Література

1. Бердяев Н. А. Проблема человека / Бердяев Николай Александрович (Електронний ресурс). – Режим доступа: http://www.vehi.net/berdyaev/chelovek.html 2. Брагина Л. М. Культура возрождения и религиозная жизнь епохи / Л. М. Брагина. – М. : Наука, 1997. 3. Всемирная история: В 24 т. – Т.8. Крестоносцы и монголы. – М., 1996. – 528 с. 4. Гуревич А. Я. Средневековый мир: Культура безмолвствующего большинства. / А. Я. Гуревич. – М., 1990. 5. Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні структури / В. Кулик. – К. : Критика, 2010. – 656 с. 6. Карпінський В. С. Зародження і розвиток друкарства на Волині / Волинське обласне товариство краєзнавців. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – 108 с. – (Краєзнавча бібліотека Волині). 7. Мицько І. Іван Федоров: життя в еміграції / І. Мицько. – Острог: РВВ НУОА, 2008. – 132 с. 8. Потятинник Б. Медіа: ключі до розуміння / Б. Потятинник. – Л.: ПАІС, 2004. – 310 с. 9. Чижевський Д. Історія укр. літератури від початків до доби реалізму / Дмитро Чижевський. – Нью-Йорк, Українська Вільна Академія Наук у США, 1956. — 511 с. 10. Habermas J. Knowledge and Human Interests. – London : Heinemann, 1972. – VII, 356 p.

Каневська В. В. Роль образу героя в формуванні дискурсів преси

У статті досліджено особливості образу героя тексту відповідно до мети й мотиву виникнення тексту в дискурсі. Проаналізовано історичну ґенезу героя в текстах преси. Зроблено висновки про особливості образу героя в сучасних дискурсах преси.

Ключові слова: дискурс, еліта, маса, герой, тексти, медіа, комунікація.

Каневская В. В. Роль образа героя в формировании дискурса прессы

В статье исследованы особенности образа героя текста в соответствии с целью и мотива возникновения текста в дискурсе. Проанализированы историческое развитие героя в текстах прессы. Сделаны выводы об особенностях образа героя в современных дискурсах прессы.

Ключевые слова: дискурс, элита, масса, герой, тексты, медиа, коммуникация.

Kanevska V. V. Role of the hero imige in formation of press discourses

This paper investigates the features of the image of the hero text according to purpose and motive occurrence of text in the discourse. Analysis of the historical origins of the hero in the Transcript. Conclusions about the features of the image of the hero in modern discourses press.

Key words: discourse, elite, mass, character, text, media and communication.

УДК 007:304:070

В. М. Ковальчук

Колонка: проблеми жанрової ідентифікації

Нова суспільно-політична реальність, що склалася в Україні після 1991 року, досить потужно вплинула на засоби масової комунікації, підштовхнула цю галузь до внутрішнього реформування, запровадження нових професійних стандартів і редакторських практик. Змінилася і сама жанрова ієрархія преси: одні жанри (нарис, фейлетон, передова стаття, памфлет) стали менш поширеними, інші (інтерв’ю, журналістське розслідування, есе, коментар) – вийшли в лідери. Все частіше журналістами-теретиками та журналістами-практиками досліджується та використовується такий напрям сучасного відображення дійсності, як колумністика. Журналістикознавці вже зараз розуміють, що колумністика найбільш точно відображає процеси, які відбуваються у сучасному інформаційному просторі. Колумністика – це атрибут високоякісної преси, яка впливає на суспільство інформаційністю, аналітичністю, здатністю передбачити майбутнє, а не типажністю. Крім того, якісна преса здатна впливати на настрої та погляди еліти, яка приймає важливі рішення. Класична система жанрів вже не здатна задовольнити інтереси та потреби аудиторії. Тому на зміну класиці приходять нові форми відображення дійсності. Але поки що таким формам не знайшлося місця в системі журналістиці. Вони ще не увійшли до теоретичної складової журналістики. Одним із таких нових жанрів і є колонка, яка поки що не може повноцінно називатися жанром, проте наближається до визнання її як складової системи журналістики. Нині ж її порівнюють з авторськими жанрами: есе, коментар, фейлетон, огляд, рецензія. Проблемність питання полягає у тому, що вчені знаходять спільні риси та ознаки між колонкою та цими жанрами, але вже зараз стає очевидно, що колонка повинна стати самостійним жанром журналістики. Тому завданням даної статті є простежити сприйняття вітчизняними та зарубіжними науковцями колонки як жанру сучасної журналістики та на основі практичних досліджень охарактеризувати особливості цього жанру.

