Роль образу героя в формуванні дискурсів преси

У світлі новизни досліджень дискурсів преси в українській гуманітаристиці доцільно зацікавитися образом героїв у різних жанрах преси. Враховуючи те, що на сторінках сучасних газет і журналів дискурс мас перебуває в тісному сплетінні з дискурсом еліт, дослідження різноманітність образів героїв і типологізувати їх посприяло б розвитку наукової рефлексії журналістських текстів, а подальші дослідження зумовили б еволюцію практичної журналістики.

Мета статті – дослідити роль образу героя в процесі формування дискурсів преси. Ця мета конкретизується в наступних завданнях: відстежити чинники, що посприяли формуванню й еволюції образу героя в літературі; простежити процеси заміщення представника одного суспільного прошарку іншим у літературних та публіцистичних текстах зі зміною історичних епох; здійснити аналіз постаті героя сучасних публікацій у пресі.

Для дослідження еволюції образу героя в світовій літературі та пресі нами було використано праці філософів: М. О. Бердяєва [1], Л. М. Брагіної [2], О. Я. Гуревича [4], Д. Чижевського [9]. Для уточнення історичних реалій було наведено посилання на енциклопедію „Всесвітня історія” [3]. При висвітленні питання книгодрукування на Волині пізнавальними є праці В. С. Карпінського [6] та І. Мицька [7]. При висвітленні медійних дискурсів базисними стали праці В. Кулика [5], Б. В. Потятинника [8], Ю. Габермаса [10].

Об’єктом дослідження є преса.

Предметом дослідження є еволюція дискурсів еліт і мас у пресі.

Наукова новизна статті полягає в тому, що образ героя буде проаналізований у контексті історичного розвитку дискурсів еліт і мас у пресі. У світлі недослідженості властивостей публіцистичних дискурсів слід наголосити, що досі не було досліджено специфіку формування й ґенези образів героя в синхронічній і діахронічній перспективі.

Теоретичне значення дослідження полягає в можливості й необхідності використання його в лекціях із теорії журналістики та теорії масової комунікації.

Практичне значення дослідження полягає в вивченні й екстраполяції його результатів на комунікаційний процес із метою поглиблення його суті.

Слід наголосити, що зсув свідомості, який посприяв репрезентації дискурсу маси в комунікації еліт, відбувся в часи пізнього середньовіччя й посилювався у зв’язку з ранньовідродженським антропоцентризмом, і експлікований головним чином у культі героя, характерному для всіх європейських культур, у тому числі й слов’янських. Спочатку, на етапах виникнення та розвитку, культ героя справді був основною репрезентацією дискурсу елітарного. Там описувалися героїчні, подекуди фантастичні, метафізичні подвиги представників суспільних еліт – правлячої знаті та дворянства. Нерідко опис їхніх подвигів провадився після детального висвітлення генеалогічних зв’язків, що мало засвідчити знатність походження й гідність чергового претендента на олітературений образ. Як засвідчив Д. Чижевський, превалював романтизм [9, с. 95]. Проте, як і кожне явище в суспільному інформаційному просторі, романтизм незмінно зазнавав впливів реалізму. Це проявилося в кількох тенденціях, які спонукали авторів остерігатися створення підкреслено ідеалізованих образів:

1) рідко хто з дворян поводився гідно, бо попри канони етикету епохи середньовіччя проявлялися слабкості характеру, помножені на недоліки виховання [3, с. 84];

2) через незначний розвиток шкільництва, що перебувало на етапі схоластики, не всі з дворян мали гідну освіту, що відповідала б їхньому суспільному становищу;

3) рідко хто з дворян міг гідно проявити себе у бою через відсутність відповідної майстерності та вагу обладунка та зброї;

4) значно більше почали відповідати образу лицаря-героя люди з інших суспільних класів, зокрема, воїни-найманці, майстерне ведення боїв для яких було прибутковою професією;

5) фінансова неспроможність еліти-дворян підривала віру суспільства у можливість здійснення її представниками героїчних подвигів [3, с. 83];

6) ефемерність і куртуазність мотивів, заради яких здійснювалися подвиги, що побутувала в лицарській поезії, навіювала думку про не співмірність зі здоровим глуздом [2, с. 48].

