Предмет, завдання та значення курсу.
Якщо в попередніх мовознавчих дисциплінах увага зосереджувалася на природі й сутності мовних одиниць, семантичних і формально-граматичних ознаках їх, то в стилістиці вивчаються ті самі мовні одиниці, але з погляду їх виражальних функцій у процесі мовлення залежно від мети, призначення, умов і сфери спілкування. Відомий французький стиліст Шарль Баллі визначив стилістику як науку, що «вивчає експресивні факти мовної системи з точки зору їх емоційного змісту, тобто вираження в мовленні явищ із сфери почуттів і дії мовленнєвих факторів на почуття», підкресливши таким чином, що предметом стилістики є емоційно-експресивне в мові і мовленні. Предметом стилістики національної мови с і її стилістична система, і наука про неї. Насамперед предмет стилістики пов’язується з розумінням мовного стилю як типового способу виразної передачі інформації. Основні завдання зосереджуються на двох її планах: теоретичному і практичному. В теоретичному плані завдання зводяться до розв’язання основних проблем, що стоять перед стилістичною наукою. До них належать: • визначення основних понять стилістики (стиль, стиль мови і стиль мовлення, функціональний стиль, стилістичні конотації, стилістичне значення, стилістичні ресурси, стилістична норма); • розробка основних принципів та критеріїв класифікації і внутрішньОжанрової диференціації стилів; • дослідження витоків, формування і становлення основних етапів розвитку функціональних стилів української літературної мови; • з’ясування таких питань, як мовленнєва системність стилів, співвідношення функціональних стилів і форм мовлення, взаємодія стилів і їх цілісність; • виявлення об’єктивного і суб’єктивного (індивідуального) в стилі, закономірностей функціонування мови у різних сферах спілкування; • характеристика стилістичного матеріалу в аспектах синхронії і діахронії, парадигматики і синтагматики; • виявлення в стилістиці української мови співвідношень інтралінгвістичного і екстралінгвістичного порядку, співвідношень національно-специфічних стилістичних рис та інтернаціональних. практичних завдань, до яких належать: • оволодіння стилістичною системою сучасної української мови, тобто глибоке, усвідомлене вивчення мовцями стилістики ресурсів і функціональної стилістики української мови; • вироблення у мовців умінь визначати стильові і жанрові мовні ознаки текстів; • вироблення вмінь помічати й оцінювати стилістичні ефекти в тексті та виявляти стилістичні засоби, за допомогою яких вони досягаються; • ознайомлення зі стилістичними прийомами і способами використання мовних одиниць відповідно до умов і цільової настанови; • вироблення у мовців умінь оцінювати стилістичні можливості наявних мовних одиниць; • закріплення стилістичних навичок мовців шляхом конструювання стилістично довершеного тексту; • оволодіння стильово-жанровим текстотворенням; • піднесення культури творчого, професійного і щоденного побутового мовлення; • розвиток мовного чуття і мовного смаку.
Методологія – концепт викл мети і змісту дослідж, який зумовлює добір конкретних методів і прийомів для отримання макс об’єкт інформ про явища. Основ методол принц стил укрмови є філософ пізнання українського народу через пізнання мови та знання і розуміння мови через знання її творця і носія. Виділяють загальні і специфічні (часткові) м стил.: описовий і структурний: опозиційний аналіз, дистрибутивний – спрямований на встан хар-к і функціон власт мовних одиниць на підставі її оточення; трансформац аналіз, компонентний, лінгвостиліст – прод мовл-розм діяльн людини із застосув лінг методу з метою виділення його структ смислов єдності, комун спрям та інтеприт упорядкування мовних засобів для вираження смислу. Одним з основних у стилістиці є стилістичний аналіз, який полягає у виявл співвідношу мовн засобів, якими вираж інтелект, емоц-експрес та естет зміст мовл. Контекстний аналіз – досл част через ціле; метод зіставл – у стиліст допом вияв і поясн вмотив вибору, смислов доц., естет ефективн мовних засобів.Кількісні (квантитативні) методи полягають у визначенні кількісних ознак мовних одиниць. Метод стилістичного експерименту – заміна слів, син такс конструкцій.
В лінгвостилістиці виділяють кілька стилістичних наук або їх розділів. Загальна стилістика: (описова (стиліст ресурсів) та функціон. (теоретична стилістика, або теорія стилістики) визначає основні поняття і категорії її, предмет досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи стилістичних досліджень. Описова стилістика вивчає стилістичні засоби мови як у тексті так і поза ним. Описова стиліст: фоностиліст (шляхи і прийоми досягнення милозв, роль звуков повт, ритмомелод); лексична (функції стильової диференціал словникового складу мови); граматична (явищі словотвору, морфолог і синт засоби у стиліст аспекті). Фунціон стиліс вивч законом функціонув м відпов до потреб суспільства, функціон стилі, їх класифік, принципи відбору та законом поєдн мовн одиниць. У функціон стиліст виділ стиліст художньої літератури, яка вивчає на тлі стиліст мови елем стилю худ твору певного літ напр. чи індивід стилю письм.