Сьогодні колонка є однією з найбільш затребуваних на сторінках ЗМІ текстових форм, яка певною мірою віддзеркалює процеси, що відбуваються у сучасному інформаційному просторі. Часи насадження політичних доктрин, ідей партії вже минули. Тому повністю змінився і простір мас-медіа та його наповнення. Українські ЗМІ знаходяться в пошуку нових форм вираження дійсності, нових форм подачі, презентації матеріалу. Сучасний читач, розгортаючи журнал чи газету хоче побачити щось нове. Все частіше гортаючи журнали чи пресу можна натрапити на оригінальні тексти, які в лаконічній представляють відгук редакції чи видатної особистості на ту чи іншу проблему. Ці відгуки допомагають аудиторії сформувати власну оцінку актуальних подій, обрати тип громадської поведінки. Якісно новий жанр шляхом модифікації відомих жанрових форм все впевненіше утверджує себе українській журналістиці. Відгуки редакції як якісно нове жанроутворенння не оминули увагою як теоретиків в галузі медіадосліджень, так і журналістів-практиків, які об’єднали свої зусилля для того, щоб визначити наукову дефініцію цього новоутворення, мотивувати його необхідність. Зрозуміло, що це новоутворення і є колонкою (або авторською колонкою). Цей жанр на теренах вітчизняної журналістики тільки починає активно впроваджуватися. Проте когорта науковців вже висловили свої думки з приводу функціонування цього жанру та його класифікації. Серед дослідників даної проблеми можна виділити таких, як Л. Бершидський, Ю. Гордєєв, Я. Засурський, В. Здоровега, В. Карпенко, М. Карро, Л. Кройчик, С. Ярцева та ін. Кожен з них по-своєму інтерпретує колонку та її місце в системі журналістських жанрів. Зокрема, Ю. Гордєєв відзначає, що колонка може існувати лише як форма подачі матеріалів. Науковець зауважує, що останнім часом деякі авторитетні дослідники вважають реальним визнання газетно-журнальної колонки самостійним жанром журналістських текстів. Спеціалісти, які притримуються традиційних поглядів на систему жанрів журналістики, з цим не згодні, а іноді досить категорично розглядають колонку як спосіб подачі тексту на газетно-журнальній полосі (зокрема її оформлення). Ю. Гордєєв визначає колонку як “приватну авторську рубрику в періодичному виданні з розрахунку на те, що авторський характер у цій рубриці розповсюджується і на зміст самого матеріалу” [1]. Л. Бершидський, колишній редактор газети “Відомості”, російський журналіст, колумніст зазначає, що “колонка – це текст, який вміщується в один стовпчик на зверстаній в п’яти або шестиколонній газетній шпальті” [2]. Або ж на одній шпальті в журналі. Розмір колонки залежить від макету, але на думку, Л. Бершидського, 6000 знаків для колонки дуже багато. Ідеальний розмір – 4500 знаків з пробілами. Цього досить, щоб висловити свою точку зору та обґрунтувати певне твердження чи певну думку. Більше однієї думки не варто озвучувати в матеріалі, щоб остаточно не заплутати читача. Потрібно виокремити найяскравішу ідею і від неї відштовхуватися.

Зовсім інакше сприйняття колонки сформувалося у західних вчених. Історично жанр колонки виник як “людський коментар” до певної події, про яку вже вже повідомили в новинах. Так починала зароджуватися колумністика, зокрема колонка. Як же трактують значення слова “колонка” в західній колумністиці? Американські газетярі виділяють декілька значень слова ”column”. Перш за все, це просто газетна колонка як елемент внутрішньої структури та оформлення. Звідси і походить: матеріал, розміщений на одну колонку, розділ чи відділ в газеті, журналі. Журналіста, який працює над певною рубрикою називають ”column conductor” або ”columnist”. Американська енциклопедія письменника визначає колонку так: ”короткий газетний чи журнальний матеріал, який присвячено якомусь вузькому колу інтересів чи подій, написаний ясно, лаконічно, має об’єм 350-500 слів, з’являється регулярно (щоденно, щотижня) з обов’язковим зазначеннням імені автора” [3].

