Література

1. Петрик В. М. Сугестивні технології маніпулятивного впливу. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12301002/psihologiya/viznachennya_ponyattya_informatsiyne_suspilstvo. 2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / О. Ф. Скакун. – Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с. 3. Цвік М. В. Загальна теорія держави і права. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/tryd-pravo/38-tsvik/187---s-1----.html. 4. Марков Б. В. Демократія і Інтернет // Інформаційне суспільство. М.: ACT, 2000. Вип. 6. С. 43-47.5. Паренті М. Демократия для избранных. / М. Паренті. – пер. з англ. В. Н. Горбатенко – М. : Поколение, 2006. – 416 с. 6. Негрышев А. А. Прагматика интертекстуальности в новостном дискурсе СМИ. – [Електронный ресурс] – Режим доступу : http://www.vfnglu. wladimir.ru/Rus/NetMag/ v4/v4_ar08.htm. 7. Шойхер В. Антологія думки у афоризмах. – [Електронный ресурс] – Режим доступу : http://shoyher.narod.ru/AntolMyisli/AntolMyisl_N2.html 8. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Пер. з англ.; Науч. ред. Я. Н. Засурский. – М. : Мысль, 1980. – 326 с.

Шевченко Т. П. Тенденції розвитку демократії в контексті сучасних ЗМІ

У статі розглядаються основні тенденції розвитку демократії в контексті сучасних ЗМІ, звертається увага на роль ЗМІ у формуванні демократії, виокремлюється позитивний та негативний вплив ЗМІ на існування демократії. Розглядається механізм впливу ЗМІ на існуючу інформаційну реальність. Досліджується приклади використання ЗМІ на користь розвитку демократії та використання ЗМІ для її знищення.

Ключові слова: демократія, інформаційне суспільство, ЗМІ, інформаційна реальність, суспільна свідомість.

Шевченко Т. П. Тенденции развития демократии в контексте современных СМИ

В статье рассматриваются основные тенденции развития демократии в контексте современных СМИ, фокусируется внимание на определении роли СМИ в формировании демократии, выделяется позитивное и негативное влияние СМИ на существование демократии. Рассматриваются механизмы влияния СМИ на существующую информационную реальность. Исследуются примеры использования СМИ в пользу развития демократии и использование СМИ для ее уничтожения.

Ключевые слова: демократия, информационное общество, СМИ, информационная реальность, массовое сознание.

Shevchenko T. Trends in the development of democracy in the context of contemporary media

The article examines the main trends in the development of democracy in the context of current media attention is focused on the role of media in shaping democracy, singled out the positive and negative effects of the media on the existence of democracy. A mechanism of media influence on existing information reality. We study examples of the media in favor of democracy and the media used for its destruction.

Key words: democracy, the information society, the media, information reality, the mass consciousness.

УДК 070 : 304 : 08

Є. Б. Яремчак

Мовностилістичні особливості журналістських текстів у блогах

Блоги журналістів мають специфічні риси, що відрізняють їх від інших типів блогів. Те, що вони, на відміну від звичайних блогів, розраховані на масову аудиторію, впливає на спосіб викладу інформації, мову, стиль. Журналіст, на відміну від звичайного блогера, не просто виражає суб’єктивну думку з певного приводу, він розповідає про події, що мають суспільне значення.

Одним із важливих компонентів, завдяки якому публікації журналістів у блогах можна відносити до засобів масової інформації є професійна комунікація журналістів, зокрема її лінгвістичний аспект. Дослідження мовно-стилістичних особливостей у блогах сьогодні є важливим практичним завданням журналістики.

Функціонування блогів у мережі вивчали такі дослідники, як  І. Артамонова [1; 2], В. Волохонський [3], А. Досенко [4], Б. Потятиник [5; 6; 7], В. Скобелєва [8]. Ними було розглянуто особливості блогів у соціальному просторі та в системі масових комунікацій, а також перспективи розвитку блогінгу як Інтернет-журналістики. Питанням професійної комунікації в Інтернет-просторі присвячені праці С. Михалова та В. Михайлова [9], М. Лукіної [10], І. Фомічової [11], В. Ільганаєвої [12], О. Горошко [13], В. Теличко [14]. У роботах окреслені особливості комунікаційного середовища сучасного суспільства та визначені різні підходи до професійного спілкування. Праці науковців утворюють підґрунтя для дослідження лінгвістичних особливостей публікацій у блогах журнлістів.

