Література

1. Чемеркін С. Українська мова в інтернеті: позамовні та внутрішньоструктурні процеси / С. Черемкін. − К., 2009. — 240 с. 2. Кузів. Л. Мова українських друкованих ЗМІ як об’єкт лінгвістичних досліджень. − [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZTNPU/movozn/2008_1/94.pdf 3. Бондаренко Т. Г. Двомовні інтернет-ЗМІ: до проблеми лінгвальної якості продукованих текстів. − [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vznu/fil/2011_1/090-93.pdf 4. Єрмоленко С. Нові комунікативні технології і мовна культура журналіста. − [Електон. Ресурс]. – Режим доступу: http://journ.lnu.edu.ua/movazmi/body/visnyk23/Statti_Yermolenko.htm

Полухіна Я. Г. Чинники впливу на мовно-стилістичні особливості журналістських текстів

В сучасному інформаційному світі існує безліч процесів, які впливають на мовно-стилістичні особливості текстів засобів масової інформації. В нашій статті ми виділили та дослідили деякі з основних чинників, визначили особливості їхнього впливу та функціонування в журналістському тексті.

Ключові слова: мова, стиль, журналістський текст, суспільні процеси.

Полухина Я. Г. Факторы влияния на языково-стилистические особенности журналистских текстов

В современном информационном мире существует множество процессов, которые влияют на языково-стилистические особенности текстов средств массовой информаци. В нашей статье мы выделили и исследовали некоторые из основных факторов, определили особенности их влияния и функционирования в журналистском тексте.

Ключевые слова: язык, стиль, журналистский текст, общественные процессы.

Polukhina Y. G. Factors of influence on the linguistic and stylistic features of journalistic texts

In today’s information world, there are many processes that affect on the linguistic and stylistic features of media texts. In this article, we identified and examined some of the main factors to determine the features and functioning of their influence in the journalistic text.

Key words: language, style, journalistic text, social processes.

УДК 070.1

М. М. Терновський

Засоби маніпуляції увагою реципієнта в жанрах новинної інформації (на матеріалі електронних змі)

Відстоювати благородні ідеали й служити суспільству – це ті найважливіші й беззаперечні місії сучасних медіа творців, які формують їх ідеальний портрет. Однак досить часто дотримання таких принципів відбувається ціною використання різноманітних технологій упливу на людську свідомість, які нерідко перетинають встановлені межі журалістської етики й моралі.

Як слушно зазначив К. Гаврилов, високі принципи в медіа діяльності особливо несумісні з новинами, адже своєрідним „богом” для репортера є рейтинг його телекомпанії, тобто інтерес глядачів, заради якого й працюють медіа творці. До того ж, „у кожного каналу існують свої політичні завдання. Дуже часто вони визначаються не ідеалами абстрактного гуманізму, а установками конкретного політика. Це не добре і не погано. Ця та реальність, в якій репортерові доводиться працювати. Не згоден, хочеш залишатися чистим і незаплямованим – йди!” [1, с. 298] Тож якщо порівнювати журналістську етику з теорією, яка допомагає зрозуміти межі дозволеного, то маніпуляцію в журналістиці можна порівняти з практикою, яка дає зрозуміти як ці межі можна непомітно перетнути.

Пропонована стаття – спроба розширити уявлення про маніпуляцію увагою реципієнта в „новинних” жанрах електронних видань, які, на відміну від друкованих, здатні встановити інтерактивний зв’язок між учасниками інформаційного процесу.

Новизна статті пов’язана з актуальністю її теми і полягає в аналізі засобів маніпуляції увагою реципієнта в жанрах новинної інформації. Крім того, у пропонованій науковій розвідці проведена спроба розвінчати міф про нейтральність ЗМІ як соціально неупередженого об’єкта, розкриваючи інформацію про комерційні мотиви органів масової інформації.

