Українська радянська фотожурналістика у роки великої вітчизняної війни

Воєнна фотожурналістика – особлива форма фотожурналістики і журналістики загалом. Вона відрізняється від споріднених жанрів „за часовим параметром – знімки мають значення в хронологічному контексті розвитку подій, за об’єктивністю – оскільки ситуація визначає, що фотографи будуть точно фіксувати події, за розповідним стилем – знімки інформують глядача про суть подій” [1, с. 123]. Фотографії, які будуть аналізуватися, є її типовими зразками.

Воєнна фотографія являє собою подієвий репортаж за усіма законами цього жанру. Однак вона може просто фіксувати бойові дії, зберігаючи хронологію та строгу послідовність подій, а може нести в собі своєрідне послання автора до глядача. Для військової фотографії характерна деяка грубуватість подання знятих подій, що дозволяє глядачеві зануритися в жорстокий світ війни. Війна вплинула на мистецтво фотографії, сформував особливий жанр – воєнний фоторепортаж. Воєнні фоторепортажі істотно позначились на розвиткові документальної фотографії, на поширенні гуманістичної фотожурналістики [2, с. 17].

Питання фотопубліцистики періоду Великої Вітчизняної війни досліджували українські науковці, зокрема: Н .І. Зикун, С. І. Горевалов, які в своїх роботах висвітлювали військову працю фотокорів В.Тьоміна, Я.Давідзона, І. Шагіна, М.Альперта, А. Шайхета, Є.Халдея та інших.

Військові фотографії не втратили свого значення й сьогодні, тож актуальність розвідки полягає у важливості дослідити ті засоби виразності, які використовували військові фотографи у період Великої Вітчизняної війни.

Метою роботи є дослідження зображальних особливостей української радянської фотожурналістики у роки Великої Вітчизняної війни на прикладі творчих доробків фотографів Аркадія Шайхета та Івана Шагіна. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: окреслити специфіку роботи військових фотокореспондентів у роки Великої Вітчизняної війни; проаналізувати зображальні елементи окремих фоторобіт українських фотожурналістів цього періоду та особливості їх впливу на аудиторію.

Об’єктом дослідження стали фотороботи радянських фотожурналістів Аркадія Шайхета „Здрастуйте, рідні!” та Івана Шагіна „Рейхстаг узято” й „Ось ми і в Берліні”. Предметом виступають композиційні особливості фотографії як засіб реалізації її емоційного впливу.

Коли мова заходить про війну, то перед молодим поколінням, яке не бачило її своїми очима, встають образи, які були зафіксовані на фотографіях та кінострічках військовими фотокореспондентами та кінооператорами. Практично всі найвідоміші фотографії про Велику Вітчизняну війну, які зустрічаються у підручниках, енциклопедіях, фотоальбомах, – це продукція ЗМІ тих років. Завдяки фотокореспондентам того часу сьогоднішні покоління мають уявлення, як виглядали ті чи інші знакові воєнні події.

Журналісти захищали рідну землю із зброєю, записником і фотоапаратом, вони завжди були на передовій, на лінії вогню. Однак фотокореспондента від журналіста, що пише, відрізняла необхідність бути на крок попереду інших. Один із найавторитетніших військових журналістів, письменник Костянтин Симонов, який побував майже на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни, говорив про військових фотокореспондентів: „Коли я, письменник, думаю про професію фотокореспондента на війні, я думаю про те, наскільки важка ця професія. Ми можемо написати потім, нам не обов’язково писати тут, відразу. Ми можемо дещо занести в свій блокнот, два-три слова, і потім розгорнути з цього всю картину, тому що наша пам’ять працює. А вони, фотокори, не можуть зняти потім. Вони можуть зняти тільки тоді, у той самий момент, он той танк, який іде на них, і ту атаку, яку вони бачать. І ту біду, свідками якої стали. Апарат не запам’ятовує, апарат знімає. Їхня пам’ять – це їхні знімки. Те, що залишилось на плівці, це і є їхня пам’ять про війну. Водночас це вже не їхня пам’ять. Це вже стало пам’яттю людства” [3]. Ці слова переконливо розкривають особливості діяльності військового фотокореспондента.