Інтернет-технології розвиваються досить швидко, разом з ним набувають швидкого розвитку Інтернет-ЗМІ. Стрімке розширення блогосфери та поява нових функцій блогової журналістики, які виникають завдяки вимогам сучасного суспільства, потребують постійного дослідження різних аспектів журналістського блогінгу. Спостереження за змінами у професійній комунікації журналістів у блогах дає змогу визначити тенденції розвитку сучасної онлайнової журналістики.

Метою роботи є дослідження мовно-стилістичних особливостей у журналістських блогах на сайтах ЗМІ та на блог-хостингах. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) визначити особливості професійної комунікації журналістів; 2) дослідити специфіку лінгвістичного контенту публікацій журналістів на блог-хостингах та у блогах Інтернет-ЗМІ; 3) окреслити стилістичні особливості журналістських текстів, опублікованих у блог-хостингах та у блогах Інтернет-ЗМІ.

Журналістський блог – це не тільки сукупність кількох записів або медіафайлів, а й потужний ресурс, що здатен виступати в ролі засобу масової інформації. Блоги, трансформовані до окремого виду журналістської діяльності, відкривають нові можливості для комунікації: виникає спілкування між журналістом та читачем або між двома авторами. Тобто виникає поняття „професійної комунікації”, яке науковець А. Каптерєв розглядає як „процес виникнення взаєморозуміння в певній галузі” [15]. Дослідниця В. Мінкіна визначає професійну комунікацію, як „процес обміну інформацією між фахівцями” [16]. Професійна комунікація у журналістських блогах має безпосередній вплив на якість публікації, її смислове наповнення та основні властивості, притаманні журналістським текстам.

Час висуває свої вимоги до професійної підготовки фахівців у галузі журналістики, а відтак у журналістиці вже склалися певні риси і ознаки професійної комунікації. Зрозуміло, що на перший план виходить сам комунікант, тобто журналіст і його особисті якості. Так, В. Здоровега, називаючи журналістику дуже специфічним видом діяльності з духовно-прикладним характером, стверджує, що журналістський професіоналізм складається з багатьох важливих компонентів: „від морально-громадянських (мужність, сміливість), психологічних (оперативність, відчуття актуальності), освіченості (знання, компетенція) до суто літературних (уміння цікаво, стисло, образно викласти думку)” [17, с. 32]. Професійна комунікація журналіста – це процес спілкування автора у певній предметній галузі в односторонньому чи двосторонньому порядку із застосуванням своїх професійних навичок і вмінь, до яких належать: обізнаність, оперативність, відчуття актуальності, вміння оперувати журналістськими жанрами, лінгвістична грамотність тощо.

Багато що змінюється, коли переходить у світ Інтернету. Тут незмірно вища активність аудиторії. Якщо професійна комунікація журналіста може зберігатися в її чистому вигляді на сторінках офіційних Інтернет-ЗМІ, то на інших „вільних” сайтах журналісти можуть змінювати свою професіональну поведінку.

Професійна комунікація журналіста в Інтернет-середовищі має певні особливості, до яких належать: дистанційність та анонімність спілкування, можливість вибору між дотриманням мовних норм або їх порушенням, можливість виходити за рамки журналістських жанрів, підтримання віртуальних контактів, спілкування з аудиторією у двосторонньому порядку, довільне „приєднання” до бесіди або „від’єднання” від неї тощо. Стираючи всі обмеження, Інтернет надає певного розвитку процесу професійної комунікації журналіста у тому чи іншому напрямку. У сфері журналістського професіоналізму Інтернет працює як каталізатор, який визначає як саме ставиться журналіст до своїх професійних обов’язків.

