Науковий

пошук

молодих

дослідників

__________________________________________

Збірник наукових

праць студентів

№ 7

2014

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД „ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА”

СТУДЕНТСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО

НАУКОВИЙ ПОШУК МОЛОДИХ ДОСЛІДНИКІВ

Соціальні комунікації

Збірник наукових праць студентів

№ 7, 2014

Частина ІІ

Луганськ

ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”

2014

У збірнику представлено матеріали наукових досліджень із соціальних комунікацій (журналістики, видавничої справи, реклами та зв’язків із громадськістю), виконані студентами вищих навчальних закладів України та партнера ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка” у галузі дослідження соціальних комунікацій – Бєлгородського державного дослідницького університету.

Рекомендовано до друку Вченою радою

Луганського національного університету

імені Тараса Шевченка

(протокол № 6 від 24 січня 2014 р.)

Редакційна колегія:
Головний редактор:	проф. Лобода С. М.
Члени редколегії:	проф. Галич В. М.
	доц. Куянцева О. О.
	доц. Манич Н. Є.
	ст. викл. Корчагіна О. В.
Відповідальний за випуск:	доц. Куянцева О. О.

Видавництво Державного закладу

„Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

вул. Оборонна, 2, м. Луганськ, 91011. Тел./факс: (0642) 58-03-20.

e-mail: alma-mater@list.ru

© ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2014

ЗМІСТ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ 1. Антонов С. О. Специфіка політичної комунікації в телевізійному просторі: проблеми і перспективи……………………... 2. Армоник М. И., Сарпунова М. С. Развитие волонтёрского движения на основе современных информационных технологий…… 3. Бондаренко М. В. Інтернет як соціокультурний осередок літератури………………………………………………………………... 4. Борисов Г. Г. Передумови трансформаційних процесів української громадсько-політичної газетної періодики у 1985-1995 рр... 5. Василець О. О. Проблема непрофесійної журналістики в масово-інформаційному просторі Луганщини………………………… 6. Войтенко О. О. Мова та засоби масової комунікації як чинники формування національної самосвідомості…………………... 7. Жихарєва Я. В. Особливості змістового наповнення і рубрикації інтернет-газет (на прикладі видань „Високий Замок”, „Сегодня”, „XXI век”)…………………………………………………... 8. Зеленюк Ю. О. Туристична комунікація як чинник розвитку культури………………………………………………………. 9. Каневська В. В. Роль образу героя в формуванні дискурсів преси……………………………………………………………………… 10. Ковальчук В. М. Колонка: проблеми жанрової ідентифікації……………………………………………………………... 11. Купцова А. О. Гуманістичні орієнтири журналістики …... 12. Лікарчук Ю. О. Взаємодія сучасних медіа з соціальними мережами України………………………………………………………. 13. Луговська М. О. Ефективність поєднання слова і зображення в фотожурналістиці…………………………………….. 14. Мачко К. Ю. Жанрово-тематична своєрідність української дитячої періодики…………………………………………. 15. Папуліна О. О. Українська радянська фотожурналістика у роки Великої Вітчизняної війни……………………………………… 16. Полухіна Я. Г. Чинники впливу на мовно-стилістичні особливості журналістських текстів…………………………………… 17. Терновський М. М. Засоби маніпуляції увагою реципієнта в жанрах новинної інформації (на матеріалі електронних ЗМІ)………………………………………………………………………. 18. Тімофєєва Л. В. Історико-політичні та комунікативні передумови розвитку економічної тематики…………………………. 19. Харченко А. Ю. Жанрові особливості теледискусії на ЗОДТРК „Запоріжжя”…………………………………………………... 20. Шевченко Т. П. Тенденції розвитку демократії в контексті сучасних ЗМІ…………………………………………………. 21. Яремчак Є. Б. Мовностилістичні особливості журналістських текстів у блогах……………………………………….. Відомості по авторів……………………………………………

5 12 21 25 31 38 45 51 57 63 69 77 86 90 95 101 104 112 117 123 129 142

Актуальні проблеми соціальних комунікацій

УДК 070. 01

С. О. Антонов

Специфіка політичної комунікації в телевізійному просторі: проблеми і перспективи

