Проблема непрофесійної журналістики в масово-інформаційному просторі луганщини

Із розвитком комп’ютерних технологій українська журналістика потерпає від збільшення кількості працівників, які не мають фахової освіти. За статистикою Національної спілки журналістів України спеціальної освіти не мають близько 50% працівників медіа-галузі України, а близько 80% випускників спеціальності ,,Журналістика” не працюють за фахом [1]. Тому актуалізується питання про реформування журналістської освіти в Україні. У зв’язку із загостренням проблеми непрофесійної журналістики в Україні, зокрема на Луганщині, потребою привернути увагу суспільства до цієї проблеми та запропонувати шляхи її вирішення, актуальною видається обрана для дослідження тема

Метою розвідки є: окреслити проблеми сучасної непрофесійної журналістики Луганської області на прикладі текстів журналіста Олексія Блюмінова, запропонувати шляхи їх вирішення.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: окреслити проблеми сучасної непрофесійної журналістики у всеукраїнському та регіональному масштабі; простежити тенденції розвитку непрофесійної журналістики на Луганщині, проаналізувати причини її виникнення; проаналізувати журналістські матеріали Олексія Блюмінова як представника непрофесійної журналістики на Луганщині; запропонувати реальні шляхи вирішення проблеми непрофесійної журналістики на сучасному етапі на теренах Луганщини та спрогнозувати можливі шляхи подолання відповідної проблеми в Україні.

Об’єкт дослідження: матеріали журналіста Олексія Блюмінова.

Предмет дослідження: недоліки текстів непрофесійних журналістів у ЗМІ Луганської області.

Український журналістикознавець Мар’ян Житарюк виокремив такі основні проблеми непрофесійної журналістики:

• ,,мода” на журналістику, яка призвела до стрімкого зростання закладів освіти, що готують фахівців у галузі журналістики. Натомість якість фахової підготовки і знань майбутніх журналістів перебуває на низькому рівні за класичними стандартами професійної підготовки кадрів;

• надмірна уніфікація та уподібненість навчальних планів з підготовки журналістів із навчальними планами на інших, нежурналістських факультетах та спеціальностях у більшості навчальних закладів;

• неусвідомлення і неврахування специфіки творчого характеру спеціальностей на журналістських факультетах [2].

Щодо низької якості медіа-продукту, створюваного непрофесійними журналістами, висловив власну думку позаштатний радник Президента України Дмитро Видрін: ,,Сьогодні журналістика в Україні – не найбільш затребувана професія. Проблема не в тому, що погано готують журналістів, а в тому, що працедавці ставлять дуже низьку професійну планку: висвітли скандал, опиши аварію, ,,мордобій”. При цьому вони не працюють над написанням якісного журналістського розслідування. Тут винні не лише журналісти, але й працедавці й суспільство, які не дають запит на такий складний жанр. Крім того, журналісти не розкривають міжнародні події” [3].

Масово-інформаційна ситуація в Україні сьогодні відзначається рухливістю й динамізмом, що загалом відбиває зміни й еволюцію усіх сфер суспільно-політичного життя. З огляду на стрімку адаптацію України у світовий інформаційний простір, принаймні на рівні Інтернет-комунікацій, відповідно, на розвиток української журналістики дедалі більше впливає світова масово-комунікативна ситуація, яка характеризується такими основними тенденціями:

• інтенсивний розвиток сучасних комунікативних технологій;

• виникнення нового типу журналізму, що характеризується потенційними можливостями участі кожного громадянина у творенні масово-інформаційного продукту;

• ситуація ,,інформаційного вибуху”, яка вимагає перетворення ЗМІ на потужні аналітичні центри, здатні аналізувати й коментувати численні тексти;

• зростання відсотка усвідомлення важливості циркуляції правдивої і вичерпної інформації у медіа-просторі;

• чіткий прояв бінарної ролі журналістики в культурно-політичному просторі: вона не лише відтворює суспільно-політичну й духовно-культурну ситуацію в Україні, але й у великій мірі створює її [4, с. 387-395].

У сучасній системі масової інформації діє загальний соціальний закон, згідно з яким журналістика на Луганщині відбиває характер соціальних і політичних відносин, у рамках яких функціонує. Від політичної системи держави залежить і структура журналістики її регіону. Становище сучасної журналістики Луганської області визначається такими характерними ознаками: домінуюча роль місцевих органів влади та окремих політичних угруповань в інформаційному просторі Луганської області та використання журналістики задля певних маніпуляцій окремими політичними структурами; монополізації регіонального медіа-ринку; низький рівень ефективності міської та обласної журналістики через відсутність фахових знань медіа-працівників; відсутність якісної аналітичної та художньо-публіцистичної журналістики на Луганщині; посилення символічності у місцевих та обласних ЗМІ, запровадження у журналістику численних підтекстових інформацій, зрозумілих обмеженій групі реципієнтів; відсутність комплексу стабільних правових, політичних та економічних умов функціонування мас-медіа на Луганщині; низький рівень захищеності професійної діяльності журналістів.