Використовуючи мову в повсякденному житті, творчості й професійній діяльності, журналісти вдаються до різноманітних мовних засобів. Суттєві відмінності в мовному оформленні думки – залежно від обставин, теми, з приводу якої висловлюється людина, від ставлення її до предмета розмови і багатьох інших чинників – зумовили виникнення у лінгвістиці поняття стилю. В енциклопедії „Українська мова” С. Єрмоленко подає таке визначення стилю: „...різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова” [18, с. 602]. Отже, термін охоплює і функціональні різновиди літературної мови (функціональні стилі), й індивідуальні мовні манери, зокрема в певній творчості.

Журналісти, що ведуть блоги в Інтернет-виданнях використовують різні стилі мови у своїх публікаціях: художній, публіцистичний, розмовний тощо. Так, О. Горобець, журналіст „Кореспонденту”, у публікації „БРАТСТВО Корчинського приєднує частину Росії до України” [19] використовує художній стиль. У тексі спостерігаємо безліч вставних слів, що виражають невпевненість, суб’єктивну думку і гостро привертають увагу читачів: „як на мене”, „мабуть”, „либонь”, „даруйте”, „скажімо”, „підкреслю”, „приміром”, „можливо”, „мовляв”, „відтак”, „щоправда”, „здається” тощо. Таке нагромадження вставних слів у одному тексті говорить про те, що автор невпевнений у своїй думці, він не висуває конкретних думок або пропозицій, ні на чому не наполягає, тому текст не можна віднести до „чистого” публіцистичного стилю. Ще одним прикладом використання художнього стилю є публікація журналіста М. Бутченка „Кому оно нужно, мнение народное” [20] у його блозі на сайті „Корреспондент.net”. Текст посту являє собою розповідь про буденне життя громадянина Хлопко, який нічим не відрізняється від інших робочих людей України. У тексті майже немає елементів публіцистики, але через художні образи автору вдається донести до читача ставлення робочого люду до влади. Автор поєднує у тексті просторіччя і жаргонізми із витонченими елементами художнього стилю, правильно використаними мовними зворотами. М. Бутченко демонструє справжню майстерність журналіста, яка полягає у тому, аби об’єктивно показати аудиторії картину реальності, з якої вона зробить правильний суб’єктивний висновок: „Неизвестно кого боялся начальник Хлопко, только сам Иван в душе был несчастен – мучился он морально на заводе. Вокруг одни алкаши, бухают с утра до вечера. С ранних часов пьют за Партию Регионов: дай Бог, Федоровичу здоровья… Но к обеду ошалелые и сильно запьяневшие токари и фрезеровщики уже матерят эту Партию…” [20].

До використання публіцистичного стилю блогери найчастіше вдаються при написанні текстів соціально-політичної спрямованості. М.  Наєм, який є досить відомим політичним журналістом в Україні, веде блог в Інтернет-виданні „Українська Правда”. Не використовуючи особливих мовних елементів, М. Наєм завжди вдало формує думку читачів щодо певної події або явища, „надихає” їх мислити певним чином. Наприклад, у матеріалі „Ангела Меркель. Mutti macht das schon” автор висвітлює передвиборчу ситуацію у Германії, запевняє про абсолютно спокійний настрій канцлера Ангели Меркель напередодні виборів. Журналіст наголошує на деталях події, яку описує і робить це незвичайним чином, наприклад, говорить про те, що канцлер після свого виступу за трибуною спробувала редиску, яку їй принесли прихильники: „Перед тем как лидер партии покинула сцену, четыре девушки в местных костюмах вышли к канцлеру с корзинами полными полевых цветов, роз, клубники и почему-то редиски. Редиску канцлер попробовала прямо на сцене, а корзиночку клубники решила забрать с собой” [21]. Через загострення уваги на дрібних елементах, що супроводжують певні події чи явища, М. Наєм, як і більшість журналістів у блогах, виробляє свій особистий стиль, який стає впізнаваним серед читачів.