У знаменні роки перебудови українського суспільства з’явилися перші несміливі спроби дослідження феномену політичної комунікації, у той час, як західна наукова школа знаходилась у самому фокусі їх вивчення та аналізу. З утратою ритуального характеру комунікації в період демократизації суспільства, з’явилися перші наукові спроби осмислення й переоцінки тоталітарного минулого з огляду на новітні засади цієї галузі науково-професійного знання. Широка популяризація новітніх технологій (цифровізація, комп’ютеризація) призвела до того, що політична комунікація стала більш стихійною й багатогранною. У контексті розвитку сучасного інформаційного суспільства актуалізувались і їх дослідження. Доречно з цього погляду згадати дослідження Г. Алтуняна, Г. Почепцова, В Бебика, В. Бабенка, О. Мітчук та інших.

Однак, специфіка політичної комунікації в електронних ЗМК, зокрема на телебаченні, нажаль обійдена увагою науковців, що посилює актуальність нашої розвідки.

Мета дослідження полягає у виявленні специфіки політичної комунікації в телевізійному просторі.

Зазначена мета передбачає виконання таких завдань:

• визначити особливості й місце телебачення у загальній системі ЗМК;

• з’ясувати ознаки політичної комунікації на телебаченні;

• виявити її основні способи та форми проведення політичної комунікації на телебаченні

Вивчення політичної комунікації завжди було актуальним вектором для науковців, а особливо для політологів при владі. Досить часто можна спостерігати непрофесійний підхід політика у системі взаємовідносин „влада-народ”, коли представники влади обирають варіант комунікації „згори-донизу”, при цьому не враховуючи інформацію іншої сторони – народних мас. Саме така інформаційна модель продукувалась у тоталітарному суспільстві, й досить часто, її відголоски можна спостерігати в пострадянському просторі. Нівелювання комунікативної функції – зворотного зв’язку – у політиці демократичних держав призводить до негативних наслідків. У зв’язку з цим, задля досягнення бажаних ефектів у системі „влада – народ”, уважаємо за необхідне доцільне вивчення політологами суспільної думки як невід’ємної частини масової свідомості. Прогресивні західні дослідники вже давно прийшли до висновків, що у такій ситуації реципієнтом повинен бути не тільки народ але й влада, таким чином прораховуючи суспільні прагнення. Це є одним з прикладів того, що ігнорування вивчення правил, процесу і розвитку комунікацій може призводити до ускладення учасникам політичних процесів. Для влади це є необхідністю для збереження своїх позицій. Для політиків, які прямують до влади – одна із умов успіху. А для суспільства це потрібно задля контролю політичних процесів та розуміння „політичних посилань”.

Досить доречно налагодження такого зв’язку відбувається за посередництвом електронних ЗМІ, зокрема телебачення, яке до цього часу вважається найпоширенішим і найдоступнішим джерелом інформації Це підтверджується дослідженням організації „Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва [http://www.radiosvoboda.org /content/article/24715484.html] стосовно отримання політичної інформації суспільством відомості про політичні партії, виборчі перегони. свідчать про лідируючи позиції телебачення серед інших ЗМК. Така думка вкотре переконує в тому, що вивчення політичних комунікацій на телебаченні є актуальною темою, яка потребує дослідження.

Особливістю телебачення є залучення й актуалізація зорових і слухових органів чуттів одночасно, у той час як у газеті чи на радіо залучається лише один тип сприйняття. Візуально-слухове сприйняття інформації сприяє повному її „поглинанні” й зануренні до інформаційного простору. Усе це посилюється різними ефектами (наприклад, гра кольорами на психологічному рівні). До числа переваг телебачення відносимо мобільність і оперативність передачі інформації: завдяки можливостям прямого ефіру налагоджується інтерактивний зв’язок з реципієнтом, який може не тільки слідкувати за комунікацією в режимі реального часу але й бути безпосереднім учасником зображуваних подій, завдяки голосуванням, дзвінкам у студію, надсиланням питань тощо.

Отже, телебачення як один з найефективніших комунікаційних каналів, через який здійснюється вплив на аудиторію, можна окреслити за наступними показниками:

1. доступність, ефектність і простота сприйняття того, що відбувається на екрані завдяки психологічних подразників (зображення, колір, друкований і усний текст);

2. можливість охоплення широких суспільних мас;

3. високі рейтинги серед цільової аудиторії, що дає можливість впливу на певних глядачів. 