Значення фотодокументів у поєднанні з друкованим словом під час Великої Вітчизняної війни зросло для читачів у багато разів. Усі центральні, фронтові і армійські газети публікували фотодокументи, авторами яких були як імениті фотокореспонденти, так і фотографи-початківці.

Загалом, за даними С. І. Горевалова, понад двісті фотокореспондентів створювали фотолітопис Великої Вітчизняної війни [4, с. 46-48]. Говорячи про тематику воєнної фотографії та рівень майстерності, з якою знімки були виконані, необхідно підкреслити одне: для більшості фронтових фотокореспондентів, який би не був об’єкт їх зйомок, фотографічна досконалість знімків не була самоціллю – вони знімали війну, знімали людей війни і прагнули розповісти про них правду.

Розглянемо особливості воєнної фотографії на прикладі декількох робіт вітчизняної фотожурналістики таких фотографів, як А. Шайхет, І. Шагін,

Аркадій Шайхет був одним з основоположників радянської фотожурналістики. Усю Велику Вітчизняну війну він пройшов кореспондентом газети „Фронтова ілюстрація”. За свою героїчну роботу Аркадій Шайхет був нагороджений орденами Бойового Червоного Прапора і Вітчизняної війни, а також медалями.

У 1943 році газета „Фронтова ілюстрація” надрукувала фотографію Аркадія Шайхета „Здрастуйте, рідні!”, яка є одним з найбільш виразних та хвилюючих знімків воєнних років. Треба було володіти загостреною спостережливістю репортера, щоб побачити та миттєво закарбувати драматичну життєву ситуацію, що склалася перед очевидцем.

Фотографія, зроблена А. Шайхетом, зображає зустріч солдата зі своєю родиною. Цей солдат разом з радянськими військами повернувся на рідну землю, яку залишив на самому початку війни, коли радянська армія відступала. У тексті статті, яку ілюструє знімок, зазначено, що коли взвод солдата проходив через рідне село, біля рідної хати, командир відпустив його не декілька хвилин побачитися з родиною. Разом з цим взводом йшов і військовий фотокор Аркадій Шайхет, який і зробив цей виразний знімок.

У центрі кадру – солдат радянської армії. Зліва від нього стоїть дружина, що обіймає свого чоловіка. Справа донька пригорнулася до батька. Їхня поза, спіймані фотокамерою рухи, вирази облич красномовно передають емоції родини: радість несподіваної зустрічі, надію на визволення, пережите горе. Так, донька тримає батька за ремінь, і ця промовиста деталь підкреслює емоційність ситуації, передає страх за рідних-вояків. Фото зафіксувало сльози на очах не тільки у жінок, але й і у солдата, який багато чого бачив на цій війні, що ще більше увиразнює емоційний заряд фотографії. А. Шайхет недаремно увів до композиції кадру бойового коня, що стоїть на задньому плані – як нагадування про те, що зустріч ця тимчасова, і солдат знову вирушить на фронт.

Ця фотографія відзначається вражаючою емоційністю. Репортажний знімок, зроблений майстром, став витвором мистецтва. У кадрі – образна публіцистичність, і проникнення у внутрішній світ людини. Композиція кадру проста, але знімок значний за своїм глибоким символічним змістом. Цей живий та динамічний знімок є яскравим свідченням доби. У 1958 році на виставці „Фотомистецтво СРСР”, ця фотографія отримала диплом першого ступеня [5, с. 14-16].

Вірний канонам жанрової фотографії, Аркадій Шайхет уникав „чистих” пейзажів, не створював камерних портретів. Він пейзаж і людину зв’язує з подією, знаходить їм своє місце в загальній сюжетній канві, добиваючись психологічного проникнення в образ. Тонкий майстер відбору життєвого факту, Аркадій Шайхет миттєво схоплював суть явища, показуючи в кадрі найголовніше, найхарактерніше, що виражало ідею та мало велике виховне значення.

Не менш цікавими є фотороботи того періоду Івана Шагіна. Ще до війни, в 1935 році, І. Шагін потрапив у вузьке коло репортерів, яким було дозволено знімати Київські військові маневри. З початку і до кінця війни він працював фотокором газети „Комсомольська правда”, був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Знак Пошани, орденом Вітчизняної війни та багатьма медалями.