Звертаючи увагу на стилістичні особливості текстів журналістів у блогах, які вони ведуть на вільних блог-хостингах, спостерігаємо характерні відмінності. Так, І. Луценко, журналіст „Української правди”, перетворив свій блог у „LiveJournal” на літературний проект. У передмові до свого блогу, який має назву „Время уходит”, автор зазначає: „Уважаемые читатели моего ЖЖ! Настоящий журнал содержит результаты моих литературных экспериментов, поэтому любое буквальное его восприятие может привести к непониманию и еще худшим последствиям” [22]. З журналіста „Української Правди” автор перетворюється на літератора у „LiveJournal”: змінюється як стиль написання, так і тематика постів.

Т. Даниленко, українська тележурналістка, ведуча „5 каналу”, регулярно оновлює власні пости у соціальній мережі „Facebook”. Публікації авторки мають вигляд коротких заміток або коментарів, у яких вона дає невеликі характеристики певним резонансним подіям, наголошує на явищах, на котрі варто звернути увагу, коментує відео- та аудіоматеріали, або просто ділиться думками і враженнями зі своїми читачами. Так, у пості від 30 вересня 2013 р. авторка демонструє своє обурення щодо опалення у дитячому садку, куди вона щоранку водить дитину: „Ситуація абсолютно ідіотська: забирати дитину з садка за рік до школи не хочеться, знову шукати садок – теж. Батьки, незважаючи на немалу плату, йти на конфронтацію з адміністрацією не дуже хочуть. От як із цим бути?” [23]. У пості спостерігаємо особисті переживання Т. Даниленко та її суб’єктивну думку вже не як журналістки, а як мами. Таким чином, у своїх постах у мережі „Facebook” Т. Даниленко не вдається до вживання художнього або офіційно-ділового стилів, проте за змістовим наповненням коментарі авторки можна віднести до публіцистичного стилю мови. За лексичним наповненням тексту – до розмовного: Т. Даниленко вживає просторіччя („в лайні”, „битовуха”, „ідіотизм”), вульгаризми („мудаки”), молодіжний сленг („лажа”, „зійшли з катушок”, „їм хана”, „треш”) та інші мовні елементи, не притаманні журналістським текстам.

Через можливість мислити вільно у блогах на незалежних блог-хостингах журналісти найчастіше перетворюються на звичайних блогерів, які не зважають на функціональний стиль написання у власних постах. Тексти журналістів Інтернет-видань навпаки відрізняються чітким дотриманням стилістичних вимог у певних жанрах. Публікації, що представлені у блогах на сайтах ЗМІ є дуже близькими до статей у традиційних друкованих чи онлайнових виданнях: журналісти у межах певного стилю висвітлюють події, аналізують та характеризують різні ситуації. У таких текстах завжди є головна думка, яку автор розвиває і пропонує конкретний висновок – логічне завершення тексту. Натомість у блогах соціальних мереж журналісти не завжди доводять свою думку до кінця, а іноді й оприлюднюють інформацію, яка не несе в собі будь-якого змістовного навантаження, тому дуже важко визначити стилістичні особливості у текстах блогів такого типу.

Не кожний автор, навіть професійний, володіє „своїм” стилем, тобто таким, за яким безпомилково вгадувалося б його авторство. Але як в професійній журналістській діяльності, так і в блоговій публіцисти використовують певні лексичні засоби.

Так, журналіст „Української правди” С. Лещенко у публікації під назвою „Затиснутий нерв Януковича” доречно застосовує художні елементи, надаючи тексту образності та комічності. У статті йдеться про марнотратство державного бюджету та використання великої суми на побудову резиденції Президента у Межигір’ї. Вже перші два речення тексту являють собою порівняння: „Люди з проблемами спини знають про неприємні відчуття, які виникають при затисканні нерву. Такою точкою Януковича, що викликає панічний біль, є Межигір’я” [24]. Далі в тексті виникає явище персоніфікації: про Межигір’я автор говорить тепер як про точку на тілі людини і застосовує щодо нього слова „масажувати”, „мацати” і т.д. Автор вживає багато слів у переносному значенні, ставлячи їх у лапки, як, наприклад, „„Класичні” опозиціонери””, „вторгатися на „його територію””, тим самим підкреслюючи іронічність описуваної ним картини.

