Література

1. Lippman W. Public Opinion / W. Lippman // With a new introduction by Michael Curtis. – New Brunswick ; N.J., U.S.A. : Transaction Publishers, 1997. – 427 p. 2. Дроздовський Д. Пам’яті Жана Бодріяра [Електронний ресурс] / Д. Дроздовський. — Режим доступу: http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=278&Itemid=41 (18.05.2010). 3. Різун В. Природа й структура комунікативного процесу. Лекція 2 [Електронний ресурс] / В. Різун. — Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua (27/07/2010). 4. Ишунькина И. Измерение аудитории и мониторинг рекламы в Интернете. – [Электронный ресурс] / И. Ишунькина. — Режим доступа: http://www.tns-global.ru/rus/search_results.wbp?search_result.query=%C8%F8%F3%ED%FC%EA%E8%ED%E0&search_result.path=%2Frus%2F.

Лікарчук Ю. О. Взаємодія сучасних медіа з соціальними мережами України

У статті зроблено системний аналіз інтеграції національних телевізійних каналів “Новий канал” та “ТВІ” у найбільш розповсюджені на території України соціальні мережі “Facebook”, “Twitter”, “Youtube”, “Вконтакте” та “Одноклассники”. Узагальнено сучасні способи взаємодії телевізійних медіа із соціальними мережами, досліджено втілення цих методів роботи у повсякденному житті журналіста сьогодення.

Ключові слова: соціальні мережі, телевізійні канали, інтеграція, взаємодія.

Лікарчук Ю. О. Взаимодействие современных медиа с социальными сетями Украины

В статье проведен системный анализ интеграции национальных телевизионных каналов „Новый канал” и „ТВІ” в наиболее распространенные на территории Украины социальные сети “Facebook”, “Twitter”, “Youtube”, “Вконтакте” и “Одноклассники”. Обобщены современные методы взаимодействия телевизионных медиа с социальными сетями и способы их воплощения в повседневной жизни журналиста.

Ключевые слова: социальные сети, телевизионные каналы, интеграция, взаимодействие.

Likarchuk Y. О. Ways of interaction between television media and social networks in Ukraine

In this article а systematic analysis of the integration of the national television channels „Noviy Kanal” and „TVI” in the most widespread Ukraine’s social networks „Facebook”, „Twitter”, „Youtube”, „Vkontakte” and „Odnoklassniki” are made in this article. Modern ways of interaction television media and social networks are generalized, implementation of a modern journalist’s of these methods in everyday life has been investigated in this article.

Key words: social media, television channels, integration, interaction.

УДК 070 : 77

М. О. Луговська

Ефективність поєднання слова й зображення у фотожурналістиці

Важливим чинником підвищення ефективності впливу ЗМІ, який посилює координацію роботи з активного формування громадської думки, є взаємодія, взаємопроникнення різних виражальних засобів фотожурналістики, їх доцільний відбір, знання можливостей та методів взаємодоповнюваності зображення й слова, а також взаємозалежності форм їхнього використання в пресі та на телебаченні. Доречно у цьому контексті згадати слушний вислів Едварда Стейхена: „Одна фотографія може замінити десять тисяч слів за умови, якщо вона буде супроводжуватися десятьма словами”. Словесний супровід допомагає більш широкому охопленню явища, проникненню в його сутність, полегшує прочитання й засвоєння авторської концепції, підкреслює ідею фото-твору” [1].

Актуальність статті мотивується недостатністю наукових розробок з проблеми ефективності комплексного застосування слова й зображення у фотожурналістиці.

Мета статті – проаналізувати ефективність поєднання слова й зображення у фотожурналістиці. Заявлена проблема розглядається вперше й має велику наукову й практичну цінність.

Явище, яке виникає в умовах взаємозалежності слова й зображення, частково досліджене Н. Дмитрієвою в книзі „Изображение и слово” та О. Кузнецовою у виданні „Связь фотопубликации и слова”. Перша із них розглядає загальне співвідношення слова й зображення у мистецтві, а друга взаємодію саме фотопублікації зі словом. Вони викликають певну зацікавленість в аспекті нашої наукової розвідки й дозволяють ширше усвідомити предмет дослідження. А саме що до ефективності поєднання слова й зображення, та фотографії як самостійного носія інформації.

Так, Н. Дмитрієва констатує, що „Слово – умовний знак. Назва предмета в його фонетичному звучанні не має ніякого природного зв’язку з цим предметом: на різних мовах воно звучить зовсім по-різному” [2, с. 14‑15].

„Ілюстрацією в фотожурналістиці прийнято називати фотозображення, тобто знімок або кілька знімків, що супроводжують статтю. Фотографії мають низку унікальних функцій, які текст не може запропонувати читачеві. Найчастіше на перше місце ставлять фактичність і правдивість фотографії”, – таке визначення дає Д. Захаркін у статті „Место фотографии в современной прессе. Этические аспекты фотожурналистики” [3].

І. Рубінін стверджує: „Підпис під твором образотворчого мистецтва, через навіть значний час після його створення, майже ніколи не змінюється. Водночас підпис під фотознімком може змінюватися неодноразово, у зв’язку з віддаленістю часу публікації від часу створення знімка, у зв’язку з публікацією в іншому органі друку й особливо у зв’язку з новим місцем побутування журналістського знімка – у книжковому виданні або на виставковому стенді” [1].