Існує велика кількість досліджень, присвячених проблемі маніпуляції людською свідомістю в електронних ЗМІ. Так, у політологічній літературі, починаючи з 60-х років, детально обговорювалась маніпулятивна сутність засобів масової інформації. Найбільш цікавими в контексті нашого наукового розгляду є публікації про вплив медіа ресурсів на увагу реципієнта, зокрема „Контроль сознания и методы подавления личности” К. Сельченка, „Манипуляторы сознанием” Г. Шиллера, „Иллюзионизм личности как новая философско-психологическая концепция” Р. Гарифулліна, „Манипуляция сознанием” С. Кара-Мурзи тощо. Незважаючи на великий науковий інтерес до проблеми маніпулювання свідомістю, у представленій науково-психологічній літературі відчуваються деякі недоліки через надання переваги аналізу суто зарубіжним феноменам масового впливу й маніпуляції, не властивим нашому суспільству. Відсутні праці, присвячені аналізу маніпуляцій в різних сферах соціальної життєдіяльності (у тому числі й журналістиці), маніпуляцій окремими людськими якостями або психічними процесами, а також дослідження негативних і позитивних маніпуляцій масовою свідомістю. Тому наше дослідження вважаємо актуальним і теоретично цінним.

Перш ніж перейти до розгляду основної теми, варто визначити дефініцію терміна маніпуляція. Так, в російсько-українському словнику іншомовних слів даються два можливих його визначення: 1) складний прийом у роботі ручним способом; дія, що вимагає спритності рук; 2) спритна витівка, хитрощі” [2, с. 176].

Перше тлумачення дозволяє використовувати термін в техніці (мова йде про вправні дії з важелями, які робляться руками). Однак нам цікавіше друге визначення, яке розкриває процесуальне значення маніпуляції. З огляду на це у психологічній літературі дослідник Є. Доценко тлумачить це поняття як „вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, які не збігаються з її актуально існуючими бажаннями” [3, с. 185]. „Маніпуляція – це психологічний вплив, націлений на зміну напряму активності іншої людини, який виконується настільки майстерно, що залишається непоміченим” [3, с. 186]. Отже, з огляду на предмет нашого дослідження, термін „маніпуляція” найбільш точно сформулював Є. Доценко.

Як зазначає Г. Шиллер, „для досягнення найбільшого успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить, що все відбувається природно і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, у якій її присутність не буде відчуватися. Таким чином, важливо, щоб люди вірили в нейтральність їх основних соціальних інститутів. Вони повинні вірити, що уряд, засоби масової інформації, система освіти і наука перебувають за рамками конфліктуючих соціальних інтересів” [4]. І дійсно, в ідеалі засоби масової інформації повинні бути нейтральними, але той факт, що переважна більшість із них є приватними підприємствами, які отримують доходи від торгівлі своїм часом, або ж належать конкретним особам, які продають оперативну інформацію – більшістю реципієнтів не усвідомлюється й не береться до уваги. Читач (слухач, глядач) відмовляється вірити, що саме отримання прибутку є головною метою радіостанцій, телекомпаній та Інтернет сайтів.

Нині досить нагальним є питання правдивості журналістської інформації, адже далеко не всі ЗМІ бачать своє покликання в служінні суспільству, а такі основні засади журналістської творчості, як об’єктивність та чесність, й узагалі ставляться під сумнів. Певна частка інформації інтерпретується в напрямку бажаному для соціального замовника. І це стає великою проблемою, адже людство формує свої погляди під впливом ЗМІ й безпристрасно вірить, а прочитана газета чи переглянуті новини дають змогу тримати руку „на пульсі” життя. „Суб’єкти (люди, групи, суспільства і т. д.) охоче стають прихильниками „вчень”, соціальних міфів, бо це є єдиний (безальтернативний) сенс існування. Викриття смислів показує суб’єктам, що це була ілюзія” [5]. Тож варто дізнатися, якими засобами користуються журналісти для створення соціальних міфів. „Викриття” маніпулятора призводить до зникнення феномена ілюзії, тому важливим в аспекті нашого дослідження є своєрідне „розкодування” його діяльності в обличчі електронних ЗМІ, а також проблема користування глядацької уваги заради власних інтересів.