О. Кузнєцова виділяє такі специфічні риси телекомунікацій:

1) Екранність, тобто відображення фактів і подій у формі рухомих звукозображувальних образів, приковує увагу телеглядачів до телевізора.

2) Наочність телебачення, тобто розповідь і показ події, фактів створюють ефект присутності, безпосереднього знайомства з подіями.

3) Симультанність, тобто трансляцію події, що відбувається під час показу, створює ефект присутності.

4) Використання всіх каналів передачі інформації: лінгвістичного, пара лінгвістичного, кінетичного посилює вплив ТБ.

5) Одночасний вплив на зорове, слухове сприйняття подвоює ефект впливу на телеглядача, подібний до природних масових суб’єктивних знакових систем.

Важливим аспектом під час підготовки до телеефіру є зовнішність героя у кадрі, особливо, коли цим героєм є політичний діяч. Справа у тому, що телезображення має свої технічні нюанси, які потрібно враховувати. Спеціалісти дають багато порад p підготовки таких виступів, на кшталт: „Недоцільно використовувати дрібні аксесуари і одяг у „горошок „, оскільки під час перегляду телепередачі створюється враження, що смужки, візерунки та „горошок „ ніби рухаються по екрану. Шпилька на краватці має бути великою і виразною. Яскраво-червоні й жовті кольори створюють червоно-жовте блимання по краях екрана.” [http://bookster.com.ua/ seminars/question/2263].

Крім того, дуже важливим нюансом є правильно й грамотно поставлена мова героя в кадрі, а також його компетенція з визначених програмою питань. Якщо політик омовився на зустрічі з народом і це не потрапило в кадр телекамер, то є ймовірність, що це скоро забудеться і буде виглядати як одна з легенд. Якщо ж, мовний огріх стався на телебаченні та й ще в прямому ефірі, то висока вірогідність того, що це стане відомо широкому загалу й негативно вплине на репутацію політика.

Отже, ТБ несе у собі багато можливостей для політиків, проте щоб скористатися ними, потрібно мати відповідну підготовку й так звані „медіагенічні” риси – вміння триматись перед камерою, гарне володіння вимовою, приємний вигляд на екрані. Доцільно у цьому контексті згадати яскравий приклад актора Рональда Рейгана. Майстерно володіючи акторськими здібностями й розуміючи тотальну перевагу телебачення, на той час, над іншими комунікативними каналами, йому вдалося перевтілитися в президента однієї з найпотужніших держав світу. Роль телебачення стала такою, запорукою успіху політика на телеканалі є його вміння триматись перед камерою, в іншому ж випадку, доведеться докласти подвійних зусиль але вже в інших видах масових комунікацій. З цього приводу, можна пригадати президентські вибори в Україні 2010 року. Тоді один з кандидатів не з’явився на теледебати розуміючи, що його опонент має явно комунікативні й „телегенічні” переваги. Тож, політикам, які недостатньо володіють комунікативними навичками телебаченні, доводиться винаходити інші способи й канали (часто менш ефективні) роботи з виборцями, що призводить до більших витрат коштів та зусиль. Слід зазначити, що не дивлячись на великий вплив телекомунікації його все ж таки не достатньо для вирішення поставлених політичних завдань. Таким чином, запорукою успіху є використання якомога більшої кількості засобів комунікації, з розставленням пріоритетів на більш впливові.

Політичні комунікації в телевізійному просторі відбуваються різними шляхами – від ток (або реаліті) –шоу до авторських програм. Але найбільшою популярністю серед глядачів користуються саме різноманітні шоу. Саме сила емоцій, як стверджує спеціаліст з політичної психології Г. Балашов, є рушійною силою як бізнесу, так і політики. Перетворювати політику в шоу вигідно як журналістам (задля продажу власного продукту), так і політикам (щоб підвищити свої рейтинги) й більшості телеглядачів (адже, їм це цікаво). „Як наслідок – тележурналістика втрачає комунікативну рівновагу, її замінюють пропагандою, політичним замовленням, рекламою, порушуючи основні гуманітарні принципи: обережне використання версій, етичність позиції, збалансованість точок зору, використання належної кількості конкретних джерел, толерантну спрямованість для встановлення культурнократичних основ соціальної комунікації” [1].