У цих умовах головним каналом поширення інформації на Луганщині стають електронні ЗМІ, дописувачами яких зазвичай є пересічні громадяни, які не мають фахової освіти.

Мовна ситуація в інформаційному просторі Луганщини – східного регіону країни – також впливає на загальну масово-інформаційну ситуацію. Так, вона відзначається перевагою російськомовних ЗМІ, які економічно поки що витісняють українські. Крім цього, виникають численні проблеми із поданням інформації, пов’язані з перекладом медіа-текстів з російської мови на українську і навпаки.

Цензурна ситуація у ЗМІ на Луганщині також залишається складною. За Конституцією, цензура в нашій державі заборонена, тобто заборонено попередній перегляд творів, п’єс, телепередач, кореспонденції з метою нагляду й контролю. Але поза цим використовуються найрізноманітніші способи тиску на редакції в цілому і окремих журналістів, аби домогтися відповідних коректив у їхній позиції, їм нічого не забороняють, але виразно натякають, закликаючи до послуху.

Таким чином, очевидна перевага негативних чинників у засобах масової інформації на Луганщині відбиває бажання у молодого журналіста набувати професійного досвіду та працювати за фахом, орієнтуючись на прийоми та методи класичної журналістики. Та й в умовах сучасної ситуації на регіональному медіа-ринку це практично неможливо. З цього постає очевидна проблема: медіа-ринок Луганської області майже позбавлений кваліфікованих журналістів, які б мали змогу змінити негативну ситуацію, що склалася, спільними зусиллями завдяки високим фаховим знанням та ентузіазму.

Яскравим представником непрофесійної журналістики на Луганщині є Олексій Блюмінов, політолог, колишній головний редактор Луганського обласного тижневика ,,Вечерний Луганск”, журналіст газети ,,Свободный репортер”, дописувач багатьох соціально-політичних форумів та Інтернет-сайтів Луганська і області, таких як ,,Політика 2.0”, ,,Регіон 13”, ,,Політико”, ,,Давление света”, ,,Паралель-медіа” тощо.

Аналізуючи журналістські матеріали Олексія Блюмінова, слід розглянути особливості його творчого стилю детальніше на прикладах. У коментарі О. Блюмінова ,,Литературная тягнибоковщина” как дискурсивный тренд” автор занадто експресивно описує події, висловлюючи чітке суб’єктивне ставлення до їх учасників та самого конфлікту, що є прямим порушенням норм журналістської етики, порушенням принципу об’єктивності якісної класичної журналістики, а також вказує на не професіональний підхід автора до творення матеріалу. Для того, щоб підкреслити особисте ставлення, Олексій Блюмінов вживає такі експресивні порівняння, вигуки, метафори та метонімії: ,,Ан нет!”, ,,колбасит”, ,,борцов с ксенофобией”, ,,всколыхнулся и взволновался патриотический сегмент Интернета”, ,,одним словом, пошла плясать губерния”, ,,факты ,,крышевания этого безобразия со стороны чиновников”, ,,вонючие татары”.

Суб’єктивне ставлення до учасників події автор висловлює таким чином: ,,Свою порцию желчи на роман излил и журналист и по совместительству скандальный блогер ,,Украинской правды” Александр Чаленко. Не преминули вставить ,,пять копеек” и известный ,,борец с экстремизмом и ксенофобией”, депутат-ренегат экс-бютовец Александр Фельдман и примкнувший к нему гендиректор харьковского издательства ,,Фолио” Александр Красовицкий,, [5]. З цієї цитати видно, що автор не керується жодними фактами та доказами, а лише голослівно вішає ярлики на вказаних осіб.

Непрофесійний підхід простежується також у такій мікротемі: ,,Недоброжелатели моментально окрестили творчество Шкляра ,,литературной тягнибоковщиной”, заставив вспомнить одновременно как булгаковского литератора Мстислава Лавровича с его призывами ,,крепко ударить по пилатчине”, так и печально известную советскую практику навешивания подобных ярлыков на неугодных власти мастеров слова. В свое время Солженицына клеймили специально придуманным эпитетом ,,литературный власовец”. Не из этих ли времен растут ноги у нынешней ,,литературной тягнибоковщины”? Впрочем, само смещение дискурса из литературной плоскости в политическую говорит о многом. Ведь роман – это не только потенциально коммерчески успешный проект, но и мощное идеологическое оружие. В умелых руках, конечно” [5]. Тут автор вживає термін ,,недоброжелатели”, не вказуючи, про кого конкретно йде мова, що є необ’єктивним тлумаченням дійсності. Далі автор вживає таки фразу: ,,Впрочем, само смещение дискурса из литературной плоскости в политическую говорит о многом”, а далі так і не було вказано про що саме ,,говорить”. Складається враження некомпетентності автора у висвітленому питанні, оскільки весь матеріал побудований на загальних фразах і суб’єктивно-оцінних судженнях без жодної конкретики, документальних фактів чи висновках експертів, принаймні з літературного середовища, або коментарів самих авторів-учасників висвітленої події. Непрофесійним й подекуди навіть абсурдним виглядають намагання автора поєднати складну науково-літературну лексику із грубими жаргонізмами чи сленгом.

