Фольклорні джерела стилістики.
У сфері фольклору стилістика української мови досліджує мовне вираження жанрів народної творчості (тематичне розмаїття лексики і фразеології, варіантність форм, специфіку синтаксичної організації жанрів, структуру тексту). До характерних мовних явищ фольклору належить фонетична, лексична й граматична варіантність. Тому на тлі стилістичних норм літературної мови допускають ще й фольклорну норму (варіантну). У сфері художньої літератури стилістика досліджує роль фольклорних компонентів у формуванні виражальних засобів літературної мови, у стилетворчих системах функціональних стилів, у індивідуально-авторських художніх стилях. Історія свідчить, що найдавніші твори є або записами легенд, міфів, казок, казань, оповідей, або написані під безпосереднім і дуже відчутним їх впливом. Це означає, що задовго до виникнення художньої літератури народна мова уже проходила свідому художню обробку в усній народній творчості, яку називаємо англійським словом фольклор. Мова народної творчості виробила свій поетичний словник традиційних епітетів: садок вишневий, коні воронії, личко румянее, червона калина, козаченько молоденький. Народне мовлення багате інтимізуючими суфіксами: гуси-гусенята, матінка-голубонька, кленовії листочки, вербова дощечка. Ритмомелодика народного мовлення породила прикладкові епітети: матінко-голубонько, березонько-сестронько, дэ/серель-вода, зайчик-побігайчик, думки-гадки, роси-сльози, сад-виноград, мед-вино. Також це різноманітні архаїзми: адамашок, габа, морг, китайка, драгоман. У стилістиці української мови багато слів-символів, що мають фольклорне походження. Вони здавна відігравали і відіграють роль певних формул, у які закодована інформація потрібного змісту, емоційної естетичної оцінки. Рівень такої інформації був зумовлений пізнавальною діяльністю, розвитком художнього мислення й естетичними надбаннями народу. Символ умовно позначав сутність одного поняття чи явища через інше на основі схожості, подібності, суміжності. Фольклорна символіка формувалася на аналогіях між предметами і явищами, До виразних фольклорних засобів належать фольклорні синонімічні ряди: взаємозамінні слова, словоформи, синтаксичні конструкції діалектного, фольклорного й літературного походження, що функціонують у різних часово-просторових варіантах фольклорного твору: лишу, залишу; квіт, цвіт; господиня, хазяйка, ґаздиня; півень, когут; шлях, дорога, битий шлях, путь; намалювати, нарисувати; стрічка, лента, бинда, стьожка тощо.
Стиль. Критерії класифікації стилів.
Стиль висловлення - це його змістова властивість {що? і які), сформована за принципом вибору способів передачі змісту. Стиль висловлення відображає позицію суб’єкта мовлення, особисте ставлення і формує конотативний рівень знаковості мови. Стиль тексту складається зі стилів висловлення як менших складників більшого цілого. Проте стиль висловлення однорідно цілісний, а стиль тексту може бути однорідно цілісним, а може бути, особливо художнього і великого за обсягом тексту, змінним, стилістично рухливим. К. Долінін розмежовує поняття стилю на: стиль як зальн. сем. пон.; стиль як лінгвістичне поняття; властивість висловлення; стиль тексту. М. Брандес: стиль – тип обробки мовлення; стиль – механізм функціонування мови.
О Ахманова: Стиль – це один з диференціальних різновидів мови, мовна підсистема зі своєрідними лексемами, фразеологізмами, зворотами, що відрізняють від інших різновидів, в основі експр-оц властив склад елементи пов’з певною сферою викор мовлення.
У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» розчленовується широке поняття мовного стилю на кілька значень: 1. Це різновид мови, закріплений у певному суспільстві традицією за однією з найбільш загальних сфер соціального життя, відрізняється від інших за всіма параметрами. В сучасних національних мовах таких стилів три: нейтральний, високий (книжний) і низький (розмовний).
Критерії: екстралінгвальні чинники; інтролінгвальні; сфера суспільного використання мови; форма суспільної свідомості; тематика спілкування.