Слов. Та антична міфологія як джерела стилістики
Основою образної системи давньоукраїнського фольклору є давньоукраїнська (а в ній праслов’янська, праіидоєвропейська) міфологія. Концептуальною ідеєю більшості думок про виникнення і розвиток міфів є твердження про те, що міф виникав у мові на сдності живого слова з безпосереднім враженням і образним мисленням. Він втілювався і в магічній поведінці людини. Одухотворення небесних і земних сил природи лягло до основи найрізноманітніших міфів про вогонь і воду, світло і темряву, добро і зло, життя і смерть. Все це відкладалося у знаковій системі мови і ставало основою для розвитку образної системи інших видів людської культури. На думку О. Афанасьева, у мові можна виділяти два різні періоди її життя. Перший — доісторичний у житті народу, він є єдиною пам’яттю найглибшої давнини, тривалий і багатий живими уявленнями за кожним словом, яке виникало з нагальної потреби спілкування людей між собою і природою. Слово в цей період ще не стільки знак поняття, як мальовничий, живий, одухотворений образ характерної ознаки предмета, міцно закріплений за ним або ситуацією. Таким воно йшло в перекази, легенди, колядки, щедрівки, пісні, казки, замовляння. Міфологізуючись, слово втрачає первісне власне значення, те перше живе найархаїчніше уявлення, з яким воно з’явилось, і набуває якоїсь віщої сили, приписуваної йому за певною асоціацією. Мовні одиниці з міфологічною семантикою в українській мові складають велику і різноманітну за темами і культурогенезою групу, яка становить значний інтерес для стилістичних досліджень. Це пояснюється тим, що українська міфологія дуже давня і сформувалася на лексичному фонді. Умовно її поділяють на дві частини: нижча міфологія і вища міфологія1. Рівень нижчої, або первісної, міфології складають найархаїчиіші уявлення, демонологія, табу, предмети і назви найдавніших культів і ритуалів. Тут міфологізувалася апелятивна лексика. Вища міфологія є ознакою цивілізаційного етапу в історії і культурі народу. Під вищою міфологією розуміють систему міфів про богів, божества і антибожества, героїв, які у міфах представлені як предки. Вища міфологія поповнила стилістику української мови антропонімами — власними назвами богів. За концептуальною ідеєю і темами міфи можна поділити на такі групи: Антропологічні, астральні, есхатологічні, космологічні, героїчні. В українську літературу і мову з грецької міфології запозичено багато тем і сюжетів, образів, що стали символами, слів і виразів. Запозичені слова й вирази не тільки поповнили лексичний склад української мови, а й стали образними засобами її стилістичної системи. Серед них такі вирази, як: авгісві стайні, царство Аїда, Амур, Антей, Атлант, Аполлон, апостол, аргонавти, нитка Аріадни, Артеміда, Афродіта, ахіллесова п’ята, богоборець; Геракл, Геркулес, Герострат, Гомер, гомеричний сміх, громовержець Зевс, муки Тантала, муза, Нарцис, нектар, кентавр, Олімп, Перун, Прометей, Пегас, сирена, сізіфова праця, Тартари, титан, Троя, Феміда, Фортуна, хаос, Харон, Хронос, яблуко незгоди, як фенікс із попелу та ін.