Традиційно ЗМІ поділяються на друковані та електронні. Останні – телебачення, радіо, Інтернет-ЗМІ – на сьогодні займають левову частку інформаційного простору. Найважливішими „мішенями”, на які зазвичай спрямовується масово-комунікаційний уплив у процесі маніпуляції є пам’ять і увага. „Завдання маніпулятора – у чомусь переконати людей. Для цього треба насамперед привернути увагу людей до його повідомлення, у чому б воно не виражалося. Потім треба, щоб людина запам’ятала це повідомлення, бо багато разів перевірений закон говорить: переконливо те, що залишається в пам’яті” [6, с. 224 – 225].

Як відомо з психології, пам’ять, мислення, увага, уявлення й відчуття є найважливішими психічними процесами. Увага здійснює селекцію (відбір) інформації, що надходить у свідомість, у результаті чого одні об’єкти відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші. Отже, володіючи знаннями про людську увагу, ЗМІ спроможні її контролювати. Наприклад, враховуючи інформацію про те, що наш периферійний зір такий же, як екран камери мобільного телефону 1998 року, тобто розмитий, можна говорити про високу ймовірність того, що маніпулятор скористається цією особливістю в своїх задумах, а таких правил і особливостей уваги існує досить багато. „Маловідоме психологічне правило говорить, що в окремо взятий момент часу ми здатні концентруватися тільки на чомусь одному. Уривчастий хід наших думок створює ілюзію, ніби ми думаємо про дві речі одночасно, однак насправді це зовсім не так. Маловідомий і той факт, що вплив більш сильного враження анулює вплив більш слабкого. Для того, щоб перевірити справедливість цього твердження, дослідник Уейн Б. Єгер пропонує такий експеримент: вдарити себе одночасно кулаком по одній нозі і олівцем по іншій. Причиною відчуття більш легкого yдару від олівця, на думку дослідника, лише в тому, що людина заздалегідь знала про це [7]. У наступному експерименті автор пропонує замінити олівець на молот: якщо хтось вдарить людину молотом по одній нозі, поки вона б’є себе кулаком по іншій, удар молоту дійде до свідомості першим. Саме таким же чином, упливаючи на увагу реципієнта, маніпулятор змінює її спрямованість, розміщуючи об’єкт уваги в центрі свідомості, а все інше сприймається слабо і невиразно. Тож і все, про що буде думати, пам’ятати, відчувати реципієнт – залежатиме вже не від нього самого, а від вмілого використання уваги засобами масової маніпуляції.

Для прикладу можна розглянути показовий випадок, який наводить С. Кара-Мурза у книзі „Маніпуляція свідомістю”, про те, як керівництво ЄЕС засудило англійське тваринництво до безпрецедентного покарання – негайно знищити мільйони корів у віці понад трьох років, спаливши їхні трупи. Причиною для цього послужила новина, що у цій країні „лютує” хвороба корів, шкідлива для людей. З моменту її відкриття було зареєстровано 10 померлих британців. У результаті було запропоновано заборонити експорт м’яса. Якби ці санкції були виконані, наслідки були б невтішними, адже це могло призвести до великого спаду англійської економіки. По всій європейській пресі прокотилася хвиля статей про епідемію хвороби корів, яка загрожує здоров’ю людей. У газетах були опубліковані детальні подробиці цих подій: біографії людей, що загинули від хвороби, опис м’ясних страв, які вони їли тощо. Звісно, така стратегія ЗМІ не була випадковою, а мала підірвати британський авторитет. Щоб у цьому переконатися потрібно звернутися до фактів. Десятеро померлих за весь час – величина абсолютно мізерна, порівняно з іншими важливими захворюваннями в галузі тваринництва. Вчені не давали жодних підстав для паніки – вони лише припускали можливість зв’язку між хворобами корів і людей. Та найцікавіше, виявляється, в Іспанії від цієї хвороби померло 53 людини, в Швейцарії ще більше. Але вражаючим чином, ніхто в ЄЕС не намагався поставити питання про санкції проти Іспанії або Швейцарії – і в той же час ніякі прохання Англії про помилування не діяли. Зрештою міф „сказу корів” зник зі шпальт ЗМІ так само несподівано, як і з’явився. А на якій підставі зняли заборонні санкції з Англії – ніхто не знає і не цікавиться. Проблема була знята якоюсь новою сенсацією. Чудовим чином зникли крематорії і фірми, які збиралися їх будувати [6, с. 321 – 322].