Для прикладу, можна згадати телевізійний проект канала „1+1” - реаліті-шоу „Без мандата”. Українські політики та чиновники, за умовами проекту заселялись до звичайних українським родин і лишались всіх своїх матеріальних та службових привілеїв. Тут герої шоу пізнавали реалії життя простих громадян, долали з ними соціальні труднощі й показували себе без прикрас як людину, а не намальований іміджмейкерами образ. Проект видався доволі успішним і швидко заволодів увагою телеглядачів, знайомлюючись з загальнолюдськими та емоційними рисами своїх політиків. Але слід зазначити, що медійні проекти керуються чітким принципом – привернення уваги, демонстрування знаменитостей, з метою створення конфліктної ситуації, додаючи ефект несподіванки. Звідси підсилена драматизація, спрощена розмовна мова, орієнтація на розважальність. Тому, образи політиків далеко не завжди є правдивими, адже на перший план виходять інтереси мас-медіа та політиків. Якщо спочатку реаліті-шоу мали загальний характер і носили розважальний елемент, то тепер з’явились й такі, що відносяться до суто політичних комунікацій і мають окрім розважальної, ще й рекламну (пропагандиську) спрямованість.

Говорячи про ток-шоу, зазначимо, що з появою в Україні соціальних проектів, дуже швидко з’явились й політичні. Такі передачі залучають численну аудиторію та впливають на ідеологічну атмосферу в країні. Дуже часто комунікація ведеться не тільки між представниками різних політичних сил, а й телеглядачами. Журналісти зацікавленні в тому, щоб кожен з глядачів відчував себе залученими до комунікації. Утілюється це різними шляхами: голосуванням телеглядачів, дзвінками в студію, надсиланням питань на інтернет-сторінку, запрошенням в студію тощо. Таким чином, відбувається взаємозв’язок аудиторії, на яку спрямована інформація, ведучих та політиків.

О. Мітчук слушно зауважує, що в ідеалі, ток-шоу будується на дискурсі, метою якого є вирішення соціально-політичних, культурних чи інших проблем. Але в умовах української реальності, якщо в студії знаходяться представники різних політичних груп, то полеміка перетворюється на обливання брудом опонента, намагання показатися мудрішим за співбесідника й не сприйняття точки зору політичних суперників. Все це, до того ж, емоційно підігрівається ведучими, адже телеканалам потрібні сенсації, емоції та будь що, що привертає увагу глядачів. Іноді, це приводить до серйозного загострення конфлікту. Перехід образу політичних сил до певних ораторів, приваблює телеглядача спрощенням політичної конкуренції на доступний йому рівень – усної сутички реальних людей, яка розгортається на його очах. Боротьба програм, гасел, партій перетворюється на видовищний двобій, у якому використовуються різні жанри політичної риторики, прийоми полеміки. „Важливо, що хоч формально учасники звертаються один до одного та до аудиторії у студії, часто їхнім головним адресатом є телеглядач, особливо якщо ток-шоу виступає як частина інформаційного супроводу передвиборчих перегонів, коли організації та лідери повинні моделювати свою відкритість для населення, що сприяє їх позитивному сприйняттю” [2].

Для ток-шоу притаманне емоційне мовлення та поєднання різностильових елементів – офіційно-ділового, розмовного, наукового і т.д. Головною вимогою є зрозумілість та доступність інформації для більшості реципієнтів.

Політики серед різноманітних жанрів політичної комунікації в телеефірі, віддають перевагу ток-шоу. Це не дивно, адже вони користуються популярністю серед населення. Згідно опитування Київського міжнародного інституту соціології більшість респондентів вказали на те, що дивляться різноманітні політичні ток-шоу. Крім того, слід зазначити, що переважна більшість цих людей у старшому та похилому віці [3]. Враховуючи, що саме така категорія людей найбільш активно бере участь у виборах, важко переоцінити важливість цього жанру для політиків.