На відомому знімку Івана Шагіна „Рейхстаг узято” ми бачимо радість радянських солдат-переможців, яку фотограф відобразив в емоційній символічній картині: переможці салютують, піднявшись на дах Рейхстагу, де збереглись побиті осколками бронзові коні. У тексті статті, яку ілюструє знімок, зазначається, що на фото капітан Неустроєв зі своїми підлеглими.

Глибокий символічний зміст фотографії передають деталі знімку та його композиція. По-перше, привертає увагу те, як тримають зброю солдати-переможці. Вони стріляють у повітря, під впливом емоцій від здобуття довгоочікуваної перемоги, можливо, уперше за чотири роки – не цілячись.

Емоційний стан солдат підкреслюють і деталі вбрання. Так, молодий солдат має не статутно розстібнутий комір гімнастерки, він без пілотки, яку вочевидь, десь загубив, чоботи його в пилу. Такі порушення статурності військової форми теж увиразнюють емоційний стан вояків, підкреслюють і те, що перемога далась нелегко. Солдат стріляє, тримаючи трофейний автомат однією рукою, у берлінське небо.

Пейзажні деталі на знімку також несуть додаткове символічне навантаження. Хоч Берлін і в диму, але можна розгледіти понівечені ще безлисті дерева. А важка пригнічуюча архітектура міста, що нагадує про гніт нацистської диктатури, нарешті переможеної, контрастує з легкими, радісними фігурами бійців. Зміст фото зрозумілий навіть без підпису.

На іншому знімку Івана Шагіна „Ось ми і в Берліні” зображені радянські солдати, що забралися у трамвай. Очевидно що фото є постановочним, це не репортаж, солдати спеціально позують фотографу. Про це свідчать їхні пози (так, двоє солдатів у центрі кадру навіть обнялись), вирази облич та погляд у камеру.

Привабливість знімку в тих щирих емоціях зовсім юних солдат, які ми бачимо на ньому. Але, окрім фіксації міміки й жестів героїв фото, воно демонструє нам цікаві деталі, які поглиблюють зміст знімку, увиразнюють його. Зокрема, вбрання вояків може додати штрихів до їх портрету та ситуації: шинелі мають короткуваті рукави, пілотки зсунуті набік, це підкреслює юність солдат, що наче виросли з шинелей за час війни, але попри це виглядають вони вправними вояками. Але їхня нестримна юна радість очевидна, вони забралися в трамвай з берлінським гербом, ведмедем під короною, і позують фотографу.

На самому трамваї виразно видно його номер № 64, а також вказано маршрут: Ландсбергераллеє, Александерплатц, Шпиттельмаркт, Лейпцигерштрассе, що дозволяє зрозуміти, де відбувається дія. Але трамвай, вочевидь, нікуди не їде – видно, що звисає дріт поперек вагону. І привертає увагу типова для І. Шагіна пейзажна деталь – у прозоре вікно трамваю можна побачити обвуглені дерева, що нагадують про жорстокі бої.

І. Шагін цікаво використовував ракурс у фотозйомці, високі точки для панорамних пейзажів міст або будівництв, і низькі точки для створення монументальних портретів [6, с. 2-5].

Отже, воєнна фотографія виконувала дві функції. По-перше, вона викривала злочини фашистів, являючись важливим документом воєнного часу, що послужив головним доказом на численних судових процесах. По-друге, вона звала до бою, на захист Батьківщини, за допомогою знімків-символів, знімків-лозунгів, знімків-плакатів, піднімаючись до великих художніх висот та узагальнень і в той же час не втрачаючи своєї конкретики та документальності.

Поряд з цими задачами фронтові фотокореспонденти показували й звичайну, буденну сторону війни, тяжку повсякденну солдатську роботу Вони виконували головну задачу журналістів та публіцистів – писали своїми вузькоплівковими «Лейками» історію сучасності.

Сьогодні знімки періоду Великої Вітчизняної війни не втрачають актуальності, продовжують виконувати свою пропагандистську, просвітницьку та виховну роль, слугуючи взірцем для нових поколінь фотожурналістів.