Лексичні одиниці тексту мають яскраво-виражену емоційну забарвленість. С. Лещенко вживає просторіччя („намацати”), вдало поєднуючи їх з термінологією („синдром”, „фобії”), професіоналізмами („політична трибуна”, „міністри”, „акція”, „експертиза”). У першій частині тексту, де автор веде мову про резиденцію В. Януковича, використано спосіб синонімічної заміни – перифраз. Журналіст називає Межигір’я, окрім його власної назви, „резиденцією”, „Версалем”, „больовою точкою”. Такий прийом є не тільки заміною одного поняття синонімічними порівняльними назвами – це особливий спосіб зв’язку між реченнями тексту.

Публікація О. Пасховера „Не нытьем, так каканьем” у блозі автора на сайті „Корреспондент.net” дивує вже своєю назвою. Заголовок статті не говорить про щось конкретне, але викликає інтерес різким протиставленням та вжитими просторіччями. Значна кількість речень тексту починається зі службових слів, що виражають причинно-наслідковий характер: „как результат”, „в итоге”, „далее”, „ну а теперь”, „следовательно” тощо. Подекуди автор вживає уточнення, але тут вони виконують не свою безпосередню функцію, а слугують засобом творення іронічного контексту: „выкрашены в демократичный цвет – цвет уличной грязи”, „микс глинозема и снега растекается по мостовым европейской столицы, то есть по Киеву” [25].

Чітко відстежується в журналістському тексті наявність консонансу: жахлива картина реальності, відтворювана автором у звичайних реченнях, та поєднання її з відомими цитатами із творів, пісень або народними прислів’ями. Так, цитату із пісні рок-групи ДДТ „в лужах разлетаются птицы с облаками” автор іронічно коментує „В наших лужах разлетаются исключительно слякоть с нечистотами” [25].

Вдало оперуючи елементами різних мовних стилів, автор застосовує у тексті художні тропи: епітети („лавровый венец”), метафори („грязь улиц застряла в наших головах”), оксюморон („тонкой акварелью стелятся фекалии домашних животных”), трансформовані фразеологізми („круговорот грязи в природе”) тощо. Застосування таких художніх елементів дозволяє журналісту надати проблемній статті саркастичного характеру.

Враховуючи те, що не можна остаточно визначити приналежність тексту до конкретного мовного стилю (підвищена емоційність та стурбованість соціальною проблемою відносить його до публіцистичного стилю, засоби творення комічного та інші художні елементи є похідними художнього стилю), можемо зробити акцент на тому, що написаний він переважно простими загальновживаними словами, що в цілому відносять текст до розмовного стилю. Подекуди зустрічаємо вульгаризми („жиды”, „москали”, „мордобой”), просторіччя („закаканы”, „записяны”, „тампаксы”, „писяющий”), термінологію („глинозем”, „оппонент”, „баннер”), абревіатури, в тому числі і слогові („ЖКХ”, „Укравтодор”), архаїзми („апологеты”).

Наступна публікація О. Пасховера, на якій ми зупинимо увагу, має назву „Все по настоящему” [26]. Це невелика за обсягом замальовка, якій притаманна гротескна образність. Вся стаття побудована на паралелізмі: зіставленні подій, які відбуваються у футбольному шоу на ТРК „Україна” та подій, що циркулюють в українському уряді, а саме – у Кабінеті Міністрів України.

У ліді автор визначає тему статті: „Борьба всех украинских правительств с бедностью, с коррупцией, с технологической отсталостью и т.д. напоминает мне проморолик к телепрограмме Футбольный уикэнд” [26]. Текст написаний у публіцистичному стилі, складається за трьох абзаців, перший і останній з яких не мають жодного відношення одне до одного в окремому розгляді. Ці абзаци нагадують два різних сюжети п’єси, тому що являють собою дві окремі завершені дії. Поєднуючим елементом між цими діями є другий абзац, що складається з одного речення, яке окреслює смисловий зв’язок між першою і другою частинами: „Коллеги из Футбольного уикэнда, вы же все равно закрыли свой проект (а жаль), подарите свой проморолик Кабмину” [26].