У даному прикладі ЗМІ звернули загальну увагу на незначний факт, який не мав достатньо вагомих підстав вважатися серйозною проблемою. Не було ні глибоких розмірковувань, ні істотних доказів. Було лише твердження і багаторазове повторення. Ще Наполеон, у свій час, довів важливість повторів як риторичної фігури. У свою чергу психолог Гюстав Лебон переконує, що „саме за допомогою повторів ідея оселяється у свідомості настільки міцно, що, врешті-решт, вона вже приймається як доведена істина” [3, с. 14]. Виходить, медіа-магнатам для штучного створення масової паніки достатньо звернути увагу людей на проблему та повторювати її з великою частотою. Саме за допомогою таких засобів впливу байдужі для людства „буденні” теми перетворюються на суспільно важливі.

Крім того, теми про які можна або не можна писати обираються дуже обережно. При цьому практично немає ніякої розбіжності в інформації, яку подають теле- і радіо- канали, що належать одному й тому ж власнику. Як зазначає Костянтин Гаврилов, у кожної телекомпанії є прихований список тем та осіб, про яких ніколи не будуть знімати сюжети. І інший список предметів і прізвищ, про які сюжети будуть знімати в будь-якому випадку. А ще існує набір усних рекомендацій для редакторів, який чітко визначає, в яких виразах, з якою інтонацією і підтекстом треба обговорювати в ефірі найважливіші та актуальні теми суспільного життя, які висновки і коментарі допустимі [1, с. 291].

Виходить, одна з найпростіших маніпуляцій увагою – це відбір інформації, коли ЗМІ уникають демонстрації якихось негативних якостей одних людей (подій, явищ) й, натомість, приділяють більшість ефірного часу іншим. Через це важливо усвідомити, що далеко не будь-яка інформація може стати суспільним надбанням.

Окрім відбору інформації, ЗМІ впливають на увагу під час самого подання матеріалу. Щоб переконатися в цьому, варто звернутись до одного з експериментів, проведених у США в 60-х роках ХХ століття, який описав С. Кара-Мурза. Групам студентів показували два невеликих фільми, де виголошувалася думка, яка переконувала глядача в тому, що студентські братства шкідливі. Один із фільмів зображував самого оратора, який і виголошував цю промову. У іншому – та ж сама думка поєднувалася з відеорядом, образи якого ніяк не були пов’язані з текстом. Вони відволікали увагу від сенсу. У тих групах глядачів, яких зміст промови істотно не торкався (студенти, які не належать до братств), різниця в зміні їхньої думки після перегляду обох фільмів виявлено не було. Натомість, члени студентських братств піддалися впливу по-різному. Більш схильними до навіювань виявилися ті, хто дивився фільм з образами, які відволікали увагу [6, с. 227].