Такими тенденціями відзначалася репрезентація дворянства в культурно-інформаціному просторі епохи середньовіччя. З посиленням у багатьох додержавних утвореннях тенденцій до об’єднання земель та посилення монархії й комунікативна позиція дворян послабилася, що спричинилося до заміщення вищеназваних культурних та економічних тенденцій положеннями:

1) будь-хто (не тільки дворянин) міг поводитися гідно, якщо мав відповідне знання етикету та вроджене благородство духу;

2) будь-хто за гроші міг одержати гідну освіту, навіть талановитий слуга чи позашлюбний син (як Рембрандт чи да Вінчі) [4, с. 34];

3) для здійснення героїчних подвигів обов’язковою є майстерність, що робило необхідним знання військової справи та подальшу професіоналізацію й соціальну усталеність класу найманців [3, с. 83];

4) професіоналізація воєнної справи зумовила дедалі більше залучення в неї людей недворянського походження [3, с. 126];

5) владні повноваження монарха породжували суспільний стереотип про його мудрість, мужність і героїзм, та що цими якостями наділені його слуги;

6) на перше місце в мотивуванні дій виходить жадоба слави та грошей, на друге – прагнення успішно одружитися з представницею дворянства (трансформований мотив „прекрасної дами”), на третьому – помсти чи родової ворожнечі. Ці мотиви були набагато природнішими, аніж надумані почуття до „прекрасної дами” [4, с. 168].

Романтичні віяння культу героя-лицаря, сформовані в середньовіччі, були підсумовані й узагальнені В. Скоттом. Діяльність саме цього письменника поклала початок усій епосі істинного романтизму з його неповторним духом та розмаїттям стилів. До слова, сукупність цих чинників супроводжувалася централізацією влади в руках монарха. Водночас послаблення дворянських еліт вело до зростання життєпочування мас, як випливає з дослідження М. Бердяєва [1, с. 43], а отже – до їх ширшої репрезентації в культурному просторі та в інформаційних дискурсах.

Від початків масова культура намагалася наслідувати високі зразки елітарної, виглядати подібно. Ця вимога продиктована т.зв. здоровим глуздом, який є різновидом знання про суспільство, як зазначив В.Кулик [5, с. 39]. Проте з настанням ери глобальної інформації критерії масової свідомості почали обнижуватися, що зумовлено диктатом комерціалізації інтересів масової аудиторії, смакам якої повинна відповідати вироблена інформаційна продукція, щоб бути економічно рентабельною [8, с. 90].

Можна сказати, що формуванню й еволюції образу героя в літературі посприяли аксіологічні установки суспільства. Героїзація представників тих чи інших суспільних прошарків відбувається на хвилі зростання суспільного запиту до тих чи інших представників суспільства.

Елементи публіцистики, на думку дослідників, уже були вписані у передумови та післямови перших книг. Так, у І. Федорова вони містилися в передмовах та післямовах до друкованих видань – „Острозької Біблії” й „Апостола” [6, с. 18]; [7, с. 27]. Отже, тяжіння до дискурсів преси було імпліцитно закладене в долітературних та літературних жанрах. Проте розвиватися преса почала тільки з настанням НТР. Нова епоха зумовила трансформацію образу героя в пресі. Під впливом літератури епохи просвітительського та критичного реалізму ХІХ ст. преса переймає реалістичний образ героя – сучасної людини, інтегрованої в розвиток суспільства, з її проблемами й викликами близької їй сучасності.

Спочатку журналістською діяльністю займалися тільки аристократи, що відзначив французький письменник Гі де Мопассан у романі „Любий друг”. Однак, як і інші ремесла, журналістська обробка інформації скоро стала прерогативою мас, а еліта – її головним героєм.

Від часів виникнення преси в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. бере початок образ героя-сучасника, типового для преси – середньостатистичної людини з її проблемами. Згодом такий „герой” перетворюється в масовий тип, заради якого власне й видають пресу. Іншим типом героя є представник суспільної еліти, який комунікує, пояснює, встановлює межі дозволеного. Цей герой у пресі популярний і до сьогодні, і є тією рушійною силою, яка здійснює процес комунікації від еліти до мас.

Зовнішня та внутрішня форма джерела преси, яка визначається його суспільною та ідеологічною спрямованістю, зумовлює те чи інше його наповнення. Можна стверджувати, що в кожного видання – свій тип героя, що зумовлено орієнтацією на читача. Так, зокрема, й без детального аналізу зрозуміло, що тип героя видань „Кримінальна Україна”, „Урядовий кур’єр” та „Літературна Україна” надзвичайно відрізняється при загалом тотожному застосуванні жанрів преси в оформленні текстового матеріалу. Отже, крім формотворчих чинників, на образ героя впливають певні соціальні інтенції працівників газети та редакторської політики.