У першому абзаці, який складається з трьох речень, автор вдало використовує декілька риторичних фігур одночасно. Весь абзац нагадує один великий оксюморон. Журналіст вживає такі поняття як „ненастоящее футбольное поле”, „несуществующие болельщики”, „виртуальные трибуны”, „вымышленный стадион” тощо. Велика кількість таких, іронічно вжитих епітетів зіставляють існуючі та неіснуючі речі, які, за логікою, не повинні поєднуватися. Саме таке поєднання властиве тропу оксюморон. Окрім нього автор вводить прийом емфази через постійні повтори синонімів „несуществующий”, „выразительный”, „воображаемый”, „ненастоящий”. Така велика концентрація однакових за значенням слів в трьох реченнях створює ефект емфатичного наголосу, підсилює загальну емоційність мови та надає повторам особливої виразності, експресивно виділяючи їх в осередку інших слів. Лексика, використана автором, є загальновживаною, подекуди трапляються терміни політичної спрямованості, такі як „коррупция”, „инфляция”, вживання яких зумовлено суспільно-політичною спрямованістю публікації.

Схожими з публікаціями О. Пасховера є тексти ще одного журналіста і блогера Інтернет-видання „Корреспондент.net” М. Бироваша. Автор завжди починає свої статті з найголовнішого, з коротких простих речень, що виражають або захоплення, або невдоволення, або потрясіння тощо. Такий емоційний початок є інтригуючим, тому викликає у читачів бажання дивитися пост далі. Так, публікація під назвою „Поп-гоп-стоп” починається з речення „Ограбил публично”. У читачів відразу виникає ряд запитань (хто пограбував? кого? за яких обставин?), на які вони неодмінно бажають отримати відповідь.

Проблемна стаття написана у публіцистичному стилі, має великий обсяг і всі ознаки журналістського тексту: актуальність, імперативність, спрямованість на маси, доступність. Тема статті визначена у ліді: „Наместник Киево-Печерской Лавры и депутат Киевсовета от Партии регионов владыка Павел ограбил журналистку „Корреспондента” Ксению Карпенко” [27].

Автор не обтяжує текст художніми засобами: тропами чи риторичними фігурами. Лексика є загальновживаною, але експресивно забарвленою. Неможливо не помітити велику кількість епітетів, за допомогою яких автор виражає експресію: „многострадальный”, „преуспевающий”, „беспощадный”, „преподобный”, „красноречивый”. Вжиті слова, які не прийнято вживати у словосполученнях, що характеризують життя та діяльність священнослужителів, додають тексту певної пафосності, що є запорукою правильного розуміння читачем викладеного матеріалу. Відбувається дифузія стилів мови: у лексику публіцистичного стилю проникають розмовно-побутові слова і вирази, які перебувають за межами літературної норми. Так, у тексті вжиті слова зниженого плану: просторіччя („выдирая телефон”, „пацанский набор”), жаргонізми („грохнуть”, „швейцарские котлы”, „мобила”, „гопник”, „китайская мыльница”, „по фигу”, „менты”), варваризми („девайсы”, „мерс”), а також інші одиниці мови, які можна відносити до категорії сленгу. Те, що у публікації йдеться про священнослужителя, цілком пояснює наявність у тексті певної кількості арготизмів – слів, які вживаються у церковному побуті („стигматы”, „келья”).

Як вже було зазначено раніше, автор дотримується майже всіх вимог творення журналістського тексту. Але крім того, цій публікації М. Бироваша притаманний більше суб’єктивізм, ніж об’єктивне ставлення до проблеми, що висвітлюється. Автор вдається до власних роздумів, іноді викладаючи думки, у яких він особисто не впевнений. Це підтверджують вжиті у тексті вставні слова „наверное”, „судя по всему” і т. д.

За допомогою нескладної лексики, змішанням стилів мови, вживанням слів, близьких до буденного спілкування більшості жителів України, автор створив ефективну проблемну статтю, яка зібрала велику кількість коментарів та підкреслила постійно існуючу проблему: в церкві, як і при владі, стоять зовсім не ті особистості, яких би там бажала бачити країна.