Тож експериментально доведено, що внесення подразників, які дозволяють залучити, перемкнути або розсіяти увагу – вельми дієва маніпуляція суспільною свідомістю. Експерименти 60-х років підвищили ефективність маніпуляції в пресі і на телебаченні, представивши кількісні критерії для визначення „оптимального” відволікання читача чи глядача від аргументів переконливого повідомлення. „Газети стали застосовувати „калейдоскопічне” розташування матеріалу, розбавлення важливих повідомлень плітками, суперечливими чутками, сенсаціями, барвистими фотографіями і рекламою. Телебачення стало по-новому компонувати відеоряд, точно підбираючи відволікаючі увагу образи” [6, с. 227]. Використовуючи засоби фантазії та міфологізації медіа маніпулятори вчаться відволікати увагу глядачів від головного об’єкта. Винятковою потужною відволікаючою силою володіють унікальні, безпрецедентні і неповторні події. По відношенню до них у людини виникає „подвійна увага” – люди не вірять своїм очам і змушені все сильніше вдивлятися в об’єкт, зосереджуючи на ньому свою увагу. Під прикриттям такої сенсації, наприклад політики, поспішають провернути свої „темні” справи.

Однак уважати, що маніпуляція має тільки негативні сторони, неправомірно. Існують так звані позитивні маніпуляції, що виражають інтереси людини сумісні з загальнолюдськими цінностями. Цей психологічний вплив викликає у реципієнта потрібні йому почуття й наміри і здійснюється в інтересах самого маніпульованого. Найвідомішим прикладом позитивної маніпуляції є „ефект плацебо” в медицині. Хвороба, викликана навіюванням, може бути вилікувана ним же.

Прикладом позитивних маніпуляцій в ЗМІ може бути управління настроєм. Звертаючи увагу на улюблену передачу або телешоу, глядач буде відчувати позитивні емоції і тому не здатний реагувати інакше, ніж наперед визначеним способом. „Хоча ви можете не визнавати цього, але ви вже підкорялися певним навіюванням, які викликають у вас той або інший настрій. – Стверджує Джордж Крескін. – Деякі думки незмінно пригнічують вас. А певна музика, вірші, люди і місця – постійно створюють у вас позитивний настрій. Спробуйте відчути найбільш значущі фактори в вашому житті і, коли ви відчуваєте необхідність підняти собі настрій, використовуйте їх” [8, с. 74]. Таким чином, мас-медіа також можуть створити нав’язливі ідеї, після чого людина завжди буде реагувати однаково на вже знайомі подразники, незалежно від того, скільки часу у неї є на вирішення проблем і добір альтернатив.

Звичайно, перелік прийомів не можна перерахувати двома-трьома прикладами. Досвідчені працівники медіа створюють витончені схеми маніпуляцій, такі як роздування деталей (журналіст, концентруючи увагу на негативній деталі, створює відповідне враження), гра кадрів (для формування негативного ставлення до осіб використовують непривабливі ракурси або відповідно монтують кадри), ефект останнього слова (після інформації про конфлікт з певного питання журналіст завершує повідомлення цитатою або перефразуванням думки однієї із сторін, ігноруючи точку зору іншої) тощо. Усі ці прийоми перетворюються на справжню глобальну зброю в руках журналістів, враховуючи те, що люди за своєю природою – неуважні. „Багато факторів можуть призвести до помилкового вгадування: слабка видимість, неправильний інструктаж свідка, ненадійна пам’ять, список можна продовжувати ще довго. Але в основі всього цього криється безстороння істина: більшість людей просто не звертають уваги на те, що відбувається. Ми просто не запрограмовані на спостереження. А згадати щось, якщо ніколи по-справжньому цього не бачив, надзвичайно складно” [9].

Володіючи необхідними знаннями й маючи деякі навички, електронні ЗМІ мають можливість маніпулювати увагою своїх глядачів. Творці інформаційного продукту користуються прийомами фокусників, шарлатанів, кишенькових злодіїв на благо власних інтересів, іноді таких, що суперечать інтересам громадськості. Стара приказка стверджує: „Неможливо вкрасти гроші, поки людина про них думає”. Отже, для здійснення своїх маніпуляцій важливо щоб „жертва” була настільки захоплена чимось, щоб забула про все інше. Проте необхідно наголосити й на важливості позитивних маніпуляцій, до освоєння яких повинен прямувати справжній професійний журналіст.