У чому ж перевага фотокадру перед художнім зображенням і літературним текстом? Перша з них полягає в тому, що фотокадр здатен одночасно не тільки зображувати дійсність певним чином (і в прямому, і в переносному сенсі), а також допомагати сприйняттю. Друга перевага зводиться до здатності документувати й зберігати цю дійсність у всій її драматичності й поетичності.

Велика кількість соціологічних досліджень свідчать про те, що більша частина читачів сьогодні навіть не акцентує уваги на тексті, якщо він не супроводжується хоча б якоюсь образотворчою інформацією. Цей психологічний фактор пов’язаний із простотою сприйняття зображення.

Фотографія завдяки своїй наочності однаково зрозуміла всім, як і сама дійсність. Слово вимагає своєрідного „дешифрування” через свою багатозначність. Тому кожна людина владна обрати для себе зрозуміліший варіант, який може не співпадати з тим значенням, яке було закладено автором спочатку. Зображення сприймається відразу, впливаючи на відчуття. Знакова система ілюстрації забезпечує зовнішню відповідність об’єкта зйомки, тобто діє на людину так, як діють на неї подразники зовнішнього світу.

„Важлива функція фотографії – її правдивість. Люди досі сприймають фотографію на сторінках газет і журналів як неспростовний факт. Певне ставлення до фотографії зародилося в радянські роки, коли фотофакт був незаперечним свідченням. Радянська система створила навколо знімків в періодиці своєрідний „ореол правдивості”. Досі багато хто сприймає зображення як щось найчесніше, де не можливо збрехати або щось спотворити” [3].

В аспекті поєднання слова й зображення фотожурналістика диференціється на три напрямки:

По-перше, – на матеріали, які готуються журналістом, творчою групою, коли відштовхуючись від тексту створюється фоторепортаж, фотонарис, політичний коментар і т.д.

По-друге, – на матеріали, коли текст підверстується під готові фотографії, що надійшли до редакції від інформаційних агентств або окремих фотожурналістів.

По-третє, – це варіант тематичних добірок фотографій що готуються до публікації [4].

Можна з упевненістю вважати, що підпис до знімка повинен допомагати читачеві розшифрувати, зрозуміти не тільки саме зображення, а й ідею, образ, закодовані в ньому. Підпис має направити, підказати реципієнту потрібний напрямок своїх міркувань. Але ще треба зважати на те, яку мету ставить перед собою автор, готуючи матеріал: увести читача в оману, видати бажане за дійсне чи навпаки, допомогти якомога краще зрозуміти поданий матеріал.

Важливо знати й дотримуватись певних правил, які стосуються подання матеріалу. Наприклад, текст не повинен описувати те, про що читачеві вже розповів знімок, а давати нову інформацію, яка виходить за рамки кадру. Ця інформація володіє здатністю абстрагувати й узагальнювати.

Існують автори, які фотографують з урахуванням подальшого сприйняття знімків тільки з текстом. В їхній творчості це одне ціле. Доречно з цього погляду навести такий приклад: неодноразовий переможець „World Press Photo”, голландський фотограф Пітер Тен Хуупен, у своєму інтерв’ю зазначає: „До моїх знімків обов’язково потрібен текст! Інакше проект розпадається на шматки. Тому що він є комбінацією зображення й слів, самі по собі ці фотографії нічого не означають. Розумієте, я вважаю себе журналістом, я проводжу величезну дослідницьку роботу перед проектом. Ось, наприклад, Кітеж – за ним стоїть історія, міфи, легенди, я не можу все це сфотографувати, я можу зняти тільки те, що відбувається на даний момент, але мені також потрібно розповісти, чому я сюди приїхав, чому я фотографую саме це! Це мій власний стиль, шлях, бачення світу, моя фотографічна мова, моя влада і мій талант – і вони йдуть рука об руку з фактами тексту. Для мене це єдиний спосіб. Якщо ми говоримо про твори мистецтва, то там текст не потрібен. Але це розповідь історій – і тут зображенню потрібна рука допомоги від слів. Взагалі, фотожурналістика – це комбінація тексту й фотографії” [5]. Важко не погодитись із цією думкою, адже існують деякі винятки з правил, особливо коли вони стосуються задуму автора. Звісно, треба зважати на те, який варіант краще передасть інформацію й допоможе зрозуміти читачеві задум автора, і не важливо, що це буде, поєднання фотозображення й слова, чи фотографія без будь-яких пояснень і текстових позначок.

Погоджуємося з І. Рубініним у тому, що „Характер взаємин фотографії й тексту, а також зайнята ними газетна або журнальна площа, залежать, зрозуміло, від типів видань і завдань, які вони ставлять перед собою. У багатьох редакціях періодичних видань в останні роки помітно покращилася якість текстів до знімків. З одного боку, цьому сприяє зростаючий інтелектуальний і освітній рівень репортерів, з іншого – залучення літературних співробітників і редакторів до серйозної роботи над „малими формами”. Слід пам’ятати про головне – текст не повинен описувати те, про що читачеві вже розповів знімок, а давати нову інформацію, яка, як правило, виходить за рамки кадру й володіє здатністю абстрагувати та узагальнювати” [1].

Таким чином, дослідження проблеми ефективності слова й зображення в контексті фотожурналістики дає право стверджувати, що фотографія не повинна виконувати роль лише ілюстрації або замінювати словесний опис, стаючи домінуючим способом дослідження та репрезентації. Зображення слід розглядати як рівноцінний елемент досліджуваного контексту, адже зафіксований фотографією образ не тільки відтворює зовнішність людини, але й дозволяє наочно уявити реальність – образ тієї епохи, до якої вона належить.