В німецькій журналістиці під колонкою розуміють “короткий виклад думок, який не займає більше однієї газетної колонки. Такі колонки найчастіше з’являються регулярно на одному й тому ж самому місці, з однаковою назвою або як іменні колонки одного автора. Колонка схожа на репліку і коментар.

Латиноамериканські дослідники пропонують свої визначення колонки. Так, зокрема, в Мексиці під колонкою розуміють матеріал невеликого об’єму, який постійно з’являється на сторінках видання. Колонка володіє такими характеристиками:

- постійний автор;

- відоме ім’я;

- постійний стиль;

- життєва тема або питання;

- індивідуальна подача матеріалу, яка відрізняється від усіх інших публікацій у газеті [4].

Ці ознаки для колонки можна вважати універсальними. І Мексиканці одними із перших виокремили їх для характеристики колонки як нового, окремого від інших жанру.

В Колумбії колонка – це стаття певного розміру, в якій відомі журналісти чи письменники обговорюють події чи аспекти реальності, виражаючи при цьому свою думку.

Для Аргентини колонка – це матеріал постійного розміру, з постійною періодичністю в періодичному виданні. Зазвичай колонку ведуть журналісти, але також це можуть бути спеціалісти в певній галузі знань, наприклад, лікар чи економіст. Як правило, мета колонки – демонстрація точки зору на певний факт чи подію, до того ж ця точка зору може відрізнятися від точки зору редакції видання.

Іспанці, в яких теорія журналістики, на відміну від інших англомовних колег, розроблена досить серйозно, приділяють колонці багато місця не тільки в газетах, журналах, але й на сторінках підручників з журналістики та в наукових статтях. Марія Карро, професор журналістики Мадридського університету зауважує: ”Визначення поняття колонки можна розглядати з різних боків. Це залежить від критерію, який береться за основу: її розміщення в газеті, історичний контект. Насправді слово “колонка” – неологізм, який сформувався в результаті метонімії ( перенесення частини – місця на газетній полосі – на ціле: розподіл на колонки журналістських текстів почалося з 18 столітття). Цим неологізмом використовується для позначенння авторської статті, яка публікується з певною регулярністю і займає визначене місце в газеті. Колонка – це стаття-роздум, стаття-думка, яка може бути розмірковуванням чи нерозмірковуваннням, скеровуючою або загадковою, аналітичною або пристрасною, засуджуючою або схвальною, завжди оцінною, суб’єктивною, адже вона не може бути іншою” [5]. Як зазначає Карро, одна з головних характеристики колонки – це те, що форма вираження є набагато важливішою, ніж зміст. Форма і глибина. Тому для колонки найголовніше лаконічність та стислість. Колонка може поєднувати в собі якості літератури, з її безапеляційністю думки, з уявою автора, з уявою художника, яка пов’язана з життєвою ідеологією або почуттями, якими письменники хоче поділитися. Колонка не скута часовими рамками та актуальністю. Це вирізняє її серед інших класичних жанрів.

Неможливо віднести тексти, які публікуються в колонках, до одного жанру. Адже вони мають широке розмаїття внутрішньої форми: вони відрізняються за всіма ознаками (предмет, функція, метод), які зазвичай використовуються для ідентифікації жанру. Разом з тим, цілком можна розглядати жанри з точки зору того, наскільки вони придатні для використання в колумністиці. Найбільш продуктивні тут саме типи журналістських текстів, які за своєю природою тяжіють до авторського начала. Очевидно, що інформаційні жанри, в яких пріоритетом є факто логічність, не варто брати до уваги. У першу чергу треба звернутися до коментаря та есе – найбільш авторські жанри аналітичної та художньої публіцистики. Саме вони є найбільш частотними в колонках сучасних газет і журналів, саме до них найбільш тяжіє колонка за своїми ознакам. Крім жанрів аналітичної публіцистики, в колумністиці часто використовуються огляди та рецензії. Авторське начало в текстах такого характеру проявляється перш за все у виборі фактів чи творів, в їх інтерпретації, в організації викладу матеріалу. Художньо-публіцистичний жанр фейлетону має також потенціал для використання в авторських колонках, але, на жаль, мало розповсюджений в сучасній журналістиці загалом.