Кожен дискурс має як змістові, так і зовнішні та внутрішні формальні ознаки. За габермасівським поділом на п’ять типів дискурсу, кожен тип може реалізуватися в специфічних жанрах, оскільки має специфічні, тільки йому притаманні ознаки. Отже, дискурс еліт репрезентується в таких габермасівських видах дискурсу як „дискурс як засіб комунікативної дії”, „комунікативна дія”, „нормальний дискурс” [10, р. 40]. Дискурс мас найчастіше реалізується в „терапевтичному дискурсі”, „нормальному дискурсі” новин, які реєструють стан соціуму, подекуди в „комунікативній дії” як ідеології патріотизму, в нових формах-модифікаціях, зрідка – в „дискурсі як засобі комунікативної дії” [10, р. 41].

Залежно від співдії дискурсу еліт і мас на сторінках преси образи елітарного й масового героя можуть відрізнятися. Так, за умовчанням, дискурс еліт презентує герой, наділений владними повноваженнями, успішний, компетентний, із пристойною біографією й налагодженим побутом, також досить добре забезпечений матеріально. І хоч не всі пункти образу медійного елітарного героя витримуються, проте в свідомості мас представник еліт неодмінно такий.

Кардинально іншим є образ представника мас, який цілком протилежний представнику еліт: позбавлений повноважень, некомпетентний, заклопотаний, із проблемами в біографії та в житті, з дріб’язковими побутовими негараздами. Таким є образ представника мас у масовій свідомості, сформований вітчизняними ЗМК.

На формування образу героя в публіцистичному тексті впливає його тематика та проблематика, яка визначає місце матеріалу в процесі комунікації, його зовнішні формальні ознаки, „підбирає” відповідний образ героя, „прорисовує” йому відповідний типаж. Залежно від типу подачі інформації в родовому різновиді журналістики (інформаційному, аналітичному й публіцистичному) спостерігаються диференціації в образах їхніх героїв.

В жанрах інформаційної журналістики широко репрезентований образ масового героя. Цьому сприяє подача коротких новинних та інформаційних заміток подієвого, сенсаційного й навіть кримінального характеру. В сенсаційних жанрах, особливо світської хроніки, репрезентований образ представника еліти, наділений рисами масового героя, що робить його ближчим і зрозумілішим для мас. „Омасовлений” представник еліти – найтиповіша демонстрація процесу масифікації.

В аналітичних матеріалах образ героя синонімічний образу професіонала. В цілому образ професіонала синонімічний образу суспільних еліт, тільки до всіх позитивних характеристик додається ще одна: компетентність у певній сфері діяльності, що виходить за рамки стандартизованих знань. Тому дискурс професіонала походить від образу героя-професіонала, який іноді тотожний образу автора. Чіткіше репрезентований елітарний герой, який у своєму справжньому, не масифікованому вигляді представлений в аналітичних статтях.

Публіцистичні статті ототожнюють героя з автором. Позитивною рисою цього героя є його крайня індивідуалізованість, націленість багатьма особистими рисами та висловлення особистого ставлення до тієї чи іншої проблеми. На елітарність образу автора вказує його інтелігентність, виключність із поля хаотичних і безладних почуттів маси (якщо автор не вказує протилежного). Тому публіцистика вважається елітарним різновидом журналістської творчості, чимось подібним до літературної творчості.

Особливості образу героя в друкованих текстах залежать від мотивів, які рухають суспільством. Отже, чим більше образ героя розподібнювався з представниками еліти й, зокрема, дворянства, тим більше він омасовлювався, стаючи ближчим і зрозумілішим для масової свідомості. Омасовлення ж образу героя вело до репрезентації мас у інформаційному просторі тогочасного суспільства. Зростав інформаційний вплив мас у суспільстві, а також частка продукованої масами інформації. Ці тенденції й породили широкий, аж до ажіотажності, запит на освіту, що спричинив виникнення й удосконалення університетів та стійко зберігається й підтримується в суспільстві до наших днів. Прагнення маси зрівнятися з елітами, а то й замістити їх у суспільній ієрархії породили в сучасному суспільстві низку наслідувальних інформаційних явищ, які по суті є кітчевими, як український постмодернізм та необароко.

Перспективним є дослідження образів героя в пресі регіонів України в радянські часи та в період здобуття Україною незалежності.