Публікації журналістів-блогерів Інтернет-видань дають змогу зрозуміти, що, не зважаючи на свій обов’язок професійно підходити до створення текстів, у кожного є можливість вільно виражати свої думки, на свій розсуд визначати якими мовними засобами оперувати для створення того чи іншого ефекту, які стилі застосовувати, щоб публікації були сприйняті належним чином тощо. Відмінності у застосуванні мовностилістичних засобів у блоговій журналістиці „Живого Журналу” несуттєві. Журналісти, що ведуть свої блоги у „LiveJournal”, у рамках своїх стилів або тем використовують такі лексичні засоби, які вважають доцільними. Зокрема, журналіст І. Луценко у щоденнику „ЖЖ”, який він називає „літературним проектом”, поряд із художніми прийомами використовує жаргонізми та просторіччя. Так, пост від 21 жовтня 2013 р. під назвою „Сухолуччя” [22] має початок художнього нарису: автор будує складні речення з безсполучниковим зв’язком, вживає складні конструкції, епітети („погірклі хати”, „блакитні селянські очі”), однорідні члени речення („хащі, трясовини, залиті луки”), порівняння („земля – безжальна п’явка”), метафори („літає сизим туманом дух зради”). Художню картину опису місцевості автор перебиває вживанням просторіч („стукачєство”, „СБУшник”) для того, щоб повернути замріяного читача до реальної картини дійсності. Вже не в художньому, а в публіцистичному стилі представлена публікація під назвою „Судовэ”. В назві автор навмисно вживає російську літеру „э”, для того щоб перетворити слово на кальку (росіянізм). У реченнях тексту автор вживає багато тире для роз’яснення або визначення певних слів („стовідсотковий покидьок – унікальне явище”, „людина – міцний механізм”, „покликали свідків – беркутівців”). Спостерігаємо наявність жаргонізмів („покидьок”, „капец”) та просторіч („хтось десь недоглядів”, „беркутівці”, „висотка”). Застосовує автор і елементи художнього стилю, такі як порівняння („як сніжинка у гарячій каві”), паралелізм („очі нормальних людей… потужна зброя у суді”), епітети („бідолашні душі”) тощо. У публікаціях автор вживає переважно нейтральну лексику, експресивними є лише просторіччя та жаргонізми, вжиті у текстах.

Журналістка та відома блогерша О. Білозерська у своєму блозі „Живого Журналу” так само, як і попередній автор, майже не вживає експресивної лексики, не зважаючи на „неспокійний” характер своїх публікацій. Авторка, як правило, висвітлює події, що стосуються політичних зворушень, мітингів, акцій протесту, демонстрацій, бунтів та забастовок, судових справ за участі політичних діячів або правопорушників. О. Білозерська „підкріплює” свої тексти відеозаписами, фотографіями, відзнятими власноруч. Блог журналістки можна сміливо називати окремим каналом ЗМІ: тут щоденно оновлюється інформація, є можливість не тільки прочитати, а й побачити або почути про події. Авторські тексти завжди є професійними як за жанровими, так і за лінгвістичними критеріями. Всі статті О. Білозерської написані від першої особи. Часом журналістка пише так тому, що матеріал являє собою репортаж з місця події, а іноді для того, щоб оприлюднити власну думку, суб’єктивне ставлення. Журналістка не вживає просторіч, жаргонізмів, арготизмів або іншої ненормативної лексики. Художні засоби у постах О. Білозерської можна зустріти рідко, вони використовуються авторкою для створення комічного, іронічного або сатиричного ефектів. Так, у публікації „Чи розуміє євроінтегратор Янукович, на що йде?” [28] використана алюзія „лаври євроінтегратора”, перифраз „мутний союз”, вжитий повтор „бідний-бідний Янукович”. Ці художні елементи відображають недовірливе ставлення автора до „головного героя” публікації, а також надають тексту іронічності.

