднаковою метою, розгалуженою і неоднозначною стилістичною функцією.

Лексика сучасної української літературної мови — один з найважливіших об'єктів стилістики. Теоретичне осмислення й практичне використання слів з властивою їм стилістичною функцією забезпечує високий рівень мовленнєвої культури кожного мовця.

32. Стилістичні функції лексичної синонімії.

Стилістичне використання синонімів дає змогу висловлюватись одночасно і точно, і по-художньому, в багатьох випадках надає сказаному, написаному потрібного емоційного навантаження, є показником широких художньо-творчих, отже, і стилістичних можливостей мови.

Стилістичні функції синонімів якісно відрізняються від семантичних і разом із тим взаємодіють із ними. Стилістична синонімія реалізується передусім як функція оцінки і стильової організації тексту. Власне стилістична функція характеризується тим, що до денотативного значення приєднується емоційно-експресивне (конотативне) значення. Синоніми, які відрізняються оцінкою та іншими прагматичними характеристиками, називають стилістичними.

Стилерозрізнювальна функція полягає у тому, що синоніми вказують на стиль, сферу використання. Такі синоніми Р. Будагов назвав стильовими. Вони виділяються, як правило, на фоні чітко не закріпленої за певним стилем домінанти й утворюють стильовії парадигми синонімів. Вираження оцінки позначуваного ґрунтується на різній стильовій характеристиці синонімів (високі, поетичні, книжні, офіційно-ділові — розмовні, просторічні й інші слова). Узгоджуючись стилістично із загальним характером тексту, такі синоніми виконують одночасно функцію його стильової організації.

Семантичні і стилістичні функції синонімів взаємопов'язані. Закріплення за синонімами певних стилістичних функцій може привести до часткової зміни їхньої семантики.

Стилістичні синоніми, які виражають більший ступінь прояву певної ознаки (властивості), мають більш "конденсовану" семантику, ніж співвідносні нейтральні слова. В мові художньої літератури вони використовуються як образотворчий засіб створення градації.

На синонімії базується таке стилістичне явище, як перифраз (перифраза) — описовий зворот мови, за допомогою якого зміст слова передається не прямо, а через характерні ознаки (вугілля — чорне золото).

Носії мови можуть використовувати так звані евфемізми (синонімічні евфемістичні словосполучення) — слова, словосполучення, речення, які пом'якшують, завуальовують зміст сказаного: товстий — не худий, дорідний, міцний.

Об'єднання слів у синонімічні ряди — один з яскравих проявів системних відношень: у лексиці.

34. Омоніми і пароніми та їх стилістичне використання.

Пароніми — однокореневі слова, які належать до тієї ж самої частини мови, мають різ­не або частково інше лексичне значення, однак близькі між собою фонетично, різняться афіксом (афіксами) чи окремими звуками або тільки одним звуком (фонемою).

До паронімів належать слова абонемент і абонент — той, хто користується абонементом; адресант і адре­сат ;адреса і адрес ;гарнітур і гарнітура ; ступінь і степінь ; компанія і кам­панія та

Слова-пароніми завжди поєднані одне з одним се­мантично й фонетико-граматично, і цей зв’язок між ни­ми усвідомлюється мовцями. Паронімами може стиму­люватись поява певної (позитивної чи негативної) емо­ційності, в конкретному мовленнєвому контексті ними може створюватись і більш чи менш очевидна калам- бурність. Близькозвучністю і своєрідною семантичною близькістю паронімів породжується неповторність властивої їм експресії, що відповідно налаштовує мов­ців емоційно, не залишає їх байдужими до висловлюва­ного. Пароніми використовують в усіх стилях мови. їх стилістична наснага й енергія найширше виявляється в художніх текстах і у фольклорі: Не знаходжу в них [у футбольних м’ячах] нічого ні динамічного, ні демоніч­ного (О. Гончар) — сказано інтригуюче, частково й ка­ламбурно (звукова близькість, але семантична віддале­ність: це, імовірніше, омонімія); Я певний, ви знайдете, зв’яжетесь... — Ні з ким я в’язатися не буду... (С. Журахович) — вислів помітно контрастний, пароніми в ньому створюють ефект незвичності, отож, і досить ви­разної емоційності. Поетичний вислів І невідь звідки падають ці сни... Лечу на крилах персів в країну пер­сів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б (І. Драч) пародійний, стилістично зорієнто­ваний на збудження певного почуттєво-гумористичного стану людини, наповнює сказане відтінком незлої насмішливості.

ОМОНІМИ — слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і зву¬чання.

О. найчастіше утворюються внаслідок семантичного розвитку багатозначності слів, через що не завжди вдається встановити чітку межу між омонімами і багатозначними словами.

Найтиповішими є повні омоніми, всі форми яких однакові, збігаються (листопад — назва передостаннього в році місяця і листопад — опадання листя восени; )Виокремлюють і неповні омоніми , в яких немає повного звукового збігу. До них належать:

- іменники, які різняться лише закінченням родового відмінка однини: образ, образу (в літературі, мистецтві) і образ, образа (те саме, що ікона), ;

- слова, які належать до різних частин мови, але в певних формах збігаються: три (числівник) і три (дієслово у формі наказового способу від терти), носи (Н. в. множ, від ім.. ніс) і носи (дієслово).

Особливі різновиди неповних омонімів становлять омофони й омографи. Омофони — слова, які утворені з однакових фонем, але відрізняються семантично і написанням: Допомогли своєчасно вжиті заходи (дієприкметник, одне слово) і В житі перепілка звила гніздо (два слова: прийменник та іменник); Омографи — це слова з різною семантикою, які розрізняються лише наголосом: приклад (зразок; те, що варто наслідувати) і приклад (у гвинтівці).

Більшість омонімів становлять іменники, зрідка — дієслова, ще рідше — прикметники. Омоніми досить активно використовують у мовленні. Проте серед них трапляються й менш уживані в літературній мові. Це передусім застарілі слова й діалектизми: Око — орган зору і око — одиниця ваги, яка приблизно дорівнює 1,2 кг.

Омоніми часто вживаються в художніх творах, висту­пають одним із засобів мовленнєвої образності: Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, — Де ж мені вас діти? (Т. Шевченко); Їх використовують і для створення каламбурів — гри слів, дотепів, метою яких є вираження іронії, сміху, гумористично прихиль­ного чи осудливого ставлення до когось, чогось: Він воло­діє дорогоцінним даром: нікому не робив нічого даром; Мало б змогу те чорнило, То б усіх підряд чорнило (3 га­зети).

Використовуючи омоніми, треба дбати про те, щоб контекст точно окреслював властиве їм лексичне зна­чення. Невдале вживання омонімів може породжувати двозначність думки: Горобець маленький, але й він сер­це має , тобто або вразливий, або сердиться.