8. Слов’янська та антична міфологія як джерела стилістики.

Концептуальною ідеєю більшості думок про виникнення і розвиток міфів є твердження про те, що міф виникав у мові на сдності живого слова з безпосереднім враженням і образним мисленням. Він втілювався і в магічній поведінці людини. Все це відкладалося у знаковій системі мови і ставало основою для розвитку образної системи інших видів людської культури. На думку О.Афанасьева, у мові можна виділяти два різні періоди її життя. Перший —слово в цей період ще не стільки знак поняття, як мальовничий, живий, одухотворений образ характерної ознаки предмета, міцно закріплений за ним або ситуацією. Таким воно йшло в перекази, легенди, колядки, щедрівки, пісні, казки. Міфологізуючись, слово втрачає первісне власне значення, те перше живе найархаїчніше уявлення, з яким воно з’явилось, і набуває якоїсь вищої сили, приписуваної йому за певною асоціацією. Усвідомлюючи і виражаючи словом свою власну силу і волю, людина припускала, що є інші поза нею сила і воля, які також можуть виявитися в слові, і переносила слова за своїми асоціаціями на непізнаний світ, у такий спосіб несвідомо розширюючи семантичний обсяг слова і витворюючи нові смисли і значення. Так поступово виникали мовні одиниці з міфологічною семантикою: жива вода, мертва вода, непочата вода, цілюща вода, камінь, вогонь та ін. Мовні одиниці з міфологічною семантикою в українській мові складають велику і різноманітну за темами і культурогенезою группу. Умовно її поділяють на дві частини: нижча міфологія і вища міфологія. Рівень нижчої, або первісної, міфології складають найархаїчиіші уявлення, демонологія, табу, предмети і назви найдавніших культів і ритуалів. Тут міфологізувалася апелятивна лексика. Вища міфологія є ознакою цивілізаційного етапу в історії і культурі народу. Під вищою міфологією розуміють систему міфів про богів, божества і антибожества, героїв, які у міфах представлені як предки (чи засновники родів) певного народу або етнічного ареалу. За концептуальною ідеєю ім. темами міфи можна поділити на такі групи: антропологічні, астральні, або натуралістичні, тотемічні, етіологічні та їх пізніший різновид — космологічні міфи, есхатологічні, календарні, героїчні. Як і в інших сферах культури, в українській міфології можливі запозичення і впливи міфологій інших народів, міфів-мандрівників, світових сюжетів, які могли привносити своїстилістеми — міфологеми.

Античний період. Біблійна істина, що «спочатку було слово», підтверджується і грецькою міфологією. Міф у перекладі з грецького означає слово, а ще мова, бесіда, речення, легенда, казання, вісті, розповідь. І та незаперечна думка, що людина вперше усвідомлювала себе у міфах, через міфи сприймала своє життя, природу і всесвіт, ще раз переконує в тому, яке велике значення для людини мало слово у найраніші етапи розвитку людства. Людина сприймала і бачила себе у слові, через слово і засобами слова. Грецька міфологія характеризується надзвичайною експресивністю: все позитивне в ній уособлюється в прекрасних душею і тілом героях-богах, все негативне — у страхітливих потворах. Цим експресивним антропоморфізмом міфології зумовлений її вплив на всю європейську культуру, зокрема літературу. В українську літературу і мову з грецької міфології запозичено багато тем і сюжетів, образів, що стали символами, слів і виразів. Запозичені слова й вирази не тільки поповнили лексичний склад української мови, а й стали образними засобами її стилістичної системи. Серед них такі вирази, як: авгісві стайні, царство Аїда, Амур, Антей, Атлант, Аполлон, апостол, аргонавти, нитка Аріадни, Артеміда, Афродіта, ахіллесова п’ята, богоборець; Геракл. Класичний та еллінський періоди давньогрецької літератури залишили у спадок імена і загальні слова, що несуть не тільки інформацію, а й стилістичне забарвлення, колорит оповіді: аристократія, демос, титан, деспот, Акрополь, Еллада, Есхіл, Софокл, Евріпід, елегія, гімн, діалог, ода, діалектика, ямб, лірика, мелос, Сапфо, пеан, театр, дифірамб. Антична римська культура розвивалася під впливом грецької, запозичувала в неї ідеї, жанри, форми, але мала свої назви, схожі з грецькими, богів і свої відомі імена діячів та певні поняття, що сприйнялися іншими народами: Афродіта — Венера, Зевс — Юпітер, Посейдон — Нептун, Гефест — Вулкан, Гер- мес — Меркурій, Гера — Юнона, Горацій, Вергілій, Овідій, культ пред- ків, культ геніїв.

Та особливою увагою в Україні користувалися грецька міфологія й антична риторика у бароковий період розвитку української культури, коли найхарактернішими його ознаками були пишномовність, урочистість, яскравість образів і прикрас. Герої й сюжети грецьких міфів часто використовувалися як символи й емблеми, алегорії у величальних та компліментарних віршах на честь державців, вельмож, воїнів, праведників, «на герб», «на клейнод». У плачах («ляментах», «треносах») частіше використовували трагічні образи грецьких міфів — богинь, що прядуть нитку життя.