Чимало журналістів мають свої сторінки у соціальній мережі „Facebook”: деякі з них користуються сервісом для спілкування із друзями, деякі вбачають у мережі особливий комунікативний канал і використовують його для блогінгу. Пости авторів Facebook’у відрізняються від постів у „LiveJournal” своєю стислістю, характерною емоційністю, „прямолінійністю” авторських думок. Веб-сайт має мобільну версію, тому кожна людина може ділитися враженнями, створювати пости у режимі реального часу, використовуючи лише телефон. Це дає можливість оприлюднювати своє ставлення до будь-яких подій одразу після того, як вони трапились. Такі особливості постингу відчутно впливають на мову у публікаціях: вона спрощується або навпаки, перенасичується різними мовними засобами під впливом свіжих вражень авторів.

Є. Іхельзон – український журналіст і мандрівник, блогер Інтернет-видання „Українська правда” у своєму блозі у соціальній мережі „Facebook” щоденно оновлює публікації. Тематика текстів автора найрізноманітніша, тому й мовні особливості у кожному його пості значно відрізняються. Так, у пості від 30 жовтня 2013 р. [29] автор пише про систему подачі звітів до податкової через Інтернет. У тексті автор використовує професіоналізми („программный комплекс”, „криптографические коды”), вживання яких зумовлено його тематикою. Зустрічаємо слова, що відносяться до категорії сленгу („реально” в значенні „дійсно”, „глючило”), а також просторіччя („налоговики”), вжиті для збільшення експресивності тексту. Не зважаючи на малий обсяг коментаря автор застосовує деякі художні прийоми: синекдоху („одним глазком сегодня глянул”), використовує широко вживаний у побуті вислів „если не применить наказание палками”, що утворює наявність алюзії. У реченні „К тому же, этот ужас написан за деньги налогоплательщиков, и за деньги немалые” автор двічі повторює слово „деньги”, тим самим підкреслює його значимість. У цілому, текст Є. Іхельзона побудований логічно: спочатку автор називає проблему, розкриває її суть, підводить читачів до головного питання, яке повинно їх турбувати і завершує публікацію своєю власною думкою щодо окресленої проблеми.

Професійно ставиться до своїх публікацій у „Facebook” журналістка, ведуча, перекладач та літератор І. Славінська. Пост від 31 жовтня 2013 р. [30] – це рецензія на книгу „Французьке кохання” П. Дракетмен. І за обсягом, і за змістовим наповненням матеріал повністю відповідає всім критеріям обраного журналісткою жанру. Рецензія має відношення до аналітичної групи жанрів, тому їй притаманний суб’єктивізм, що й простежується у тексті. Лексика у рецензії є емоційною, але не експресивною. Авторка не використовує просторіччя, жаргонізми або професіоналізми – її мова є літературною.

Отже, публікації журналістів на сайті „Facebook” вирізняються своєю емоційністю. Виникнення цієї риси обумовлено спонтанністю публікацій і широким застосуванням слів загального вжитку, просторіч, жаргонізмів. Проте чимало журналістів мають професійний підхід до оновлення своїх блогів, розміщують у постах актуальну, суспільно-значущу інформацію, створюють тексти, що написані літературною мовою, подекуди відхиляючись від мовних норм для того, щоб надати тексту емоційної виразності.

Проаналізувавши публікації українських журналістів-блогерів, спостерігаємо наступну тенденцію: якщо у процесі професійного спілкування журналіст використовує певні відхилення від мовних норм або вживає мовні засоби, які не властиві традиційним журналістським текстам, то такі комунікативні особливості відображаються і в „приватній” сфері спілкування, до який відносимо блогінг у соціальних мережах або незалежних блог-хостингах. І навпаки: якщо журналіст має професійний підхід до створення своїх текстів, не виходить за рамки певних стилів, жанрів та мовних норм, то і в сфері вільного блогінгу він залишається компетентним спілкуватися з читачами таким чином. Проте, на відміну від мовних особливостей, у стилістичному аспекті спостерігаємо якісні відмінності між публікаціями на блог-хостингах та у блогах на сайтах ЗМІ. Журналісти-блогери Інтернет-видань у більшості застосовують публіцистичний та художній стилі мови, подекуди вживаючи елементи розмовного стилю, а за необхідністю й офіційно-ділового. Публікації журналістів у соціальній мережі „Facebook” та у щоденниках „Живого Журналу” більше воліють до розмовного стилю з використанням елементів художнього, публіцистичного та інших стилів за необхідністю.