Практична стилістика - прикладна дисципліна, яка подає рекомендації щодо првомірного нормативного використання мовних засобіву різних мовленнєвих ситуаціях, формах і стилях мовлення. П р а к т и ч н а с т и л і с т и к а має прикладний характер: на зразках доцільного використання мовних засобів у різних стилях і формах 3 мови вона навчає мовної майстерності, свідомого і критичного ставлення до власного мовлення і до мови оточення. Для практичної стилістики, для тих завдань, які вона ставить перед собою, першочергової ваги набуває вміння розмежовувати мовні засоби серед названих п'яти стилів, правильно користуватися цими мовними засобами, зробити їх своїм мовним активом.
Описова стиліст: фоностиліст (шляхи і прийоми досягнення милозв, роль звуков повт, ритмомелод); лексична (функції стильової диференціал словникового складу мови); граматична (явищі словотвору, морфолог і синт засоби у стиліст аспекті). Процес відбору мовних засобів як етап мовленнєвої діяльності включає постійно взаємозамінні механізми ототожнення та протиставлення. У центрі уваги описової стилістики є розгалужена синонімія та антонімія мовних засобів різних рівнів - лексичного, фразеологічного, словотворчого, морфологічного, синтаксичного. Головний чинник, що вплинув на формування синонімії мовних - усна та писемна форми мови. У результаті сформувалися такі мовні засоби, які вживалися переважно у книжних жанрах, вони мають стійкі значення офіційності, академізму, риторичності. Паралельно виділилися й розмовні засоби.
Фунціональна стилістика вивчає закономірності функціонування мови відповідно до потреб суспільства, функціон стилі, їх класифік, принципи відбору та законом поєднання мовних одиниць. У функціон стиліст виділ стиліст художньої літератури, яка вивчає на тлі стиліст мови елем стилю худ твору певного літ напр. чи індивід стилю письм. У функціональній стилістиці як окрема галузь виокремлюється стилістика художньої літератури. В. В. Виноградов пропонував у стилістичній системі національної мови виділяти три кола досліджень, які тісно пов’язані, часто взаємно пересікаються і завжди співвідносні, але мають свої проблематику, завдання, категорії: «Це, по-перше, стилістика мови як «системи систем», або структурна стилістика; по-друге, стилістика мовлення, тобто різних видів і актів суспільного вживання мови; по-третє, стилістика художньої літератури.
Практична стилістика - прикладна дисципліна, яка подає рекомендації щодо првомірного нормативного використання мовних засобіву різних мовленнєвих ситуаціях, формах і стилях мовлення. П р а к т и ч н а с т и л і с т и к а має прикладний характер: на зразках доцільного використання мовних засобів у різних стилях і формах 3 мови вона навчає мовної майстерності, свідомого і критичного ставлення до власного мовлення і до мови оточення. Для практичної стилістики, для тих завдань, які вона ставить перед собою, першочергової ваги набуває вміння розмежовувати мовні засоби серед названих п'яти стилів, правильно користуватися цими мовними засобами, зробити їх своїм мовним активом.
Зв’язок стилістики з іншими науками.
Лінгвістична стилістика тісно пов’язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема, явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчас мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Зв’язок стилістики з філософією виявляється у тому, що методологічною основою стилістики є філософські положення про первинність матерії і вторинність свідомості, про суспільний характер мови, про її зв’язок з мисленням, про роль мови у формуванні і вираженні думки, про стабільність, розвиток і змінність мови як форми її існування, про єдність, взаємозв’язок, взаємозалежність і взаємозмінність ідеального змісту та матеріальної форми як сутності і її структурної організації. Пошук доцільної мовної форми для відповідного повноцінного змісту, а також шляхів і способів досягнення її — основне завдання стилістики мови. Стилістичні явища відображають не тільки емоційну і вольову сфери людської діяльності, а й інтелектуальну, тому стилістика пов’язана з логікою. Закони мислення, хід міркувань, логічні побудови, види логем (судження: ствердження, заперечення, спонукання, питання) знаходять вираження у мовному матеріалі, починаючи від слова, — у реченні, надфразній єдності, у зв’язному тексті. Логічність мовлення є його головною рисою, необхідною для успішного здійснення пізнавальної і комунікативної функцій мови. З лінгвістико, психолінгвістикою (зв’язок виявляється в тому, що і психолінгвістика, і стилістика, маючи кожна свій предмет дослідження, повинні постійно тримати в полі зору не тільки мовлення, а й того, хто його породжує, враховувати тип мовця, а також того, на кого розраховане мовлення, хто його сприймає чи повинен сприйняти, тобто тип слухача, співбесідника. З естетикою , психологією.