3.Екоцентричні моделі екологічної етики

Засновник етики землі американський природоохоронник Олдо Леопольд писав: етика землі закликає відноситися з увагою до біоспівтовариства не лише тому, що вона коштовна сама по собі, і через її цілісність, стабільність і красу, заради яких жертвуються інтереси її індивідуальних членів. Відповідно до етики землі не слід: знищувати чи сприяти вимиранню видів; нерозважно змішувати вітчизняні й екзотичні види; добувати непомірну енергію з надр і звільняти її в біоту; загачувати чи забруднювати ріки; варто піклуватися про тварин. Право на життя не вписується в структуру біоспівтовариства і тому не захищається етикою землі", не звертає ця етика уваги і на страждання тварин.

Американський екофілософ Б. Каллікотт є активним прихильником екоцентричних поглядів О. Леопольда. Він розвив їх у власну модель ексцентричної етики. За Каллікоттом екосистеми набагато значущіми за особин живих істот, і основою для морального судження повинні бути оцінка природних сутностей заради -них самих незалежно від будь-якої конкретної характеристики, якою вони можуть володіти (наприклад, внутрішня цінність, власність, благо, божественна цінність і т.ін.).

До екоцентричної етики можна віднести модель екологічної етики, розробленої П. Венцем. Перше правило його етики говорить, що не слід заподіювати шкоду еволюційним процесам, що ведуть до збільшення біорізноманіття. Коли заподіяння такої шкоди виправдане, вона повинна бути зведена до мінімуму і повинно бути зроблене відшкодування. Друге етичне правило, назване правилом концентричних кіл, говорить: чим далі від кола, у центрі якого розташована людина, еволюційно знаходяться класи тварин, тим менше зобов'язані ми їх поважати.Рядом авторів, наприклад, американським письменником та екофілософом Гаррі Снайдером, відстоюється етична концепція біорегіону. Біорегіон — це життєва територія, місце, визначене його життєвими формами, його топографією і біотою більшою мірою, ніж людським диктатом. Біорегіон керується природою, а не виконавчою владою. Чеськими ученими Вацлавом Немецом і Людмилою Немецо-вою у 1990-х роках був запропонований ще один напрямок — геоетика, завданням якого є вивчення етичного відношення до неживих природних об'єктів — скель, каменів, надр Землі.

4. Педосфера. Роль грунтів у кругообігу речовини у природі

Педосфера – грунтовий покрив Землі, що є одним з найважливіших компонентів екосистеми і біосфери. Грунти – найдорогоцінніший капітал людства. Фундатором науки про грунти вважається великий російський вчений і природодослідник В.В.Докучаєв. Висунута ним ідея зональності грунтів має особливе значення для екології. Вона дає ключ для розуміння взаємозв′язку грунту з іншими компонентами живої і неживої природи. В.Р.Вільямс доказав, що процес грунтоутворення відповідає характеру життєдіяльності автотрофів і гетеротрофів, які населяють грунтове середовище.

Грунт – складна субекосистема, яка постійно змінюється за законами грунтоутворення. Верхній найцінніший і найродючіший горизонт природних екосистем вирує життям. Він заселений мільярдами живих організмів, що відносяться до великої кількості різноманітних популяцій, видів, які своєю життєдіяльністю постійно його покращують. Грунти – продукт взаємодії живої речовини і гірських порід – відіграють величезну роль в розвитку природи. Невипадково саме на суходолі склалися спрятливі умови для народження цивілізації. Грунти виконують особливу функцію в процесі обміну речовин і енергії між живою і неживою природою. Через грунт здійснюються найважливіші в природі процеси повернення в кругообіг органічних речовин і їх мінералізація автотрофами. За участю грунтів відбувається трансформація речовини і енергії в природі. В грунті накопичується і зберігається гумус. За даними В.О.Ковди, кожна тона гумусу – це 5х10 ккал потенційної енергії. Отже, кожний змитий сантиметр грунту – це втрата гектаром екосистеми 30-50х10 ккал енергії.

Автотрофи безперервно взаємодіють з грунтовим середовищем. Грунт – один з чинників формування наземних екосистем. Екосистема і грунт як її складова частина взаємозв′язані і знаходяться в єдності. Автотрофна рослинність існує і розвивається завдяки поживним речовинам грунту і вуглецю атмосфери. При відмиранні листя рослин і дерев, а також решток тварин і мікроорганізмів накопичується мертва органічна маса, яка перегниває і перетворюється в грунт.

Безпосередній вплив на видовий склад і продуктивність екосистем чинять властивості грунту і грунтово-материнські умови загалом. Останні, як у дзеркалі, відображають тип грунту і характер грунтотворних материнських і підстилаючих порід, хімічні властивості підземних вод.

За Б.Г.Розановим, екологічне значення грунтів полягає в декількох функціях: перша провідна функція грунту – забезпечити життя на Землі. Це – субстрат для всього живого.

Друга важлива глобальна функція – забезпечення великого геологічного і малого біологічного кругообігів речовин на земній поверхні. В грунті акумулюються біогенні елементи, він їх накопичує і перешкоджає швидкому виносу в гідросферу. Малий біологічний кругообіг речовин – це циркуляція хімічних елементів в системі “грунт-продуценти“. Частина елементів виноситься атмосферними опадами в грунтові води і річки, а далі в моря і Світовий океан. Там із них формуються осадові гірські породи, які в геологічній історії Землі можуть знову вийти на поверхню. Так функціонує великий геологічний кругообіг.

Третя глобальна функція грунту – регулювання хімічного складу атмосфери і гідросфери. Грунти постійно обмінюються газами з приземним шаром тропосфери, поглинають кисень і віддають вуглекислий та інші гази. Грунтове “дихання“ разом з фотосинтезом і диханням живих організмів підтримують постійний склад повітря і всієї атмосфери.

Четверта загальна функція грунту – регулювання біосферних процесів, зокрема, густоти живих організмів на земній поверхні. Грунт має певні властивості, які обмежують життєдіяльність деяких груп організмів. Дуже сухий або дуже вологий; кислий або лужний, бідний елементами живлення або родючий грунти, взаємодіючи з кліматом, регулюють розселення різних видів, популяцій, їх густоту та інші параметри життєдіяльності організмів.

П′ята глобальна функція – накопичення у верхніх шарах земної поверхні активної органічної речовини – гумусу і зв′язаної з ним хімічної енергії. Гумус зберігається в грунті досить довго, забезпечуючи його родючість.

Усі наведені глобальні функції грунту мають різноманітні прояви в різних районах планети.