У коментарі ,,Ворошилов как беззубая гадюка” непрофесійний підхід журналіста Олексія Блюмінова виявляється у певних тенденціях написання матеріалу. Наведемо приклад з коментаря: ,,Но вернемся к виновнику торжества, то есть, к собственно Клименту Ефремовичу. Последний юбилей сопровождался локальной вспышкой псевдосоветской истерии и казенно-суконного ,,местного патриотизма” в подконтрольных местной власти СМИ. Еще бы – ведь ,,сам” Кравченко что-то промямлил, заикаясь, насчет того, что имярек ,,много сделал для нашего города”. В эту бессовестную клоунаду втянули и детей, устроив позорный перформанс с переодеванием в пионеров.

Ожидаемым ответом на эту бесовщину стала презентация правой активисткой Ириной Магрицкой брошурки под громким названием ,,Справжній Ворошилов”. И хотя цель была заявлена достаточно претенциозная – ни много ни мало, а ,,розкрити очі луганцям на те, а ким же насправді був наш земляк Ворошилов”, тем не менее, беглого взгляда по брошурке филолога Магрицкой достаточно, чтобы убедиться в том, что она не содержит ничего нового, что ранее было бы неизвестно широкому кругу интересующихся историей обывателей. Чего стоит только пассаж одного представителя ,,просвитянской” интеллигенции о том, что, ,,мабуть, більше орденів Леніна, ніж їх було у Ворошилова, мав лише Олександр Македонський”. Услышав данный пассаж, автор этих строк ожидал, что зал как минимум содрогнется от гомерического хохота. Ну, или стащит ,,светоча” с трибуны... Не было ничего. Ровным счетом. Абсолютно серьезные лица. Что лишний раз подтвердило интеллектуальное одичание и дискурсивное убожество просвитянско-рухманской тусовки ,,национально-свидомих интеллигентов”. Так испохабить серьезную в общем-то тему нужно еще уметь...,, [6].

Уже з цього уривку можна простежити неприпустимі в журналістському творі недоліки. По-перше, наявні образи на адресу героїв коментаря; по-друге, експресивна подача матеріалу у цілому говорити про нестриманість автора, його непрофесійний підхід до висвітлення теми; по-третє, необґрунтована критика твору І. Магрицької, яка ґрунтується виключно на авторських судженнях; по-четверте, вживання зниженої лексики, жаргонізмів, сленгу, які знову ж таки автор намагається поєднати зі складними фразами, які взяті з наукового та науково-популярного стилю, що виглядає недоречним та абсурдним.

Отже, аналізуючи за критеріями класичної професійної журналістики матеріали Олексія Блюмінова, можна зробити висновки, що автор порушує критерій точності та повноти подачі інформації, оскільки у тексті відсутні альтернативні думки, цитати експертів, ґрунтовні докази фактів, надмірно виражений авторський суб’єктивізм. Крім цього, автор порушує норми журналістської етики та професійної мови викладу, вдаючись до зниженої, розмовно-побутової лексики, діалектизмів, жаргонізмів, сленгу.

Отже, дослідивши тенденції розвитку непрофесійної журналістики на прикладі продукту професійної діяльності луганського журналіста Олексія Блюмінова та зважаючи на низьку якість матеріалів обласних ЗМІ, необхідно вжити низку заходів з удосконалення діяльності засобів масової інформації на Луганщині.

По-перше, необхідно заборонити працювати журналістами особам, які не мають відповідної освіти, а також збільшити штат професійних співробітників; по-друге, подавати тільки унікальні матеріали до друку (в ефір), зменшити кількість замовних матеріалів (по можливості звести до мінімуму), а також заборонити журналістам писати (говорити) зниженою лексикою та вживати нецензурні одиниці у медіа-продукції; по-третє, відновити роботу вже існуючих засобів масової інформації у селах, селищах міського типу та приміських районах (залежно від кількості мешканців від 2 до 5 засобів масової інформації, принаймні друкованих); по-четверте, активно співпрацювати з університетами, які готують журналістів та надавати максимальну професійну допомогу практикантам з метою зробити з них високопрофесійних фахівців із подальшим працевлаштуванням; по-п’яте, проводити виїзні тренінги та семінари для підвищення рівня теоретико-практичної обізнаності молодих журналістів у міста, села та селища міського типу Луганської області.

Таким чином, з огляду на дотримання цих умов можна передбачити суттєве покращення якості функціонування засобів масової інформації на теренах Луганщини та в обласному центрі у порівняно короткі терміни.