Отже, колонка за своїми ознаками може тяжіти до есе, коментарю, фейлетону, огляду, рецензії. Проте прирівнювати її до одного з цих жанрів є недоцільним. Оскільки колонка містить лише деякі схожі риси з цим жанрами, але за своєю природою вона є іншою – особливою та відокремленою від інших жанрів.

Американські та іспанські дослідники схильні вважати, що колонка – це скоріш рубрика, ніж жанр. Тому і у визначеннях вони не ідентифікують колонку із жанром. Але насправді колонка є саме жанром,точніше починає проявляти ознаки жанру. На підтвердження тези про те, що авторська колонка поступово перетворюється з рубрики на жанрову (або навіть наджанрову) форму, можна навести прецедент з фейлетоном, народження якого відносять до 28 січня 1800 року, коли в паризьку газету ”Журналь де дебат” (Journal des Débats) вперше вклали додаткового листка, де почали друкувати оголошення, театральні та музичні рецензії, повідомлення про моду тощо. Весь матеріал можна було узагальнити як аполітичні, неофіційні повідомлення. То була історія народження рубрики, аж ніяк не жанру. Зі збільшенням формату видання, ”підвал” ”Журналь де дебат” почали називати фейлетоном. Згодом ця частина шпальти стала місцем для романів А. Дюма та інших письменників, унаслідок чого з’явилось поняття ”роману-фейлетону”, орієнтованого на масового читача. Поступово різнорідні тексти, які об’єднувала виключно рубрика, набували загальних ознак, і сьогодні навряд чи хтось буде заперечувати існування такого непопулярного зараз жанру, як ”фейлетон”. Досить вірогідно, що така сама доля спіткає, якщо вже не спіткала, колонку.

Внаслідок узагальнення теоретичного матеріалу та практичного аналізу авторських колонок, було з’ясовано, що колонка має певні невід’ємні атрибути: власний стиль, своя позиція та певна точка зору. Колонка – це територія свободи (в колонці можна поєднати і аналітику, і звітність, і думки, погляди). Гарна колонка завжди парадоксальна і дає привід для суперечок; думки, точка зору є просто необхідними для жанру. Проте не варто їх ототожнювати з надлишком емоцій. Не слід забувати про етичні принципи журналістики. Колонка має спільні риси із есе, фейлетоном, коментарем, оглядом, рецензією, але її не можна віднести конкретно до якогось з цих жанрів. Колонка має свої особливості та характеристики: постійний автор; відоме ім’я; постійний стиль (впізнаваний); життєва тема або питання; індивідуальне представлення матеріалу; суб’єктивізм; без прив’язаності до часу. Колонка також має свої ознаки: вона демонструє особисте переживання автора через актуальну на його думку проблему; використовує метод образного аналізу, тобто поєднання аналізу (виявлення взаємозв’язків предмета, причин, наслідків, їх оцінка, прогноз розвитку) та художнього узагальнення; це система переживань, породжених фактами, подіями чи явищами, з якими автор зіштовхується під час розкриття тієї чи іншої проблеми; це вільна розповідь, що містить елементи різних жанрів.

Отже, сучасні науковці співвідносять колонку з різними жанрами журналістики. Але вона по праву може зайняти окреме місце у цій системі. Вже зараз є очевидним той факт, що колонка − це дифузійний жанр, вона не може бути стереотипною чи підкорюватися певним стилістичним рамкам. Вона проникає у різноманітні жанри журналістики та вбирає в себе їхні особливості для більш детального та яскравого вираження думки автора. Тому варто виокремити особливі ознаки цього жанру та надалі відслідковувати розвиток колонки у ЗМІ.