Окрім цих популярних жанрів, політичні комунікації відбуваються й у інших, хоч і не настільки популярних, проте так само впливових жанрах. Наприклад, авторські аналітичні програми досить часто використовуються певними політиками для своїх цілей. Так робив, у свій час Корчинський, коли вів свою програму „Проте”. Це був аналітичний продукт з яскраво вираженою своєю точкою зору, який користувалася попитом серед політично активних громадян. Підсумком цієї програми стало балотування автора Корчинського на найближчі вибори. Ще одним прикладом такого типу програм є „Особливий погляд”. Сам по собі продукт не є власністю якоїсь телекомпанії, а з’являється на різних телеканалах, а також користується популярністю в Інтернеті. Багато аналітиків пов’язують її з партією ВО „Свобода”, через схожість думок автора з партійною програмою і гаслами, а також частими появами лідерів цієї політичної сили. Сам проект є суб’єктивним та аналітичним, як і більшість авторських програм та аналітичних передач.

Звісно, джерелом політичної комунікації, є різноманітні випуски новин. В ідеалі, тут освітлюється як риторика різних політичних сил, так і думки звичайних громадян. Це виглядає, як погляд на суспільно-політичну комунікацію зі сторони. Але в українських реаліях, журналісти працюють на власників своїх ЗМІ, які, зазвичай, мають свої зацікавленості в політиці. Тому, в більшості каналів, на жаль, будується певна політика редакції, орієнтована на ту, чи іншу політичну силу. У такій системі, в новинах транслюється перевага однієї точки зору над іншою (в більшості випадків, непомітно від телеглядачів) або, взагалі, ігнорування певних подій та новин. Мати якомога більше телевізійних каналів – стало одним із методів політичної боротьби.

Всі вище розглянуті жанри політичних комунікацій на телеканалах з часом не зникають, а лише розвиваються. Зі своїм розвитком Інтернет не подавляє розвиток телебачення, а лише інтегрує його в себе. Зараз фактично всі популярні телеканали мають свої сайти. На цих сторінках, зазвичай, викладаються записи програм та новин. Це дуже зручно для телеглядачів – якщо з тих, чи інших причин вони не змогли передивитись цікаву їм програму, вони це можуть зробити в мережі. Крім того, телекомпанії на своїх сайтах роблять можливість дивитись свої канали прямо з сайтів. Судячи з усього, через певний час, телевізори відійдуть в історію, а переважна більшість глядачів буде переглядати телебачення прямо з Інтернету. Вже зараз існують такі канали, що транслюються лише в мережі. Наприклад, канал „hromadske.tv”, транслюється суто в Інтернеті та користується відносною популярністю.

Злиття телебачення й Інтернету та розвиток новітніх технологій, може ще більше покращити взаємну комунікацію між політиками, журналістами та суспільством. Завдяки skype вже зараз, багато з редакцій каналів прибігає до прямого спілкування з телеаудиторією під час дискусій. Наприклад, на тому ж „hromadske.tv”, не тільки гості студії (зазвичай політики, політологи чи просто відомі люди) проводять дискусії, а й глядачі мають певну можливість зробити відеодзвінок та задати питання або подискутувати. Все це є ознакою того, що телебачення, в найближчому майбутньому, не просто не зникне, а й буде активно розвиватись та еволюціонувати.

Отже, з усього вище написаного, можна зробити висновок, що для політичної комунікації, телебачення є одним із найбільш приорітетних засобів. Враховуючи українські особливості, напевно, можна сказати, що воно залишається головним. Телебачення надає змогу не лише політичним силам проводити дискурс а й залучати до комунікації звичайних громадян, що дуже важливо для сучасного, демократичного обміну інформацією серед різних соціальних й політичних груп. Реципієнти, завдяки аудивізуальному сприйняттю, повністю віддають свою увагу подіям на екрані і, відповідно, більше піддаються впливу телевізійної інформації. Крім того, слід зазначити, що ток-шоу є найпопулярнішим видом політичної комунікації на телебаченні. Завдяки емоційності, видовищності, інтерактивності та зрозумілій мові, зазвичай використовуємої виступаючими, ці проекти залишаються найпопулярнішими в Україні серед політичних програм. Крім того, телебачення має перспективи до розвитку й еволюціонування, з появою новітніх технологій, тому потребує постійного вивчення нових можливостей у комунікації.